Вартість ковтка свободи

Віктор ГРАБОВСЬКИЙ

Енергія державотворення відроджується не в урядових кабінетах, а в нурті народовладдя, притаманного нашим людям. Адже кілька століть ішли українці до Революції гідності! Попри всі нещастя й голодомори… Хоча насправді жодні ворожі навали, як і найстрашніші стихійні лиха, не спромоглися відібрати в української нації стільки життєдайних сил, скільки випила їх найкровожерливіша потвора “всіх часів і народів”. Це незаперечний факт. Але ж і оте всесвітнє зло прагнуть будь-що-будь перевершити теперішні московські кровопивці, спланувавши не лише повторне загарбання України, а й новітнє глобальне відтворення сфашизованої “імперії зла”. Тож хіба хтось насправді сумнівається, що цей мерзенний злочин дасть непередбачувані наслідки і для самої РФ?! Адже здавна відомо: що посієш, те й пожнеш.

Проте вистачає нам і внутрішніх ворогів, жалюгідних колаборантів, які наче й не відають, що СРСР майже два роки (з вересня 1939 по червень 1941 рр.)

всіляко (ідейно й матеріально!) підтримував агресію Гітлера — себто брутальне розв’язання Другої світової війни. Тож постійно торочать якщо не про “злочини” дивізії СС “Галичина”, то про “Волинську трагедію”, що нібито лежать цілковито на совісті українських націоналістів. Але скільки правди в тих звинуваченнях? Які можуть бути закиди і тій самій ОУН, якщо вона не прислужувала гітлеризмові?! Та затяті зловорожі сили закидають українцям не лише ксенофобію чи юдофобію, а й усілякі можливі й неможливі фобії! Хоча саме в Україні, серед її миролюбного народу, не одне століття спокійно проживає кілька десятків різних національностей.

Нам не вельми відомо, чому Володимир Мономах заборонив євреям мешкати на києво-руських теренах, у цьому питанні обізнаніші фахівці, але, хоч як це парадоксально, до середньовічного повелителя Русі — жодних нарікань. Зате Батькові Хмелю, який розгромив корчмарську мафію, що, споюючи народ, пила з нього хрищену кров, її нащадками оголошено нещадну війну! Як і Симонові Петлюрі, котрий і найвідданіших побратимів, що лютої зими 1917—1918 років намагалися зодягнути героїчних його козаків, розстрілював за (!!!) самовільне захоплення царських пакгаузів. То що вже казати про підступно спровоковані більшовицькою агентурою “єврейські погроми” на Київщині та Поділлі?! Досить погортати життєписні матеріали тов. Троцького. До речі, чому б їх не видати сьогодні масовим накладом?! Вельми повчальний документальний матеріал.

Ось такечки підійшли ми і до так званої “волинської різні”… Але ж хіба наші “брати поляки” (за Тарасом Шевченком) мешкають компактно тільки на Волині? Хлібодайним Житомирщині, Вінниччині та Хмельниччині належать ще рясніші лаври українського добросусідства. Чому ж там не чути було про жодну “різню поляків”?! Хоча ОУН мала свої осідки не тільки на Волині, Поділлі й Поліссі, а й на Подніпрянщині, Донеччині та Луганщині, з Кубанню включно. За певного політичного бажання зовсім не складно було вкинути “іскру родової помсти” в раптово знедолені громади! Але ж не сталося. Бо й не могло статися.

Справді, хіба хтось у Європі пам’ятає про власні борги?!

Нам уже доводилося привертати увагу громадськості до цієї проблеми у ЗМІ, проте надто значна інерція колишньої пропаганди… Зопалу її не зупинити. Потрібні чіткі, узгоджені зусилля не тільки патріотичних партій, але й усього суспільства, інакше ми так і залишимося для переважної частини поляків їхніми ворогами. Адже в тім то й річ: Волинь в ту смертоносну пору перебувала в межах Польщі! Розумє, дрогє паньство? То била Польска!!! Тож московським енкаведистам, а їхні агенти, як тепер відомо, перебували і в УПА, і в кожному підрозділі Армії Крайової, досить легко було скоординувати відповідну криваву акцію… Зрештою, хіба не з такою метою здійснювався Москвою і знаний Ковпаківський рейд “од Путивля до Карпат”?! І хіба не тому загинув од руки енкаведиста комісар Ковпака Руднєв, який намагався знайти порозуміння з очільниками УПА й перешкодити підлим кривавим провокаціям?!

Цього не знає лише той, хто не хоче знати.

Але цала (ціла) правда, як мовлять поляки, все ж таки полягає в тому, що на заселених поляками українських теренах не було місця жодній етнічній ворожнечі. Звичайно, важко в це повірити нашим войовничим братам, але що правда — те не гріх. Тим паче, що костели й садиби поляків руйнував не стільки тутешній люд, скільки та ж таки “більшовицька влада”. Зате — просимо уваги! — на споконвічних етнічних землях українців, які входили в ту пору до складу Польщі, зловорожі настрої підігрівалися націоналістичними політиканами досить успішно. Недарма ж вони такі гарячі й дотепер?!

Ось тут і “заритий собака” підступної облуди.

Україна саме тому й не спромоглася досі розставити всі факти на належне їм у вселюдській історії місце, що нікому було їх розставляти. Київський музей національної пам’яті насправді щойно лише легалізується… Проте задокументовані факти вельми красномовні: скрізь, де мешкали в Україні поляки, їм не завдано не тільки якоїсь етичної кривди, а й жодних матеріальних збитків. На противагу тій самій “операції Вісла”, котра немилосердно викорчувала “на кресах” етнічну — лемківську! — гілку. Проте спалених українських каплиць та церков у ПНР долічуємося й дотепер… Але хіба хтось перелічить невинно убитих і закатованих?! Атож-атож: нікому та й ніколи цим нині займатися.

То навіщо полякам робити ворогами українців?! Не дойчів, націоналізм яких завдав стільки страждань польському народові, а саме українців?! Адже не українці в не такі вже й давні часи загарбували та плюндрували люд і терени поляків — усе відбувалося навпаки! І навіть наші діти знають про це не гірше від нас… Комусь дуже потрібний надто зловорожий розвиток подій? Проте хіба не через це настільки жорстоко розпалює Москва вигадану нею ж таки “громадянську війну” в Україні, щоб, як і століття тому, переодягати в українців найманців, аби й далі кривавими провокаціями розділяти народи?!

Воістину, доки не розділиш — не запануєш…

Саме тому єврей, який очолює український уряд, аж ніяк не влаштовує Кремль. Отож і найпідліших провокацій з його боку слід очікувати не тільки талановитому менеджеру панові Гройсману, а й усьому нашому занадто вже страдницькому суспільству. Адже хіба українців не привчають — поступово! — до переконання, що патріоти — найбільша загроза державному ладові? Хіба нас не змушують повірити, що саме добробатівці здатні на вбивство не лише писаки, якого вже й не згадували зовсім україножерські ЗМІ? Бо вони, мовляв, ні на що більше й не здатні… Але ж хіба не з Москви почули ми того нещасного ранку про “вбивство київського журналіста”?! До речі, так само, як і про “Правий сектор”… Атож-атож… Як тут не дивуватися?! Виявляється, саме Путін був поінформований про брудну провокацію найперший!

Що й казати, Кремль наловчився промивати не тільки мізки. Адже саме на “промиванні кров’ю” всесвітньої історії і спеціалізуються його політики.

Та нарешті підійшла черга й до наших націоналістів. Ще б пак, їх уже більше, ніж лібералів! Але в даному випадку будемо категоричні: лише тоді, коли бачитимемо єдину Спілку націоналістів, либонь, якоюсь (більшою чи меншою) мірою зможемо їй довіряти. Не раніше! Так уже “історично склалося” в нашій країні, що, крім ОУН, яка виникла саме завдяки україножерській політиці тодішньої Польської Речі Посполитої, у нас, українців, ніколи не було жодного націоналістичного угруповання. Розпочинаючи з прісносущого Кирило-Мефодіївського братства і закінчуючи Спілкою визволення України. Перше творилося в кабінетах “ІІІ отдєлєнія” царської Росії, що на сторінках “ЛУ”кільканадцять років тому документально довів шевченківський лавреат, відомий письменник європейського рівня Юрій Мушкетик, а останнє (СВУ) — агентурою НКВС. Про нього теж вистачає задокументованих свідчень (див. “Зошити з червоної пітьми” Никанора Грабовського, нещодавно видані “Просвітою”).

Зрештою, хіба можна довіряти “націоналістам” зі взірцевою московською говіркою?! І хіба не відомо й дітям, що справжній патріот (націоналіст) не тільки той, хто багато говорить про свою любов до Батьківщини, а саме той, хто сумлінно вивчає історію України та її мову?! Сумлінно — себто за покликом серця й совісті, а не для того, щоб очолити міністерство чи партію.

Без мови немає нації! — слушно заявили свого часу просвітяни, засвідчивши тим самим державотворчу суть обраного гасла. Тому й потверджуємо: на східних рубежах України Герої виборюють в озлобленого шовіністичного агресора не урядові чи партійні “списки”, а саме українську мову та нескалічену історію рідного краю. І саме тому й прославляємо якнайщиріше російськомовних подвижників усіх без винятку добробатів, як і решту патріотичних воїнів ЗСУ, що вони знають за що воюють. На противагу багатьом українським генералам та політикам.

Та з нашої пісні слова не викинеш. І за кожен хибний крок, а тим більше — за зловмисну брехню — доведеться відповідати. Не так перед Гаазьким трибуналом, як перед народом.

Але не може бути жодних сумнівів: як би не складалася Доля України, Революція гідності назавше залишиться визначальною віхою ХХІ століття. Нація чітко визначила завдяки СІЧ-Майдану свої засадничі державотворчі орієнтири, і вже ніщо не зіб’є волю народу на манівці. Звичайно, то був лишень один ковток національної Свободи. Але ж усім, не тільки полякам і росіянам,(чомусь?) там, незважаючи на смертельну загрозу, хотілося спілкуватися саме українською! Отож істинно визвольна, ідеологічна вартість Революції гідності — хочеться сподіватися — не піддасться жодній, ані духовній, ані моральній, девальвації.

На тому стояла і стоятиме наша честь та гідність.

Слава Україні! Слава її Героям!

Related posts

Leave a Comment