Янголи України

3 квітня 2017 року — 100 років

Бориспільській «Просвіті»

Валентина СТРІЛЬКО,

президент Міжнародного благодійного фонду ім. Ярослава Мудрого, кандидат педагогічних наук

Історія Бориспільської “Просвіти” — зовсім не відома сторінка. Досліджуючи її, поринаєш у страшну епоху більшовицького полювання на українців.

Органи радянської влади спеціально приховували прізвища репресованих, засекречували їх, і в такий спосіб замовчували наслідки своїх звірств. А кожен наш земляк був непересічною особистістю і кожен поплатився своїм життям лише за те, що безмежно любив Україну та боровся за її незалежність.

Створенню потужної Бориспільської просвітянської організації передувала робота видатних українських діячів Бориспільщини: Івана Сулими, Павла Чубинського, представників славного козацького роду Безбородьків та інших українських патріотів нашого краю.

Отже, 3 квітня 1917 року на Бориспільщині створюють “Просвіту”. Її членами стають місцеві мешканці: хлібороби, лікарі, вчителі, співаки, актори, дрібні підприємці. До її лав вступають не лише українці, а й росіяни та євреї, що прихильно ставилися до України.

“Просвіта” Бориспільщини підпорядковувалася Київській “Просвіті” та чітко дотримувалась у роботі статуту й відповідних інструкцій, що надходили з центральної “Просвіти”.

Поодинокі документи про діяльність цієї організації, які вдалося знайти в архівах Київської області, говорять про те, що її члени були активними громадськими діячами, несли в народ українські ідеї, створювали бібліотеки, проводили проукраїнські мітинги, національні українські свята, зустрічались із мешканцями багатьох сіл, займалися освітньопедагогічною діяльністю. Просвітяни були в перших лавах борців за незалежність України, підтримували проголошену 1917 року Українську Народну Республіку.

Через кілька місяців Бориспільська “Просвіта” вже письмово звітувала про свою роботу листом на ім’я генерального секретаря “Просвіти” у справах освіти (документ подається мовою оригіналу):

“Генеральному Секретареві

по справах народної освіти

від Боришпільського тва

“Просвіта”

Боришпільська “Просвіта” почала існувати 3го квітня цього року. Тепер налічує вона 125 членів. “Просвіта” поділяється на три секції: бібліотечнолекційну, театральноконцертну і дитячу (остання фактично в данний момент не існує).

Бібліотечна комісія упорядкувала бібліотеку, яка поділяється на 7 розділів: 1) красне письменство (105 №№); 2) драматична література (49 №№); 3) історія (45 №№); 4) національне питання і соц.економічні науки (68 №№); 5) природознавство (44 №№); 6) збірники, ноти і т. інше (25 №№); 7) журнали (Літерат.Науковий Вісник, Світло, Українская Жизнь, Нова Громада за 1906 рік). Бібліотечна комісія передплачує “Нову Раду”, “Робітничу Газету”, “Народну Волю”, “Боротьбу”; має передплатити “ЛітературноНауковий вісник” і “Українську школу”.

Членами бібілотечнолекційної секції були прочитані реферати про автономію і федерацію, про необхідність для України нац.територіальної автономії, про боротьбу України за свої автономні права в минулому і сучасному.

“Просвіта” по змозі ознайомлювала людність з біжучими подіями українського нац.політичного життя і тому, коли на сільському сході члени “Просвіти” підняли питання про піддержку Української Центральної Ради, то громадяни поставились до цього питання свідомо і винесли резолюцію, в якій признали Українську Центральну Раду правомочним органом українського народу; тоді ж таки сход наклав на себе “податок на рідну справу”.

Дякуючи заходам деяких членів “Просвіта” й євреї Боришполя приєднались до постанов сходу. Театральноконцертова секція за цей час двічі улаштувала літерат.вокальні вечори, присв’ячені пам’яті Т. Шевченка. Такий же вечір наша “Просвіта” упорядкувала в с. Іванкові. Театральною ж комісією (секцією) виставлені були п’єси: “Нахмарило”, “Дай серцю волю…”, “Зілля Королеви”, “На сіножаті”.

“Просвіта” збирає гроші на Національний Фонд і за цей час зібрала 105 карб. 81 коп.

При тві “Просвіта” заклався комітет по збудуванню пам’ятникабюста Т. Г. Шевченкові в Боришполі. Комітет цей збирає пожертви на цю справу і поки що зібрав 220 карб.

Останніми часами бібліотечна комісія розпочала продаж книжок, яких вже продала на 100 карб. 81 коп.

Досі “Просвіта” містилася тимчасово в помешканні Вищої Початкової Школи, тепер же перейшла в інше, наняте помешкання, де має думку одчинити при бібліотеці читальню, а трохи згодом упорядкувати курси навчання грамоті, української історії й географії.

Голова Ради “Просвіти” Микола Кириченко”.

Перший голова Бориспільської “Просвіти” Микола Вісаріонович Кириченко був головним лікарем Бориспільського тубдиспансера, високоосвіченою людиною, палким патріотом України, членом Спілки визволення України. 1937 року його арештували, з радянських концтаборів він не повернувся.

У вересні 1917 року, напередодні жовтневого перевороту, “Просвіта” Бориспільщини також звітувала про свою діяльність. Найактивнішою виявилася “Просвіта” Борисполя та Воронькова. У Борисполі її заснували студенти, а у Воронькові — члени гуртка інтелектуалів, які обрали своїм головою П. Козловського.

У звіті зазначалося, що за кілька місяців Бориспільська “Просвіта” провела 7 разів загальні збори, 15 разів збори ради, 2 краєві з’їзди, організувала шість вистав, три лекції, два мітинги, одне національне свято. Зібрала 324 карб. членських внесків, 92 карб. 98 коп. за вистави та вечірки, 131 карб. 30 коп. — пожертв. Також було придбано 529 українських книжок, з них українських часописів — 6. Читачів було 54. Вороньківська “Просвіта” провела 6 разів загальні збори, 16 разів збори ради, 2 краєві з’їзди, організувала 9 читань. Зібрала 110 карб. членських внесків, 194 карб. 94 коп. — пожертв, 340 книжок, 10 книжок на продаж та на 150 карб. — іншого майна. Також було придбано 435 українських книжок, з них українських часописів — 3. Читачів було 1235.

Постійна активна проукраїнська діяльність “Просвіти” викликала тривогу й побоювання в царського уряду. Тому перед революцією 1917 року всі “Просвіти”, зокрема на Бориспільщині, закрили.

Після Жовтневого перевороту її діяльність знову відновилася. Але згодом більшовики, борючись із так званим націоналізмом, почали жорстоко переслідувати членів Бориспільської “Просвіти”, особливо тих, які брали активну участь у Бориспільському антибільшовицькому повстанні 1920 року.

Повстання було жорстоко придушене більшовицькими військами. Близько трьохсот повстанців розстріляли, решту — арештували, а організацію розгромили. Частина просвітян, рятуючись від репресій, виїхала за межі Борисполя або за межі України.

Майно спілки передали до державної власності, організації заборонили будьяку роботу на українську тематику.

Просвітян, учасників Бориспільського антибільшовицького повстання 1920 року, розстрілювали і через 10 років, і через 20, і через 30 років.

Але це був лише початок тотального знищення бориспільських патріотів, які ніколи не припиняли боротьбу за незалежну й вільну Україну, часто зі зброєю в руках.

Члени Бориспільської “Просвіти” Іван Чепілко та його племінник Микола Чепілко 1921 року створили Всеукраїнський центральний повстанський комітет. Це був підпільний український уряд, що підпорядковувався уряду Симона Петлюри в екзилі з метою відновлення незалежності України.

Більшовики в червні 1921 року арештували голову комітету Івана Чепілка та близько 200 членів комітету в Києві. Всього по Україні було арештовано майже 1200 осіб, за іншими даними — до 6 тисяч. Вже 28 серпня цього ж року розстріляли все керівне ядро організації, всього 46 осіб, а решту засудили до різних строків радянських таборів. Нашого земляка Миколу Чепілка вбили при перестрілці під час його затримання.

Під маховик репресій 30х років потрапила більшість членів Бориспільської “Просвіти”.

1938 року арештували голову “Просвіти” с. Любарці, найкращого вчителя Любарецької школи Андрія Михайловича Гопкала. Його звинуватили в тому, що він є активним учасником повстанської, контрреволюційної, антирадянської, націоналістичної організації “Просвіта”, а також, що він був керівником драмгуртка та ставив п’єси націоналістичного змісту (наприклад, “Сава Чалий”), виховував учнів у націоналістичному дусі. Із радянських таборів Андрій Гопкало не повернувся. Так винищувався радянською владою цвіт української нації.

1938 року засудили до розстрілу члена Бориспільської “Просвіти” Максима Леонтійовича Головатого, 1899 року народження, уродженця Борисполя. Він також поплатився життям за те, що не хотів більшовицької влади в Україні.

Визначною не тільки в Борисполі, а й в Україні була постать директора Бориспільської гімназії імені Павла Чубинського Василя Миколайовича Костащука, українського історика, бібліографа та літературознавця, учня Михайла Грушевського, що входив до Київської історичної школи.

Активними просвітянинами на Бориспільщині було подружжя Андрія Полонського та Віри Онацької.

Андрій Матвійович Полонський народився 1890 року в родині священика. Він був талановитим педагогом (працював у Бориспільській школі № 3), активним громадським діячем, депутатом Української Центральної Ради 1го і 2го складу, актором театру Леся Курбаса, засновником лялькового театру в Борисполі, директором Бориспільського історичного музею, учасником Бориспільського антибільшовицького повстання 1920 року.

Віра Онацька — актриса, вчителька української мови та літератури Бориспільської школи № 3, очолювала V студію Леся Курбаса в Борисполі.

Подружжя десятиліттями переслідувала радянська влада, кілька разів арештовувала, довгий час вони перебували в тюрмі під слідством.

1929 року за участь у антибільшовицькому повстанні арештували 8 членів Бориспільської “Просвіти”: депутата Української Центральної Ради Гордія Івановича Ситника, депутата Української Центральної Ради Бориса Федоровича Гудиму, Дмитра Нестеровича Пінчука, Григорія Івановича Губаря, Василя Яковича Безбородька, Максима Михайловича Височина, Дмитра Карповича Тамару та Андрія Івановича Паломарчука. 1930 року їх засудили до різних термінів ув’язнення.

У 1937—1938 роках тих, хто вижив із цих 8 осіб, арештували знову і розстріляли за антибільшовицьку пропаганду.

1928 року за участь у Бориспільському антибільшовицькому повстанні 1920 року та агітацію за незалежну Україну засуджено до 8 років концтаборів члена Бориспільської “Просвіти” Павла Євлампійовича Корніяку, 1885 року народження. Із заслання він не повернувся, його місце поховання невідоме.

10 березня 1930 року засудили до розстрілу члена Бориспільської “Просвіти” Омеляна Герасимовича Кошмана. Основне звинувачення — участь у Бориспільському антибільшовицькому повстанні 1920 року.

1937 року за антирадянську пропаганду засудили до розстрілу активного члена “Просвіти”, вчителя математики, росіянина Тихона Петровича Сорокіна. Особливо роздратували слідчих його слова: “В ВЕРХОВНЫЙ СОВЕТ НУЖНО ИЗБИРАТЬ УКРАИНЦЕВ”.

1942 року фашисти розстріляли керівника Бориспільської “Просвіти” Якова Вакуловича Колоса.

У часи німецької окупації діяльність Бориспільської “Просвіти” була частково відновлена.

Районна газета “Українське життя” періодично друкувала матеріали про роботу цієї української патріотичної організації.

Газета повідомляла, що при Бориспільському товаристві “Просвіта” працює капела бандуристів під керівництвом С. М. Яцюти, яка під звуки бандур виконує українські пісні про минулу гірку долю українського народу (Українське життя, 1841, 21 листопада).

“Бориспільська хорова капела бандуристів виступила з концертною програмою перед жителями с. Любарці. Охочих послухати українські пісні виявилось багато. Приміщення на 350 місць було вщерть заповнене і не могло вмістити всіх гостей. Капела виконувала українські пісні та історичні думи. Особлива одностайність відчувалась у виконанні українського гімну “Ще не вмерла Україна” (Українське життя, 1941, 26 грудня).

“При Вороньківській “Просвіті” працювали співочий, музичний і драматичний гуртки та фізкультурноюнацька організація “Січ”. Силами сільської інтелігенції та просвітянами поставлено п’єси “Нахмарило”, “Степовий гість”, а в двох виступах хору звучали українські пісні “Не пора”, “Ой горе тій чайці”, “Їхав козак за Дунай”, “Реве та стогне Дніпр широкий”, “Журба” та український гімн “Ще не вмерла Україна” (Українське життя, 1941, 4 грудня).

Згодом за проукраїнські погляди німецьке керівництво Борисполя також переслідувало Бориспільську “Просвіту”. Засудили до розстрілу кількох бориспільців, що носили значок із тризубом, який офіційно заборонила німецька влада.

1943 року, після повернення радянської влади у Бориспіль, переслідування просвітян тривало.

1946 року засудили до розстрілу за участь у Бориспільському антибільшовицькому повстанні 1920 року, за антирадянську пропаганду, за роботу директором маслозаводу у часи німецької окупації просвітянина Бориса Безбородька.

Лише через сто років стало відомо про самовіддану, героїчну боротьбу членів Бориспільської “Просвіти” за незалежність України.

Їх жорстоко переслідували, саджали в тюрми, катували та розстрілювали, засилали в Сибір, звільняли з роботи, конфісковували майно, переслідували їхні сім’ї.

Запам’ятаймо імена цих великих українських патріотів України з Бориспільщини:

Микола Вісаріонович Кириченко, Надія Вісаріонівна Кириченко, Тихін Петрович Сорокін, Віра Дем’янівна Онацька, Андрій Матвійович Полонський, Левченко (ініціали невідомі), Василь Якович Безбородько, Гордій Іванович Ситник, Василь Марченко, Іван Сіренко, Петро Сіренко, Аким Сіренко, Олексій Сіренко, Марія Галактіонівна Сіренко, Яків Вакулович Колос, Василь Миколайович Костащук, Пелагея Леонтівна Видолоб, Василь Леонтійович Ткаченко, Михайло Леонтійович Ткаченко, Андрій Михайлович Гопкало, П. Козловський, К. М. Конопля, Є. В. Раєвський, Є. Є. Прядка, Опришко (ініціали невідомі), Я. Левченко, М. Юрченко, М. Кошман, В. Жук, М. Коноплич, М. Головатий, Піць (ініціали невідомі), Сич (ініціали невідомі), А. Білокінь, П. Кудря, К. П. Грушевська, Перлатова (ініціали невідомі), А. Губар, М. І. Губар, М. З. Кудря, К. П. Губар, Г. Логвин, А. П. Губар, Заболотна (ініціали невідомі), Борис Федорович Гудима, Дмитро Несторович Пінчук, Григорій Іванович Губар, Василь Якович Безбородько, Максим Михайлович Височин, Дмитро Карпович Тамара та Андрій Іванович Паломарчук, Борис Безбородько, Іван Чепілко, Микола Чепілко, Омелян Герасимович Кошман та багато інших, чиї імена нам сьогодні, на жаль, невідомі.

Слава цим мужнім і відважним великомученикам, відомим і безіменним, які стали янголами України!