Павло МОВЧАН,
Георгій ФІЛІПЧУК
Всеукраїнський форум “Українська альтернатива”, Всеукраїнське товариство “Просвіта” ім. Т. Шевченка зазначають, що головною метою національної освіти є зростання якості людського капіталу для забезпечення інноваційного, високотехнологічного розвитку України, її конкурентоспроможності та безпеки, самореалізації особистості. Країни, що досягли успіхів у реалізації цілей сталого розвитку (економіка, соціальна політика, екологія), здійснили це завдяки освіті. Саме тому серед 17 пріоритетів розвитку світу до 2030 року, визначених ООН, освіта перебуває на 4-му місці (відповідно до цілей розвитку ООН після 2015 р.).
Україні, зважаючи на глобальні реалії та національні інтереси, необхідно:
— визнати освіту найголовнішим пріоритетом у реалізації Стратегії сталого розвитку “Україна—2020” (62 реформи і програми), зараховуючи її до “вектора розвитку” та до десятки першочергових завдань модернізації країни, відповідно до Указу Президента (№ 5/2015 від 12 січня 2015р.);
— збільшити фінансування освіти, спрямувавши на її потреби не менше 6 % ВВП (прогноз ВВП на 2017 р. — 2 трлн
584 млрд грн), уможлививши входження України до 50 найкращих країн світу 2020 року (за показниками якості освіти РІSA);
— стимулювати на законодавчому рівні соціальну відповідальність держави, бізнесу, неурядових інституцій, їхню фінансову кооперацію щодо підтримки освіти, підготовки й перепідготовки висококваліфікованих фахівців;
— розробити і впровадити національну концепцію “освіти впродовж життя”, що відповідає сучасним цивілізаційним стандартам освітньої політики;
— гарантувати якісну професійну підготовку педагогів, які матимуть належну підтримку держави й позитивну мотивацію до праці. Виконати законодавчу норму щодо оплати вчительської праці згідно з даними державою гарантіями педагогічним, науково-педагогічним працівникам;
— визнати пріоритетну роль дошкільної освіти, створивши належні умови для її здобуття та фізичного, психічного, розумового розвитку дітей. Сприяти збереженню та удосконаленню мережі дошкільних установ, значно збільшивши показники охоплення дітей суспільним вихованням (лише 56 % від загальної кількості дітей від 1 до 6 років);
— забезпечити рівні права на здобуття дошкільної освіти як первинної складової системи безперервної освіти. Дошкільна освіта має стати доступною і безоплатною;
— якісна освіта, як суспільне благо і основне право людини, має характеризуватися 3-ма основними принципами: 1) якісне викладання (високоякісна педагогічна освіта, кваліфіковані фахівці, безперервне удосконалення професійних компетентностей, належні зарплата й умови праці педагогів); 2) якісні інструменти (змістовно й дидактично добротні навчальні плани, програми, підручники, сучасні навчальні матеріали та ресурси, інформаційно-комп’ютерні технології);
3) якісне соціосередовище (безпечні, комфортні, культуровідповідні умови, які забезпечують якість навчання і виховання);
— здійснити швидкі й ефективні заходи, зважаючи на катастрофічну ситуацію з навчально-методичним і науково-експериментальним забезпеченням освітнього процесу, для зміцнення навчально-матеріальної бази дошкільних і позашкільних установ, шкіл, університетів та ін. освітніх закладів. Такий негативний стан — одна з причин низької якості вітчизняної освіти (за результатами Рейтингу ефективності національних систем освіти 2014 року Україна не ввійшла до 40 найкращих країн світу в галузі освіти… Натомість Польща посіла 10-те місце, Росія — 13, Чехія — 19, Угорщина — 22, Словаччина — 27, Болгарія — 30, Румунія — 31);
— забезпечити, відповідно до європейських стандартів, безкоштовну вищу освіту в державних ВНЗ України;
— здобуття обов’язкової середньої та професійної освіти, а на найближчу перспективу і вищої, має бути безкоштовною (для дітей, студентів та їхніх батьків), рівнодоступною;
— не допустити руйнації професійно-технічної освіти, оскільки, передавши відповідальність місцевим органам влади і громадському самоуправлінню без належного фінансового та ресурсного забезпечення, унеможливлюється загальнодержавне бачення кореляції ринків праці й освіти в Україні, адаптація її згідно з вимогами ринку, потребами людини, народу, національної економіки і соціальної політики;
— зупинити ліквідацію позашкільних навчальних закладів, що суперечить основним засадам державної політики (ст. 9 Закону України “Про позашкільну освіту”);
— зупинити тенденцію на зменшення держзамовлення у ВНЗ, не ігнорувати досвід провідних освітніх систем і практик;
— забезпечити виконання Закону “Про наукову і науково-технічну діяльність”, передусім у частині фінансування науки (1,7 % ВВП) відповідно до статті 34. (За останні 5 років дії цього Закону (1991 р.) цей показник ніколи реально не перевищував 0,47 %. У Європі він складає 3 %, в Ізраїлі, Швеції — 4 %, США — 4,5 %, Японії — 7 %. Нині видатки української держави на науку становлять близько 0,2 %);
— радикально змінити державну політику щодо впровадження наукових ідей та винаходів (слід нагадати, що Україна продукує щорічно 10—15 тис. винаходів та ідей, посідаючи 5-те місце в світі після США, ЄС, Індії, Росії, а українська космічна галузь запустила в космос більше апаратів, ніж NASA);
— необхідно збільшити фінансування науки до 2,5—3 % від ВВП та оптимізувати використання коштів, захистити інтелектуальну власність, стимулювати інноваційну діяльність, підвищити престиж і соціальний статус ученого, зупинити міграцію (в таких катастрофічних масштабах!) інтелектуального потенціалу нації;
— не допустити науково-технічної контрреволюції, наступу можновладців та політичного олігархату проти науки, яка завжди використовувалася в Україні для ідеологічного обслуговування. Слід виходити з того, що наука потрібна передусім народу, без якої держава стає напівколоніальною. Витіснення науки з державних пріоритетів, падіння її престижу як привабливого виду життєдіяльності, особливо для талановитої молоді, стало причиною економічних і соціальних негараздів, розвалу наукових шкіл, унеможливило оновлення наукового персоналу;
— влада зобов’язана визначити, особливо в ці важкі й доленосні для України часи, шляхом активного державно-громадянського діалогу, враховуючи національні інтереси, опираючись на вітчизняну наукову думку, найважливіші стратегічні завдання для української нації, які мають стати основою для її безпеки і розвитку;
— освіта всіх рівнів за змістом і формою має бути національною, оскільки у світі безнаціональним є лише безкультур’я. Виховання з раннього віку і впродовж життя любові, поваги до України, батьків, народних традицій і звичаїв, державної мови, власної історії, національної культури, рідної природи, духовних символів і цінностей українського народу — найважливіше стратегічне завдання освітньої політики;
— скасувати Закон України “Про засади державної мовної політики” (“закон Ка-Ка”), який проігнорував норми Конституції України (ст. 10), рішення Конституційного Суду 1999 р. про статус державної української мови. Мова освіти всупереч національним інтересам та Конституції України стала визначатися статтею 20 згадуваного вище антиукраїнського “закону”, який руйнує державну, політичну, духовну єдність, національну ідентичність;
— нинішня ситуація зобов’язує якісно удосконалити концепції історичної літературної та мистецької освіти, реалізовуючи їхній значний націє-державотворчий і людиноцентричний потенціал. Проте в той час, коли світовий і європейський досвід характеризується запровадженням освітньої моделі “культурного ранця” (література, музика, живопис, театр, кінематограф, національна спадщина), культура і мистецтво стають методологією освіти, відомча бюрократія вкотре намагається мінімізувати на всіх рівнях її гуманітарну складову, зменшуючи години на вивчення української мови та літератури, національної культури, історії України, вилучаючи, насамперед з початкової школи, музику та образотворче мистецтво як обов’язкові предмети, збіднюючи зміст художньої освіти в педагогічних вишах;
— наука, освіта, система національного виховання, формуючи громадянина і патріота, інтелектуальну і духовну особистість, мають ефективно протидіяти згубній зовнішній гуманітарній, ідеологічній, інформаційній інтервенції, впливу чужих нашому народу “цінностей” Росії, зокрема через ЗМІ, книгу, церкву, історію, національну культуру;
— найближчим часом вдосконалити політику української книги (наукової, художньої, суспільно-політичної, публіцистичної), а також навчальних підручників, друк яких для 4—7 класів 2015—2016 н. р. був провалений. Донедавна 80 % книжок на українському ринку імпортувалися, 3/4 — із Росії. В Україні на одну людину 2015 року надрукувано лише 0,5 книжки. Міністерства культури, освіти та науки мусять виробити достатньо ефективну стратегію співпраці щодо нарощування можливостей і впливу державної програми “Українська книга” для національно-патріотичного і громадянського виховання, інтелектуального розвитку молоді;
— забезпечити, відповідно до державної програми, переклад українською найкращих зразків світової літератури для її безперервного і ґрунтовного вивчення в середній та вищій школі;
— створити розгалужену мережу сучасних бібліотек з інформаційним доступом до світових джерел наукової та культурної спадщини;
— забезпечити ефективне впровадження Стратегії національно-патріотичного виховання української молоді, в основі якої — українська національна ідея, принцип людино-україноцентризму, громадянськість і відданість своєму народу і Батьківщині;
— освіта мусить виконувати високий благородний чин — навертати народ на шлях націєкультурності, щоб не втратити імперативи Правди, національної Пам’яті, Гідності й Самоповаги до власного “Я”;
— для освіти, а отже, для держави і суспільства, надважливо, щоб замість розрізненості й непізнаності справжніх національних цінностей вибудовувалося якісно нове науково-освітнє, культурно-історичне, світоглядно-ціннісне явище українського гуманізму, інтелектуалізму, естетизму, громадянського патріотизму;
— філософія національної освіти передовсім потребує ріднокультурного ґрунту, а тому її реформа й надалі залишатиметься “реформою” без душі і тіла, якщо в змісті не будуть представлені надбання тих видатних українських науковців, митців, просвітників, громадських, духовних і політичних діячів, які на материзні і поза її межами вірою і правдою, талантом і серцем творили велич національної та світової культури, оберігали ідею української державності;
— громадянське виховання є вартісним лише за умов опертя на історичну пам’ять українського народу, національну ідею, державну, національну, особисту гідність, впроваджуючи українознавчі цінності згідно з духовним, культурним, господарським, інтелектуальним, природним потенціалом і стратегічною перспективою українства;
— необхідно удосконалити й посилити вивчення державної української мови в школах, де навчаються діти національних меншин, активно використовувати систему поглибленого вивчення ними української мови та літератури, зокрема за рахунок російської мови, яку як другу іноземну вивчають нині у 23—25 % шкіл України. Хибною практикою є і те, що в національних ВНЗ 57—60 % іноземних студентів навчаються російською мовою і лише кожний шостий — державною українською. Звуження українського мовно-культурного простору в системі вищої школи, русифікація навчального процесу університетів, які наділені статусом “Національний” особливо приватних вишів, відірваність освіти національних меншин від українознавства — рудимент бездержавності, денаціоналізаційності, колоніальної вторинності, компрадорства, що гальмує поступ до єдності політичної нації, а також кволості державної освітньої політики;
Всеукраїнський форум “Українська альтернатива” та Всеукраїнське товариство “Просвіта” ім. Т. Шевченка вважають, що національна освіта і наука в Стратегії сталого розвитку “Україна—2020” мають бути серед найважливіших суспільних пріоритетів, які творитимуть якісний людський потенціал, освіченість і вихованість української нації, забезпечуючи: державі — соборність і незалежність, народу — єдність, суспільству — справедливість, політиці — моральність, церкві — помісність, владі — відповідальність, вихованню — патріотичність, культурі — духовність, історії — правдивість, людині — громадянськість, мові — державність і пошанованість, традиції — народність, світогляду — українськість, поступу — європейськість, безпеці — євроатлантичність, світу — олюдненість, провідникам — незрадливість, навчителям — вдячність, просвітникам і педагогам — мудрість, українському духу — високість і невгасимість.
