Петро ПЕТРЕНКО,
ветеран журналістики, пенсіонер
Одержав тижневик “СП” (ч. 22 за 2016 р.). Як на мене, всі опубліковані в цьому числі матеріали цікаві, інформативні, повчальні для свідомого українця.
Особливу увагу звернув на публікацію Світлани Тертичної “Як батюшки рідну землю плюндрували”. Я людина віруюча, хоч народився, виховувався, вчився і в середній, і у вищій радянській школі, а там один із основних предметів — “науковий атеїзм”. Мій дідусь ще з дитинства стверджував, що Творець існує, що бачить наші гріхи і намагається знищити сатанинське вчення про відсутність Бога. Але піонерські, комсомольські збіговиська зробили свою темну справу: ні, я не став атеїстом і в складних життєвих перипетіях звертаюся до Творця з молитвою усунути якісь житейські негаразди, а їх і у повоєнний час і надалі існувало безліч у дитини, батько якої загинув на фронті.
І лише в інституті один із професорів дав почитати мені “Новий Завіт”. Спочатку подумав, що то провокація, та подальші наші спілкування прояснили сутність його вчинку. Я став задумуватися глибше над людським існуванням, його залежністю від Вищої сили.
Я хоч і вірянин, але не фанатик. Ми з дружиною на пенсії. Вона майже щодня відвідує церковні служби. Я теж ходжу на сповідь. Правда, не розумію, що дає цей формальний ритуал. Батюшка навіть не слухає, про що я теревеню. Церква ця, як і більшість у Маріуполі, Московського патріархату. Далеченько від нас існує невеличка церква Київського патріархату. Я слабую на ноги, тому відвідую найближчий храм.
Що спостерігаю в церкві? Переважно відвідують її пенсіонери. Мета: вимолити у Бога здоров’я, мирського благополуччя, моляться за дітей, внуків, за померлих рідних і близьких. Усі парафіяни (і росіяни, і генетичні українці) моляться за московського Кирила, за мир і спокій. Та в приватній розмові вважають, що тільки росіяни — справжні православні і приєднання до “Матушки-Руси” — це воля Господня. Думаю, що подібне ставлення до України та українців пропагують у більшості церков, що існують під началом Кирила. А він прибічник і креатура російського президента. Досі церква купує свічки в Донецькій єпархії, а гроші йдуть невідомо куди.
Коли Маріуполь окупували проросійські найманці і загарбали великий чотириповерховий будинок міськвиконкому, наш батюшка благословив деяких надактивних мирян іти хресною ходою до будинку міськвиконкому і молитися за перемогу “борцов за Православие”. Він досі править службу і не вважає, що згрішив проти українського народу. Цей священик закінчив Московську духовну академію. Звісно, його совість належить московському духовному повелителю. А будинок терористи спалили.
Ще до Революції гідності інший священик проповідував тут з амвону, що “украинский язык неугоден Богу”. До речі, він генетичний українець. На жаль, таких манкуртів чимало не тільки серед світського люду, а й серед батюшок. А скільки нашого люду у ворожій Росії! Невже їм байдуже, що творять росіяни на їхній батьківській землі?
Мені доводилося бувати у Микільському монастирі, що недалеко від Волновахи. Саме був передвиборний час Януковича. Настоятелька монастиря, не приховуючись, агітувала монахинь голосувати за Януковича. А до цього тут керував монастирем священик, якого згадує Світлана Тертична, Зосіма. Його боготворили і боготворять досі миряни Донеччини. А він у своєму заповіті закликає православних вірян до об’єднання з “русскими братьями”. Він проклинав наших найкращих патріотів, борців за незалежність від колоніального російського гніту Тараса Шевченка, Степана Бандеру, Івана Мазепу. Також закликав не спілкуватися українською гріховною мовою. Отак зайди, прикриваючись іменем Бога, нівечать людські душі, плодять перевертнів, у яких обмаль сірої речовини в голові.
Мені пішов восьмий десяток. Я впевнений, що Творець Всесвіту і людини на Землі не допустить знищення нашого українського роду. Протягом нашої історії були періоди, коли здавалося, що Україна зникає, а вона знову встає на ноги і заявляє про своє правомірне існування. Не допустить Господь, щоб такий талановитий, життєрадісний український народ зник із планети Земля.
У Маріуполі у моєму вузькому оточенні я не бачу однодумців. Місто насичене проросійськими поглядами. Дехто дуже агресивно заявляє, що “хохлов надо выселить в Западную Украину”. Немов через таких, як я, і проливається кров людська. Інші намагаються пристосуватися до нових умов, але в душі є прибічниками Путіна.
