Володимир ФЕРЕНЦ,
м. ІваноФранківськ
Історичний бренд просвітництва неодмінно присутній в діяльності кожної посправжньому української організації. Хоча хотілося б більш швидкого реального впливу на політику і життя суспільства, як того вимагає доба глобалізації та стрімких цивілізаційних змін. У ХХ столітті українці переживали важкі періоди колонізації та боротьби за державність, під час яких рушієм і оберегом завжди було просвітництво.
Сучасний стан українства такий самий: відбувається змагання українців за адекватне місце в ієрархії впливу на суспільство і державу. Нам не вдається скористатися механізмами демократії та реалізувати національну державність через політику. Політика занадто дорога для бідної більшості, а громадська самоорганізація занадто слабка через ту саму бідність і депресивний вплив інформації. Все вкупі створює зачароване коло, вирватися з якого неможливо ні силою стихійного протесту, ні життєвою терплячістю українця.
Тому на перший план української просвітницької думки виходить створення простої моделі саморуху політичної системи і суспільства, яка б відкрила очі українців на справжній стан речей і в такий спосіб визволила б від інформаційної залежності й фатуму безпорадності. Українська владнополітична система працює на великих грошах, а великі гроші в умовах кризової економіки беруться шляхом перетворення бідних на ще бідніших. Відтак культивація бідності робить цей процес абсолютно безпечним, адже бідна людина не має сили змінити систему, не жертвуючи життям і здоров’ям у стихійному протесті. Досвід усіх майданів переконує — стихійні протести не можуть змінити політичну систему влади великих грошей. Основна причина полягає не тільки у слабкості самоорганізації українців, а в зміні світового порядку. Цей порядок оснований на глобальній владі великих грошей і зумовлений зростанням впливу світових фінансів та інформаційних потоків на життя держав. Дехто думає, що це перебільшення і народ завжди має силу для того, щоб зробити велике зрушення заради зміни системи економіки і влади, покладаючись на особливу живучість і почуття справедливості українців. Нам, народженим в середині минулого століття, важко осягнути нову реальність, яка непомітно для нас являє зовсім іншу систему світобудови, в якій інформаційний простір наповнений змаганням за права людини і вартості демократії, а правила життя намагаються диктувати великі гроші.
Українці не можуть повірити у фальш і жорстоку конкурентність сучасного світу, спостерігаючи його співчутливий фейс з телеекрану, бо навіть Росія демонструє пропагандистське співчуття українцям, посилаючи в зону АТО військових, зброю і агітаторів. А ще — українці щирі й відкриті за своєю природою. В такому стані дитячого легковір’я і розхристаності протистояти загрозам світу неможливо. Хоча ми доста натерпілися, але ще не осмислили все це настільки, щоб називатись школою виживання у сучасному світі. Це і є другим завданням сучасного просвітництва. Більшість із нас ще не зрозуміли, чому ми такі бідні й не перші, продовжуємо просити захистити свою мову, культуру та місце в розбудові держави. Наші націоналісти складають програми захисту українців в Україні, і в цьому факті наш невтішний діагноз. Як справи не йдуть і життя не складається, то, напевно, ти щось загубив по дорозі, і треба через силу повернутися на початок, сісти на придорожній камінь, переосмислити пройдений шлях. Десь ми, українці, злегковажили, можливо, прийняли щось на віру, піддалися переконливим ілюзіям. Повернутися на початок ніколи не пізно — головне не піти хибним шляхом знову і знову, як це часто бувало в історії. Українці мають навчитися жити і набувати сили в жорстокому інформаційному ілюзіоні світу, який вже досить заробив на українській доброті, щирості, намаганні вижити, “риючи землю лопатою”. Сучасне багатство не здобувається чорною працею, але саме багатство відкриває шлях до влади і сили, підминаючи під себе закон і демократію, залишаючи тільки ілюзію для бідняків, мовби вони єдине джерело влади і щось можуть змінити. Виглядає цинічно, але так живе сучасний світ — дорогий ілюзіон ХХІ століття. Цей світ не є ні добрим, ні поганим — ми маємо його прийняти і навчитися бути в ньому успішними. Допомогти українцям невідкладно осягнути цю науку — третє завдання сучасного просвітництва, бо Слово і Віра все ще мають більшу силу від сили грошей.
Наразі Україна пливе за течією, бо українці ще не вилізли із трюму, не побачили справжню небезпеку для безвольного народу. Все разюче зміниться, якщо ми зрозуміємо світ і у відповідь змінимо свій особистий та громадський уклад життя. Знання правди життя і тверда віра в успішний український проект не для світу, а для себе — це велика сила, здатна змінити українське суспільство зсередини, відтак підпорядкувати цим змінам державну будівлю і бізнес. Так, українцям важко навчитися бути успішними в Україні. При цьому осібно легко реалізуються у світі, який цей порядок безумовно прийняв. Формально цей порядок в багатьох моментах суперечить українській традиції життя, але ми в змозі навчитися жити в цьому світі, не втрачаючи себе. Ми можемо уникнути тих проблем, які має сучасна Європа, злегковаживши захистом національної ідентичності як спільного поля безпеки. Навчити українців безпечних і вигідних правил життя у глобалізованому світі є четвертим завданням українського просвітництва.
Дуже важливо відновити правильну ієрархію українських проблем, серед яких проблеми корупції і безвізового режиму є чи не останніми. Це можливо зробити саме зараз, коли тяжке згромадження українських проблем потужними граблями повертає нас до притомності. Для нас життєво важливі слова — “українець має бути багатим”. Фактично це бренд сучасної боротьби українців за все, чого вони прагнуть — влада без корупції, українська мова, достаток дому і влада для народу, справедливий закон і Україна — сильна європейська держава. Це ключова фраза, яка з хаотичного протесту перетворює українську одвічну боротьбу за національну державу на чітко впорядкований і забезпечений ресурсами процес самоорганізації з ієрархією цінностей та єдиною досяжною метою, в яку вірить кожен українець. Українець, як носій, продовжувач і захисник етнічної самобутності, має бути багатим, щоб домінувати в політиці, житті суспільства і державі як найчисельніша верства населення. Якщо українець не матиме цієї мети, то все це перейме хтось інший, навіть іноземець, будуючи державу як місце для множення свого капіталу, найменше думаючи про права української мови для українців, їхній прожиток та долю дітей. Карфаген інформаційного простору і системи освіти мусить бути зруйнований, силою Слова має запанувати інформаційноосвітнє поле, на якому виростатиме нове українське молоде суспільство, яке буде успішним в Україні і не матиме потреби гендлювати своїм українством перед світом.
