Ідея гармонії

Українська національна ідея

Ігор МОІСЄЄНКО

 

Продовження.

Початок у ч. 30 за 2016 р.

 

Цікавого висновку дійшли російські маркетологи. Під час дослідження методів впливу рекламних контентів вони несподівано для себе помітили наявність так званого унікального “коду нації”. Як з’ясувалося, на українця не діють рекламні “викрутаси масового ураження свідомості споживача”, наштамповані для російської публіки. Виявилося, що найефективніше на українця впливають образи родючих ланів, мальовничі пейзажі Дніпра, карпатських краєвидів тощо… Рекламники підправили свої ролики та й облишили те діло.

Але справу підхопили наші документалісти з телеканалу “Україна”. Пошук “ідентифікатора українця” продовжився вже на нейрофізіологічному рівні — за допомогою фахівців, озброєних енцефалографом. Експеримент представили публіці у вигляді фільму-дослідження “Код нації”, який дуже просто відшукується в Ютубі. Дослідники, російськомовні, до речі, виявили, що саме українська мова, висловлена чи— почута, незалежно від генетики крові й етносу піддослідних (хоч мордвина, хоч англійця), активізує процеси саме продуктивного мислення — смислового аналізу найвищих амплітуд. Російська ж, навпаки, процеси осмислення тих самих понять зупиняє майже з моменту виголошення.

Маємо завчасно зазначити, що не слід скочуватись у морок шовінізму і, спираючись на результати цих дослідів, робити висновки про етнічну неповноцінність неукраїнців. Мова лише формує середовище для спілкування і творчості, з яких виникає культура етносу. Як тими умовами скористується людина, залежить тільки від неї. Крім зазначеного, на стан свідомості людини впливає ще безліч факторів. Наприклад, спосіб мислення визначає поведінку. Холерик діє рішучіше від сангвініка, бо краще володіє логікою, точніше пов’язує причинно-наслідкові зв’язки. Але часто через власну спонтанність він виявляється нездатним узгодити тактичний план дій з їх стратегічною метою, що краще вдається сангвініку. Адже він володіє образним мисленням, що дозволяє йому побачити і відчути явище з усією ясністю і всеосяжно, не витрачаючи час на дослідження деталей. Таких чинників безліч, всі вони діють у взаємо­впливових зв’язках, що й визначає ментальність та соціальний стан людини. Мова серед них — один з визначальних, але не єдиний. Тому пишатися ми можемо лише власними внесками до української культурної скарбниці, а не стартовими умовами, сформованими якісними особливостями мови. Маємо завжди пам’ятати: всі ми йдемо невимовно довгим шляхом. Й українцям слід багато в чому вчитися в сусідів.

Під час згаданих досліджень нейрофізіологами було відстежено роботу мозку у перші шістсот мілісекунд з моменту початку виголошення тестових слів. За визначенням керівника проекту, кандидата біологічних наук Ігоря Зими, найважливішим результатом досліджень було те, що в перші двісті мілісекунд українська мова викликає надзвичайно амплітудну активацію досвідомого осмислення. Мозкова реакція на українську мову усіх трьох груп (росіян, російськомовних українців та українськомовних) виявилася більш інтенсивною, ніж на російську.

Ні журналісти, ні експериментатори не знайшли тому коректного витлумачення, зробивши висновок, що “код нації” — то наші діти, в котрих матері формують обриси національного характеру колисковими піснями. Таким чином слід зазначити, що винайшли вони тільки здатність нації до спадкового збереження культурних надбань, утворених Словом. Однак дослідники не пропустили повз увагу той феномен, що мова володіє унікально точними інструментами сенсових транспозицій. Приміром, російське “супруги” “вламується” у свідомість як “запряжені однією попругою”, українське “подружжя” передає набагато природніше й миліше серцю — “пов’язані дружбою”. Або: іменник з російської “больніца” транспонує смислове значення — “місце, де болить”. Українське “лікарня” доставляє у свідомість абсолютно полярний зміст — “місце, де лікують”. Адже у лікарню людина звертається з наміром отримати одужання, російською ж пропонується код на продовження хвороби. Таких абсурдів у московській мові назбирається безліч. Сенсові покручі російського коду й викликають внутрішній підсвідомий спротив і фізичне ураження усієї ментальної системи. Українською ж того не знайдеш.

Аби пояснити ці явища, маємо згадати мудрість тисячоліть про природу людини. Теософія східних традицій вирізняє сім сутностей людської істоти. Всі вони є органічно взаємопов’язані, взаємопросякнуті й присутні одночасно у багатовимірних просторах.

Християнська доктрина об’єд­нує в одне три складові людини. Тіло-плоть, підкорене інстинктам самозбереження та продовження роду; Душа — субстанція, яка пов’язує енергію бажань, відчуттів, емоцій і розумові процеси; Дух, котрий відповідає за всі вищі еманації, у тому числі за зв’язок свідомості Душі з Космосом у процесах співтворчості з Богом. Гармонійний, взаємопов’язаний розвиток усіх трьох складових повинен сприяти прогресу людини на шляху до возз’єднання з Творцем у блаженстві.

Як підкреслює доктор філософських наук Тамара Тюріна, знаний український соціолог, і християнська концепція людини, і духовно-езотеричні філософські вчення, і сучасна наука підтверджують біоенергоінформаційний характер природи людської істоти, яка є органічним синтезом духовного і матеріального, де космічне (духовне) є формоутворюючим, первинним по відношенню до земного, фізичного, щільного.

Маємо пам’ятати — кожне слово є носієм інформації, образів і енергії, унікальні особливості якої визначають її роль як резонансного “ключа” до механізму ментальної рефлексії людини на динаміку навколишнього середо­вища: засвоєнням інформації, пошуком її призначення та визначенням реакції на неї у зворотній взаємодії з довкіллям. “Ключі” абсурдів, висловлених “язиком спотворених сенсів”, викликають неусвідомлений внутрішній спротив, не знаходять відповідних резонансних енергій, що зупиняє діалог між ментальними сутностями людини. Інформаційний потік або трансформується, або зупиняється, оскільки не знаходить продовження. Зникає логічний ланцюжок, який виводить на багатовимірний образ, що пояснює людині суть явища, що до того ж збіднює ті образи. Залишається тільки дискретна пласка картинка. Ось це й помітили дослідники, коли визначили, що російська мова спонукає процес мислення з перебоями.

Людина з дискретним мисленням втрачає зв’язок між тими картинками й згодом виявляється нездатною поєднати та оцінити причини й наслідки вчинків та явищ. Така людина живе шлунково-кишковими рефлексами, їй байдужі причини соціального занепаду й перспективи. Принцип “аби сьогодні не боліло” постає її життєвим кредо. В такому ж руслі вона й своїх дітей виховує. Поступово, під впливом чужорідних подразників, смислові зв’язки ускладнюються й, накопичуючи абсурди, виходять за межі гармонійних. Таких чинників протягом доби людина може нахапати безліч. Через зовнішню рекламу, назви вулиць імені катів її пращурів, стреси від чужинських покручів ненормативної лексики тощо… Протягом дня цих психоемоційних вузликів накопичується стільки, що вони викликають дисгармонію мислення.

Людина починає витрачати енергію на вибудову бар’єрів і долання таких тупикових жмутів енергії абсурду. З’являється неусвідомлене відчуття розладів у взаємодії з ноосферою, що викликає роздратування й утворення негативної психофізичної енергії, якої індивід підсвідомо намагається позбавитися і “скинути” у довкілля. Глибокодуховні люди піднімалися над цим розладом буття. Але більшості з нас ще дуже далеко до їхнього рівня гармоній. Тому те роздратування передається близьким, родині, дітям, котрі несуть цей бруд до школи й на службу, де “накручують нерви” ровесникам, вчителям, співробітникам… Поки в людини достатній на те енергетичний бар’єр, це майже не відчувається. Але й психіка має свій термін придатності. Так людина викреслює із свого життя на марну боротьбу із самою собою цілі роки. А про духовне зростання дискретномислячим годі й думати.

Однак, як вже зазначалося, мова тільки формує умови для наповнення культурної скарбниці й інтелектуального зростання. Тому не слід усіх російськомовних позначати клеймом дискретномислячих. Скільки духовних покручів вправно володіли і володіють українською?.. В нас теж предостатньо шлунковомислячих. Їм мова не зарадила.

Але людині є що протиставити зазначеним руйнівним процесам. Маємо безліч прикладів, коли особистість демонструє рівень напрацьованого роками професіоналізму у специфічних секторах діяльності та інтелектуального розвитку, достатній для того, аби аналітичні здібності не втратили гостроти пильності та яскравості мислення. Таких людей чимало. Серафим Саровський, наш Гоголь, що користувався російською, інші духовні особистості… — Достоєвський, Лев Толстой, Короленко… Вони справлялися з надзавданнями. Вони, незважаючи на мовні експансії абсурдів у психіку, й творили справді Велику Російську культуру. “Справжня культура, творчість будь-якою мовою — гуманістична, Божественна, вона єднає людей в завданнях спасіння і Вітчизни, і людства всього, всієї Землі, яка нині на грані Армагеддону. Не варто наступати на ті самі “граблі”, про які писав ще Іван Мазепа, що ми, українці, “самі себе звоювали, през незгоду всі пропали”. Справжні російськомовні українські патріоти теж захищають в наш час політичні права і потреби української мови, підтримують її не тільки в Україні, але і в світі”, — пише відома українська поетеса Тетяна Майданович.

І не лише в світі — в самій Росії. Однак їх абсолютна меншість, вони не мають таких рупорів впливу на менталітет більшості, як державні засоби пропаганди.

Тому таких людей цькують як білих ворон цілі зграї тих, чиї здібності мислити продуктивно вже поховано ефірами брехні й агресії. Їм, враженим розладом процесів мислення аж до стану дискретності світосприйняття, набагато простіше навіяти будь-яку дурницю, аж до закликів підтримки ядерної війни, що й зробили з народом Московії, і чим отруїли й досить велику частину України. Отже — мовна експансія, яку ми витримуємо віками, має прямий фізичний вплив на кожного українця окремо й на соціальний стан України в цілому.

Жодна країна світу не зазнавала впродовж сторіч такого масштабного, спланованого на державному рівні нищівного удару по культурі й мові. Саме аби знищити код української нації, від самого початку XVIІ століття аж до сьогодення було випущено більше 60 наказів, розпоряджень, циркулярів та інших документів на державному рівні: царів, вождів, генсеків та інших катів українського народу…

“Унаслідок великодержавної мовної політики в СРСР сформувався досить потужний соціальний шар людей “безмовних”, тобто — не побоюсь різкого слова — ментально кастрованих, — як завжди, гостро, без промаху пише Оксана Забужко. — Той сердешний донецький шахтар, котрий уславився був на цілу країну, заявивши, що йому байдуже, яка буде мова, аби була ковбаса, по-своєму мав слушність: після того, як закаламучено свідомість, тільки тіло та сигнали внутрішніх органів — зокрема й шлунка — забезпечують людині правдивий зв’язок із зовнішнім світом. Себто світ уже сприймається цими людьми суто біологічно — на смак, на нюх, на дотик, — але не по-людськи, не через слово: навіщо сліпому окуляри?”

З іншого боку, коли свідомості людини, створеної за образом і подобою Божою, досягають імперативи мовою, даною для спілкування у Гармонії з довкіллям, вони легко знаходять резонансні шляхи, вкладаються у логічні побудови й викликають природні реакції з формування коректних життєвих рішень. Це й відрізняє “мову солов’їну” від “язика абсурдів”, який для українців є лише відгалуженням від мовного рідного пракореня.*

*Адже саме більш суворе північне довкілля Московії, Півночі, Уралу тощо остаточно доформували російську мову, тобто вона корельована з певними магнітними коливаннями свого краю. Основа її — праукраїнська, праслов’янська, яка була занесена на північ переселенцями з Південної Русі, давніми слов’янами — взагалі з півдня, з “Дунаю” (як свідчить “Повість минулих літ”) була змінена під певним “фізичним”, природним тиском, змінена на 30 %, як фіксують дослідники сучасних мов. Та не забуваймо, що все-таки в переважних своїх природних даних “родная речь” росіян теперішніх значною мірою (на 70 %!) споріднена з нашою рідною мовою, що може послужити зародком плідної співпраці, взаєморозуміння, навіть розвитку “русского языка” — при очищенні багатьох духовних чинників, відмови від імперської та комуно-сатанинської ідеології і т.п.

Але це тільки зовнішні умови, участь у формуванні яких бере мова. Шлях людина обирає самостійно, керуючись своїми ідеями й намірами. От наше завдання й полягає в тому, аби розкрити їй очі на сформовану культурою Богом даної мови величну мету Національної Ідеї, аби людина свідомо співставляла з нею свої тимчасові наміри й із тим досягла своєї мрії — жити у Гармонії із природним середовищем, із подібними до себе, із своїм Творцем, із Небесними сферами.

Отже, саме зазначені властивості природно-глибинної за своїми параметрами мови, яка до того ж є тим життєдайним полотном, на якому створена спадкова культура великого народу, й визначають ідентифікаційні відзнаки ментальності українців як етносу мудрих і зберігають їх протягом тисячоліть, незважаючи на всі трансформації.

 

Далі буде.

 

Related posts

Leave a Comment