Повне заміщення на практиці чи в окремих сферах комунікації рідної мови нерідною, у випадку України — російською, у мовознавстві називають лінгвоцидом.
Про це 5 липня під час круглого столу в Укрінформі на тему “Лінгвоцид як важливий компонент геноциду — зброя для цілеспрямованого знищення українського народу” заявив мовознавець Павло Гриценко, директор Інституту мови НАНУ.
“Лінгвоцид завжди локальний, конкретний. Для України термін “лінгвоцид” передбачає повне заступлення на практиці чи в окремих сферах комунікації рідної української мови нерідною”, — сказав Гриценко.
За словами професора Київського міжнародного університету Івана Ющука, лінгвоцид в Україні почався з часів укладення Андрусівського договору 1667 року, де “було таке застереження: щоб усі ті книги, які написані не російською мовою, і самих друкарів, і укладачів — знищити”.
“Російська імперія, а потім і Радянський Союз, привласнила український народ. Вона застосувала лінгвоцид, від цієї політики не відмовилася і сучасна РФ”, — наголосив Ющук.
На переконання керівника проекту Марії Петрової-Мацюк (Національна рада жінок України), лінгвоцид є злочином перед українським народом. Вона підкреслила, що сучасне українське суспільство має щоденно працювати у напрямку впровадження української мови — літературної, наукової, побутової, мови силових структур та діловодства.
Голова ВУТ “Просвіта” ім.
Т. Шевченка Павло Мовчан вважає, що “Тільки сконсолідована нація може протистояти лінгвоциду, що триває сьогодні. Треба об’єднуватися”.
Резолюція
круглого столу “Лінгвоцид як важливий компонент геноциду — зброя для цілеспрямованого знищення українського народу”
від 5 липня 2016 року
В Україні здійснюються позитивні демократичні перетворення, які виключають будь-яку дискримінацію. Тим часом найбільшою дискримінацією українців у нашій країні є невизнання лінгвоциду як злочину, який впродовж багатьох століть проводився супроти української мови з боку імперських державних чинників, та неподолання його наслідків за часи незалежності застосуванням відповідного механізму реабілітації української мови в українському суспільстві.
Необхідність широкого обговорення становища державної мови в Українській державі визріла давно. Мова титульної нації вільної країни досі не стала основною мовою в діяльності державних структур, засобів масової інформації та в сфері обслуговування. Власне, більшість українців піддаються мовній дискримінації. Політика змішування двох мов у публічному просторі веде до незворотної руйнації української мови, зупиняє її розвиток, звужує сферу її використання в науці, діловодстві, засобах масової інформації, освіті, культурній сфері та в повсякденному спілкуванні.
Уряд України своїм невтручанням заохочує цей небезпечний процес, що є антидемократично й неприпустимо з боку держави. Цивілізаційна війна в теперішній час драматично загострилася, перейшла в гібридну війну, результатом якої може бути втрата української ідентичності.
Виходячи з результатів громадського обговорення на круглому столі “Лінгвоцид як важливий компонент геноциду — зброя для цілеспрямованого знищення українського народу”, який проводився з ініціативи Національної ради жінок України, вважаємо за потрібне заявити:
1. Переслідування, утиски, заборони української мови, які проводилися на державному рівні тривалий час у Російській імперії та Радянському Союзі, вважати лінгвоцидом — злочином перед українським народом та порушенням прав людини, для офіційного визнання чого підготувати відповідним науковим інстанціям доказові матеріали для наступного пред’явлення в українські та міжнародні структури.
2. Матеріали визнання лінгвоциду як порушення прав людини подати в постійне представництво України в ООН для брифінгу в ООН та використати для підготовки міжнародного руху за рідну мову в межах Міжнародної ради жінок.
3. Продовжити обговорення мовного питання в Україні з громадськістю через засоби масової інформації, залучивши до цієї роботи інші громадські організації, які співпрацюють з українцями в Україні та діаспорі (СФУЖО,
УВКР, СКУ).
4. Розробити механізм підтримки розвитку і реабілітації української мови та повноцінного застосування її в різних сферах суспільного життя на всій території України. Питання забезпечення належного функціонування української мови в Україні поставити для подальшого розгляду на черговій конференції у серпні 2016 року.
