Едуард ОВЧАРЕНКО
Фото автора
До заходів з відзначення ювілеїв видатних діячів українського кіно Юрія Іллєнка та Івана Миколайчука долучився Музей театрального, музичного і кіномистецтва України, що підготував виставку “Кіновсесвіт Юрія Іллєнка й Івана Миколайчука”.
Це перша розгорнута ретроспективна виставка, що поєднує матеріали з фондів музею, архіву Юрія Іллєнка, надані його дружиною Людмилою Єфименко, а також матеріали Кіностудії ім. Олександра Довженка.
Експозиція розповідає про найвищі творчі досягнення визначних діячів українського кінематографа. Зокрема, про всесвітньо відомі фільми: геніальну стрічку “Тіні забутих предків” (1965), фільм-притчу “Криниця для спраглих” (1966), “Вечір на Івана Купала” (1968), “Білий птах з чорною ознакою” (1971), “Вавілон ХХ” (1979), гоголівську героїчну комедію “Пропала грамота” (1972), кіноепос “Легенда про княгиню Ольгу” (1982), знакове “Лебедине озеро. Зона” (1989), монументальну “Молитву за гетьмана Мазепу” (2001). Ці картини відкрили Україну світові і вплинули на розвиток світової кінематографії.
Як стверджують організатори експозиції, Юрій Іллєнко та Іван Миколайчук, попри те, що здебільшого творили в часи радянського застою, володіли абсолютним відчуттям правди і з лицарською звитягою відтворювали на екрані дух українського народу, його історію та традиції героїчного епосу.
На виставці представлені унікальні експонати: фотографії, програми, афіші, ескізи до фільмів художників В. Войтенка, А. Мамонтова, М. Раковського, Т. Левшунової, Т. Лящука; художні роботи і розкадровки Ю. Іллєнка; костюми до фільмів “Пропала грамота”, “Вечір на Івана Купала”, “Легенда про княгиню Ольгу”, “Молитва за гетьмана Мазепу”; особисті речі Ю. Іллєнка, у тому числі нагороди й дипломи міжнародних фестивалів.
“Сьогодні кожна молода людина може розповісти про голлівудських акторів Бреда Пітта чи Анджеліну Джолі. Але навіть не всі студенти Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого знають про геніїв українського кіно Юрія Іллєнка та Івана Миколайчука. Без знання історії неможливо побудувати майбутнє. Тож мета нашої виставки полягає в тому, щоб громадяни України і, насамперед, українська молодь знали історію свого народу”, — розповіла завідувачка відділу історії кіномистецтва музею Галина Процев’як.
У першій частині виставки представлені фотографії різних років Юрія Іллєнка та Івана Миколайчука, світлини їхніх близьких родичів, а також побратимів по творчості — Віктора Івченка, Володимира Денисенка, Миколи Вінграновського, Івана Драча, Георгія Якутовича та інших. Особливу увагу привертає світлина, на якій зображено Ю. Іллєнка та І. Миколайчука, що створюють сценарій фільму “Білий птах з чорною ознакою”. Ще 1971 року Юрій Герасимович подарував музею своє фото з дарчим написом “З повагою музею кіно, який робить велику справу пропагуючи наше чудове кіно”.
В експозиції широко представлені кадри із фільмів, у яких грав Іван Миколайчук. Окрім уже згаданих стрічок, митець також знявся у картинах “Комісари”, “Бур’ян”, “Гадюка”, “Розвідники”, “Повість про жінку”, що хоча й не стали визначними, але й тут Іван Васильович проявив себе як самобутній актор. Розпочинається ретроспектива розділом, присвяченим одному з перших фільмів за його участю — “Сон”. Важливе місце відведено і картині “Така пізня, така тепла осінь”.
Творчість Юрія Герасимовича, крім згаданих вище кіношедеврів, представлена світлинами до його фільмів “Свято печеної картоплі”, “Лісова пісня. Мавка”, “Солом’яні дзвони”. Особливо цінні фотографії, що показують процес створення українського поетичного кіно.
Також на виставці можна ознайомитися з висловами обох видатних митців.
Юрій Іллєнко, зокрема, писав: “Несподівано для всіх на головному полігоні соціалістичного маразму — на кіностудії ім. О. П. Довженка, на яку суворо заборонено було пускати за життя самого
О. П. Довженка, вибухнуло залпом святкового салюту на цілий світ: “Тіні забутих предків”, “Криниця для спраглих”, “Кам’яний хрест”, “Вечір на Івана Купала”, “Захар Беркут”, “Білий птах з чорною ознакою”. То було ніяк не поетичне кіно, то було повнокровне, плоть від плоті українського народу, національне кіно України, яке стало незалежним за три десятиліття до незалежності державної, багато в чому цю незалежність віщувало”. Крім того, Юрій Герасимович зазначив: “Саме національний кінематограф потрібен нації як дзеркало самоідентифікації нації і потужний засіб формування національної ідеї держави”.
Значущими є і слова Івана Миколайчука: “Невідворотний хід життя веде нас від багатьох традиційних цінностей. Та я вірю, що ми обов’язково до них повернемося” або “Мій шлях у зверненні до джерел, до надбань народу, до фольклорних леліток, розсипаних між людьми… Маю жагуче бажання ближче підійти до тих таємниць, за якими будував твори Довженко. Коріння його в правічній нашій культурі — де до того іще були Квітка, Гоголь. У їхньому розмаїтті я і шукаю свій стиль”.
