Ігор БОРКО,
український оперний співак, народний артист України, лауреат міжнародних конкурсів, соліст Національної опери України
У моєму житті було багато цікавих зустрічей, але серед них я окремо виділяю знайомство з Миколою Кагарлицьким. Тоді я ще не знав, що саме ця людина стане для мене рідною і близькою.
Пригадую чоловіка, невисокого на зріст, балакучого, галасливого, дуже рухливого й енергійного. Але перш за все справжнього українця, відданого сина своєї держави, бо любов до України для нього була понад усе.
Він був не тільки видатним письменником, а й справжнім знавцем опери. Він стежив за репертуаром театру, приходив на вистави, з розумінням ставився до молодих співаків, які з’являлися на сцені. Саме так він помітив і мене, запам’ятав мій голос і манеру співу. Тоді я був солістом Одеського академічного театру опери та балету.
У Будинку вчителя відбувалося багато мистецьких вечорів і концертів. Під час одного з них, коли публіка довго не відпускала мене, підійшов Микола Федосійович. Його обличчя світилося радістю і вдячністю.
“Я давно слідкую за Вашими виступами і записами на радіо”, — сказав він.
Я був приємно вражений його вишуканою українською мовою. І зрозумів, що він глибоко знається на класичному мистецтві, зокрема оперному. Так ми й познайомилися.
Тоді М. Ф. Кагарлицький проводив свої творчі вечори, на які з виступами запрошував і солістів опери. Кожен із них мав за честь заспівати на такому заході. Саме на цих вечорах збиралося багато цікавих людей, справжніх українців.
Якось увечері мені зателефонував Микола Федосійович і запропонував заспівати кілька українських пісень. Я погодився. Після кожного мого виступу публіка просто вибухала. А я бачив тільки усміхнене обличчя і його очі, в яких відлунювалося щастя і радість, вдячність і гордість.
Минав час, і мої виступи на його вечорах стали доволі частими. Саме завдяки йому виникла ідея провести мій сольний концерт для київської публіки. Я ніколи не забуду цієї події, цих овацій і публіки. І ведучим концерту був Микола Федосійович Кагарлицький. Людей було стільки, що здавалося, прийшов увесь Київ! А він бігав і вигукував: “Не пускайте на балкон, бо завалиться! Бач, скільки людей прийшло на Борка…” Вечір пройшов чудово. Люди стоячи аплодували мені, а я з радістю ще і ще раз виходив на біс. Я був щасливий і вдячний, бо мій перший сольний концерт відбувся завдяки йому — Миколі Кагарлицькому, дорогій мені людині, пам’ять про яку пронесу через усе своє життя.
Шановні читачі! На сайті Київської міської держадміністрації зареєстрована петиція про перейменування вул. Маршала Тимошенка на вул. Миколи Кагарлицького. Просимо підтримати!
