Анатолій КОВАЛЬЧУК,
м. Бориспіль
За кражу, за войну, за кров,
Щоб братню кров пролити, просять
І потім в дар тобі приносять
З пожару вкрадений покров!!
Т. Шевченко
Останнім часом однією з найбільш обговорюваних тем у ЗМІ стала так звана “хресна хода” за мир, а насправді хода двох колон людей, що прямують до Києва зі сходу й заходу України. Її організували служителі УПЦ МП. А за ними, як завжди, стирчать вуха ФСБ. Чому московські попихачі назвали свою акцію саме хресною ходою? Чи не є це аморальна спроба порівняти рух кількох натовпів (серед яких багато проплачених осіб), який скоріше нагадує політичну акцію, із страдницьким шляхом Спасителя від місця неправедного суду і смертних катувань до місця страти. Знесилений нічними допитами, важко побитий, голодний і спраглий, Ісус ще й змушений був нести на собі важкий дерев’яний хрест, на якому його розп’яли на Голготі.
Звісно, називати “хресною ходою” піший рух ситих, веселих людей — це звичайнісіньке блюзнірство. Бадьоро крокувати, виблискуючи золотими хрестами й хрестиками, що лежать на тлустих животах — це зовсім не те саме, що нести на собі важкий, майже 70-кілограмовий дерев’яний хрест, як це випало зробити Спасителю. Для багатьох попів, які вже десятки років живуть у розкошах, пересуваються тільки у дорогих іномарках, піші прогулянки підуть на користь. Це допоможе подивитися зблизька, чим і як живе нині український народ. Які його статки, потреби, віра й мораль. Цікаво знати: хто є взірцем доброчесності, вартим наслідування, для тих великих грішників і боговідступників, які називають себе християнами і духовними пастирями? Переконаний: тільки не ті особистості, яких шанують українці — не Ісус, не апостоли, не Григорій Сковорода, не Тарас Шевченко.
Більшість найвищих церковних сановників живуть подвійним життям, чернеча ряса для них — робочий одяг (як халат і рукавиці для слюсаря), бо насправді служать вони не Богові, а мамоні. Проживають у дорогих квартирах і палацах, мають численну прислугу та охоронців. Носять не тільки золоті хрести, але й годинники і перстені, мають броньовані мерседеси, особисті яхти й літаки. А в той самий час багато простих людей — їхніх парафіян — ледве виживають у нинішній скрутний час. Це про тодішніх і нинішніх лжехристиян і псевдопастирів, що не знають Бога, зневажають народ, не переймаються людськими бідами, та ще й затемнюють розум, писав Тарас Шевченко:
Суєслови, лицеміри,
Господом прокляті.
Ви любите на братові
Шкуру, а не душу!
Учасники “хресної ходи” несуть портрети останнього московського царя, на грудях і рукавах у них “георгієвскіє лєнти”. Але яке все це має відношення до України? Адже ієрархи УПЦ МП та їхні московські ляльководи-куратори добре знають, що Микола ІІ був слабким правителем. Життям власним, дружини, чотирьох дочок, сина і мільйонів підданих заплатив він за своє невігластво. Скінчив земний шлях у темному підвалі від куль підлих убивць. Через те, що тупо, наївно вірив у особливий шлях Московії та месіанство її народу. “Боголюбивого”, за його переконанням, а насправді, як показали реальні події, аморального, агресивного, загарбницького, осатанілого у своїй жорстокості. Цар проводив політику національного і соціального гноблення нашого й багатьох інших народів. Навмисне гальмував освітній і культурний розвиток українців. Не визнавав за нашим народом права на вільний вияв національної самобутності. Через те, що всупереч духові часу силкувався зберегти традиційний московсько-ординський абсолютизм, не проводив демократичних реформ, допустив вибух революції 1905 р., вверг країну у дві війни — проти Японії 1904 р., Німеччини та Австро-Угорщини 1914 р., які бездарно програв. Обидві, до речі, були спрямовані на розширення меж “рускава міра”.
Виникає також запитання: чому “хресної ходи” за мир не проводять у Московії тамтешні попи, здавна відомі у світі своїм “дуже великим” миролюбством?! Величезна користь була б для сусідньої держави і мільйонів споєних владою та олігархами “дарагіх расєян” усіх національностей — може б, під впливом своїх пастирів раптом духовно прозріють? І проймуться почуттям сорому за свою країну, яка з вини біснуватих правителів стала нині не тільки ізгоєм цивілізованого світу, а й найбільшою загрозою миру на планеті, вирушать з різних кінців імперії до столиці. З вимогами до авантюрних кремлівських щурів негайно припинити кровопролитну, руйнівну війну в Україні, перестати вбивати тисячі мирних людей на Донбасі й у далекій Сирії. І, звісно ж, не посилати в чужі країни власних озброєних “соотєчествєнніков”, які теж тисячами гинуть і стають каліками задля задоволення шизофренічних амбіцій плюгавих фюрерів, міжнародний суд над якими за злочини проти людства і людяності рано чи пізно, але неодмінно відбудеться.
Звісно, московське “православіє” ніколи не підніме своїх парафіян на мирний протест проти антинародної політики кремлівського режиму, бо є його опорою і складовою частиною. Свідчення цього — багатовікова церковна підтримка політики всіх царів, генеральних секретарів і президентів, вірне служіння всім державним ідеологіям шовіністичної Московії — монархічно-абсолютистській, комуністично-атеїстичній і нинішній псевдодемократичній.
За таких обставин в України залишається тільки один-єдиний правильний шлях цивілізаційного розвитку: швидке й рішуче, максимальне віддалення від Московщини і всього, що нас з нею, на жаль, досі пов’язує, передусім у духовній сфері — мови, культури (насправді — ерзацкультури), тлумачення історії. Щоб стати повноцінною європейською державою, мусимо створити істинно Українську національну церкву з духовним та адміністративним центром у Києві.
