Вадим ПЕПА,
письменник
До болю передчасно, у розквіті дивовижного таланту обірвалося життя видатного співака світової слави Василя СЛІПАКА. Вихованець львівського хору “Дударик” 1994 р. став лауреатом престижного вокального конкурсу у Франції. Дев’ятнадцять років співав у паризькій Гранд-опера. Соліст зі світовим іменем. Його баритон — один із найчарівніших і найвідоміших у світі. В Україні, як водиться, замовчуваний.
Не до нього каналам чи, швидше, протічним канавам телебачення. За інерцією від недавнього імперського засилля усе ще галаслива попса глушить природжену музичну обдарованість українського народу. Його мелодійний скарб за неміряні тисячоліття буття — кількасот тисяч пісень. Фахівці не можуть дійти згоди — таке багатство варіацій. А прозвані “слугами народу” аж після не однієї спроби ледве спромоглися проголосувати у Верховній Раді за 35 % українського мелосу в ефірному просторі.
Коли на радіо- й телехвилях панував рідкісної чарівності баритон Василя Сліпака? Хоч гірше, аби інше. Себто — чужого заводу. Оглушливо — з нетрів північного сусіда. В унісон із ревищами надсучасного ракетного та великоствольного з боку російського кордону — як від вогнедишного Змія Горинича.
Хіба що за межами рідної землі видатний український співак удостоєний багатьох вокальних відзнак. На Міжнародному фестивалі оперних виконавців, що відбувся у місті Армелі, за арію Тореадора з опери Бізе “Кармен” одержав нагороду “Краще чоловіче виконання”. Французьку публіку чарував на сценах усіх оперних театрів країни.
Останній відеозапис його співу — з фронту на сході України. Перед боєм споряджає магазин автомата патронами, а від щирого серця — останній дарунок слухачам. Тим, яким жити після його загибелі. Саме тим, яким не скніти в байдужості, а берегти рід свій, виборювати святе право його на розбудову й утвердження вільної, незалежної, самоврядної держави. Зворушливий голос на вічний спомин від воїна козацької доблесті:
Місяць на небі, зіроньки сяють,
Тихо по морю човен пливе.
В човні дівчина пісню співає,
А козак чує — серденько мре…
Відчуття рідної України — глибоко в душі її вірного сина. Саме про таких національно свідомих і мужніх, сміливих, відчайдушних мовив на віки вічні Т. Шевченко: “Найшовсь-таки один козак Із міліона свинопасів”. Зрозуміло, Великий Кобзар вдався до перебільшення, щоб посилити сказане. Не одиниці, а сотні й тисячі спадкоємців козацької слави вийшли 2014 р. на Майдан у предковічному Києві, щоб “дати в морду” гнобителям.
Василь Сліпак ні хвилини не вагався, в міру своїх можливостей підтримав Революцію гідності. Організовував благодійні концерти, надсилав допомогу. А коли дійшло до відкритої агресії через розірваний українсько-російський кордон, активно співпрацює з французькою організацією волонтерів “Fraternite Ukrainienne” (“Українське братство”). Встановлює тісні взаємини з добровольцями 7-го батальйону “Правого сектору”.
Врешті глибокі внутрішні переконання зродили заяву: “Необхідно бути мужчиною на війні за країну, а як артист робити максимальну рекламу Україні у Франції”. Його улюбленою була партія Мефістофеля в опері “Фауст” Шарля Гуно. За тим взірцем обрав позивний — “Міф” у лавах 7-го батальйону “Правого сектору”. 29 червня 2016 р. близько шостої години ранку загинув у районі Дебальцеве-Луганське.
Влучила у самовідданого захисника рідної матері Батьківщини куля так званого снайпера. Кремлівським пропагандистам озвучити б ім’я убивці. Жертва — всесвітньо визнаний митець. Оперний співак. Рідкісного обдарування баритон. А понад усе — незрадливий син і самовідданий захисник своєї Батьківщини.
А який же виродок поцілив? З місцевих одурманених безбатченків? Перевертень? Покруч? Чи завезений із країв не таких віддалених, як здичавілих від облудного зомбування? Найманець не від когось же іншого, як від кремлівських ідолопослуживців, словом Біблії кажучи.
Верховоди з виду — людиноподібні. Напоказ — христолюбиві. Нібито сповідники “русского міра” і “славянского єдінства”. До тих обох святолюбиво освячуваних “скрепів” Путін, Мєдвєдев, Лавров, Шойгу, патріарх Гундяєв, Тютіна-Матвієнко, Жириновський, рагозіни, дугіни, кобзони, усе ще сущі нащадки наришкіних мають такий же стосунок, як і Петро І, народжений дочкою кримсько-татарського мурзи Ісмаїла Нариша від чоловіка, якого ще треба вгадувати, таке ж відношення як і Sofie Auguste Friederike von Anhalt-Zerbst-Dornburg, вихрещена як “Екатерина ІІ Великая”, як і всі наступні самодержці німецького коріння, що на царський трон “блекотою сіли”, як і Ленін із роду Бланка, як і Сталін від грузинки та бозна-якого батька…
Нині ж російський журналіст Аркадій Бабченко відважився оприлюднити вибачення перед Україною в зв’язку зі смертю відомого оперного співака Василя Сліпака. Переклад українською: “Одна з основних мерзот цієї поганої війни в тому, що російський світ втрачає свої декласовані прошарки населення, а Україна змушена втрачати увесь зріз суспільства. Російський світ втрачає мийників автомийок. Україна — оперних співаків, журналістів, айтишників, бізнесменів… Росія перемелює український генофонд. Робить з Україною те ж саме, що зробила з собою. Це повинно бути окремим пунктом обвинувачення в Гаазі. Не просто злочин проти людяності. Злочин проти людського генофонду. Проти людської раси. Проти культури. Проти науки. Проти розвитку. Злочин проти планети. Злочин проти майбутнього. “Нанесення непоправної згуби майбутньому людства”. Певно, так повинен бути сформульований цей пункт”.
Чи здатна Європа, чи спроможний увесь світ збагнути загрозу самому існуванню людства?
1. 07. 2016 р.
