Не творімо гібридної мови!!!

Лариса МОРОЗ,

доктор філологічних наук, професор, провідний науковий співробітник Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ

У популярному телесеріалі “Бібліотекарі” брехливий і користолюбний оповідач казок “висмоктує” зі слухачів життєву енергію. Часом мені видається, що наше телебачення переповнене такими діячами (про свої недобрі “таланти” вони й самі часто-густо не підозрюють). Із двома особливостями: по-перше, у нас звучать тексти найрізноманітніших жанрів і, по-друге, реальні мовці чинять оте злочинство здебільшого несвідомо. Причини останнього різні: незнання мови (неписьменний “перекладач” у голові людини, яка мислить російською, хоч і намагається говорити українською), неуважність тощо.

Долучуся до обурення колег (тих, що у різних виданнях виступають на мовну тему) з того приводу, що з телеекрана “українською” мовою говорять лише недолугі вітальки, смердючки й ін. Та ще — у гуморесках “95 кварталу” кругленькі чоловічки з-під Полтави. Щоправда, у тих гуморесках добряче глузують і з російськомовних мешканців інших областей, з яких найдурніші — дівчата-харків’янки, що вже й сміху не викликають. Загалом, творцям тих текстів варто поцікавитися елементарною інформацією про ту людину, ім’я якої так патетично згадують в авторському коментарі, — щоб не уподібнюватися тим до вищезгаданих харків’янок, — адже всерйоз, наприклад, повідомляють, що Полтавщина надихнула Лесю Українку на… створення шедевра… “Лісова пісня”. Виникає багато пекучих запитань біля телевізора. От іще одне: американські й інші закордонні фільми дублюємо українською (чудово — хоча й не завжди якісно, чудовий сам факт дубляжу), — а свої власні знімаємо російською. ЧОМУ?! Далі. Прекрасна українська мова звучить у рекламі певної фірми на підтримку Олімпіади-2016: “Земле, моя всеплодющая мати…” Але замість імені автора чудових віршів — Івана Франка — звучить: Самсунг… Панове, наражаєтеся на звинувачення у плагіаті!

Тож слушно зауважив академік Іван Дзюба, що недостатньо домагатися української мови, адже важливо: ЩО говориться.

Та все ж пригляньмося: ЯКОЮ є українська мова чи, точніше, НІБИ українська мова багатьох, які щиро вважають, що говорять справді українською…

Прикладів — безліч! Переважно — з ТБ, дещо навіть з Українського радіо (хоча загалом там ситуація значно краща, і водночас, навчаючи слухачів української мови, самі говорять так, що…). Що насторожує, — з уст, сказати б, мовців-професіоналів: журналістів, телеведучих, із написів чи звукових текстів дубляжу фільмів. Особливо багато — з реклами. Тобто, все, що може й МУСИТЬ піддаватися РЕДАГУВАННЮ, щоб не засмічувати ефір.

Почати б із орфоепії. “Фекання” вже неможливо витримувати: “буф”, “бачиф”, “фплиф”, “фпаф”, “афтіфка”, навіть …“Киїф”! Ще й “е” додають, для впевненішого звучання: “думаф-е”, “пішоф-е” тощо. Забуто, що в нас, окрім прийменника “в”, існують іще “у” і “до”. Тож маємо казати “у Верховній Раді”, “у студії”, “до школи” замість “ви Верховні Раді”, “ве студії”, “фи школі”.

А лексичні проблеми!

Забуто частку “чи”, скрізь — лише “або”. Уже й монолог Гамлета скоро доведеться перекладати так: “Бути АБО не бути…” Забуто кличну форму, — одну з “родзинок” нашої мови. Забуто й заохочувальну дієслівну форму — “думаймо”, “працюймо”, “співаймо”, скрізь звучить лише “давай!”. Забуто, що сполучник “та” не завжди з’єднує, часом і розділяє чи й протиставляє. Неправильно відмінюють числівники: “близько шестиста”, “восьмиста”, а має бути: “шестиСОТ”, “восьмиСОТ”. Не знають, що екологія — це наука про екосистему, тож вона не може бути “поганою”. Не знають, що слово “ярмарок” в українській мові чоловічого роду, а “нежить” — жіночого, на відміну від російської. Не знають, що “ті”, “які” й ін. при відмінюванні мають форму “тих”, “тими”, “яких”, “якими” (як “жовті” — “жовтих”). Не знають, що слово “вдача” означає характер, натуру (“добре бачу твою ледачу вдачу” — читаємо у байці). Безнадійно плутають слова: вщеНт (зруйнований) і вщеРть (наповнений), барви й фарби, відображати й відбивати, зліт і злет, наряд і вбрання, громадський і громадянський, приЗводити (до негативних наслідків) і приводити, апелювати й аргументувати, попасти (худобу!) і потрапити чи опинитися, рибалка (людина) і риболовля (процес); особливо часто змішують поняття “нагода” і “пригода”, тоді як їх легко розрізняти, нагадавши вираз “маю нагоду стати в пригоді”…

Далі наведу низку прикладів словосполучень без вказівки на “джерела”, і лише зрідка даючи певні пояснення (без них часом доволі важко щось зрозуміти).

“Зажила дурної слави” (поганої), “втратила свідомість” (знепритомніла), “почалися скорочення” (тобто перейми, бо йдеться про пологи), “ризиковано театру пустувати” (стояти порожнім), “на господарюючих висотах” (господствующих), “неприємного суспільства Люсії” (общества — товариства), “відкривайте двері” (відчиняйте), “закрив очі” (заплющив, бо закривають очі покійникові), “його положення” (положения — становища), “наносить удар”, “завидна наречена”, “біглий президент” (утікач!), “поїхали” (у значенні “їдьмо”), “повпливало” (з рос. “повлияло”), “візьми себе в руки”, “родини лишиться” (насправді “втратити родину”), “одружився на красуні”, “встановити істину”, “доглядати за шкірою”, “попробувати” (це — про їжу), “не придерешся”, “той, хто замешкавСЯ” (мешкати, українською, означає жити у певному приміщенні, і воно ніколи не має закінчення “ся”), “скитання”, “норовили випити”, “не всі розподіляють мої смаки”, “довелося віддуватися самому”, “наряджання ялинки”, “гадалка нагадала”, “позбавляє ВІД симптомів”, “в що тобі обходяться твої обіцянки”, “носить характер” (українець усе ж МАЄ характер, бо це ж не капелюх), “понесли відповідальність”, “вихованиця”, “видалилися удвох для бесіди”… Трапляється й цілком анекдотичне: “гоніння ЗА євреями”, “в стані очманілості” (очевидно, “невменяемости”).

Посміятися б, але тут уже не до сміху! Якщо може член Конституційної комісії (я не повірила своїм вухам) на якесь запитання відповісти: “відчасти так” (мабуть, “отчасти”), стає страшно за Конституцію, де кожне слово має надто велике значення… Дай, Боже, не “втратити свідомість” усім нам, у прямому значенні цих слів….

Жахлива мовна неохайність уже стала нормою… “Через СВОЮ непоказну зовнішність його часто дражнили”, “вулиця Грушевська”, “музей ІМЕНІ Уляни Кравченко”, “будівлю привести до порядку” (навести лад у будівлі!). Беручись випускати різні видання, не думають, як висловити думку — і у російськомовних текстах виникають “переклади”: “феномен суток” (це з В. Стуса “Феномен доби”), “ротная пустота” (“ротова порожнина”)…

Це лише невелика частина моїх записів. Але все це звучить чи опиняється в полі зору практично щодня. Відтак “влазить” у пам’ять, особливо юної незагартованої людини. Залишається у (під)свідомості — адже ніби все правильно, адже говорять ніби українською мовою і ніби освічені люди.

Усе наведене виявляє не так РОЗдвоєння (мовну шизофренію, про яку чимало з тривогою пишуть), як ЗДВОЄННЯ, тобто спотворення української мови внаслідок перейняття її російськими чи ще якимись формами. Це ніби мовний СНІД, ураження генетичне. ГІБРИДИЗАЦІЯ!!! За нею — неминуча МУТАЦІЯ. Мова-мутант не може бути життєздатною, отже, дуже швидко помирає. Тож нашим недругам і стріляти не доведеться… “Самі себе звоювали”?

Життєво необхідно — невідкладно! — щось робити! Ухвалити ЗАКОН чи хоча б ПОСТАНОВУ УРЯДУ про недопущення до ефіру (чи телепередавальних засобів) текстів, які не пройшли мовної перевірки й редагування. (Про мову деяких видань — і їх стає дедалі більше — має відбутися окрема розмова). І не випускати на телеекран тих “професіоналів”, що не володіють українською мовою (хоча часто-густо вважають, ніби володіють).

НЕВПОРЯДКОВАНА, ХАОТИЧНА МОВА — таке й життя.

ЗБЕРЕЖЕМО МОВУ — ЗБЕРЕЖЕМО СЕБЕ.

Related posts

Leave a Comment