Галина ПАГУТЯК,
лауреат Національної премії
ім. Т. Шевченка
У серпні 1944-го в моєму Урожі двоє людей вчинило самогубство у дуже страшний спосіб: жінка зарізалася бритвою, а чоловік зачинився в хаті й спалив себе. Майже в один день у різних кінцях села двоє людей не змогли впоратися з абсурдом війни, хоч та Друга світова війна нам видається чорно-білою, але повернення Червоної армії після того, як на початку війни енкаведисти розстріляли біля каплиці св. Антонія увесь цвіт інтелігенції — 40 чоловік, а посеред села наповнили криницю тілами селян, господарів і активістів Просвіти, означало знову терор і вбивства.
Моя бабця, у якої перебрані енкаведисти вбили сина 1946 року, мусила жити далі, але її невиплакане горе виливалося до кінця життя у тихе божевілля: вона чи не кожного дня по обіді починала ходити по хаті й тихо плакати за Юзьом, своїм первістком. І в 60 років, і в 80, і в 90. І на грудях носила папірчик, у який було загорнуте його фото.
Якщо ми думаємо, що нам минуться оті всі смерті, втрачені домівки, Іловайськ, Дебальцеве, після того, як ми здолаємо ворога, то ми помиляємося. Навпаки — притлумлена свідомість звільниться, туман розвіється, і ми побачимо не кольоровий, гібридний образ цієї війни, а образ чорно-білий: українсько-російська війна, де фронтом є вся країна, а не Донбас і Крим. І онуки тих, хто зараз сидить в окопах, не маючи права стріляти у відповідь, і онуки тих, хто розважається після трудового тижня в нічних клубах, переживатимуть цю війну значно глибше. Вона зробить їх іншими. Вони бачитимуть те, чого не бачать зараз: 2014 року Росія підло напала на Україну, і країни, які мали гарантувати безпеку нашої держави, проігнорували свої зобов’язання, натомість змушували українську владу до компромісів з ворогом. Але український народ не дозволив цього і зупинив ворога, створивши добровольчі батальйони. І про це розповідатимуть у шкільних підручниках.
Усе те, що так нас зараз засмучує: мародерство влади, продажність ЗМІ, повзуча русифікація, соціальний егоїзм — це ознаки постколоніального клептократичного суспільства. Західна Європа, окрім Польщі, під час Другої світової війни поводилася ще більш ганебно і не почуває зараз ні найменших докорів сумління. Вона вже тоді була клептократичною.
Я читала цікавий аналіз поведінки українських студентів під час створення УГА. Одні вирішили продовжити здобувати знання і духовність, інші боялися, ще інші вважали, що то не їхня справа здобувати волю України, але готові були скористатися з цієї волі. Те саме відбувається зараз, тільки в клептократичному суспільстві, де купують дипломи і дають хабарі, частка патріотів серед студентів, напевно, менша, ніж 1918 року. Але вона є. Інстинкт виживання присутній і в окремій людині, і в нації. Він приводить врешті до перемоги, яка, з точки зору здорового глузду, здається неможливою.
Всі державні інституції в Україні нині колоніально-клептократичні, і нічого дивного у цьому немає. Люди, які працюють у тих структурах гріха, не усвідомлюють цього. Вони лягають спати, вкриваючись брехнею, і встають з брехнею. Якщо ж зруйнувати ці структури в один момент, настане хаос, яким знову скористаються популісти і клептократи. Якщо ж залишити на самоплив, то градус невдоволення у суспільстві тільки зростатиме, і тоді також настане хаос. Від хаосу рятують публічне обговорення подій, незаангажована аналітика і поступове відвойовування окупованих сердець. Українську Галицьку Армію створили на кошти, які пожертвували свідомі українці. Наші добровольчі батальйони — також. Це ще одне підтвердження того, що війна 2014 року є національно-визвольною. Це абсолютно незрозуміло нашим західним сусідам-лібералам, для яких національне питання в далекому минулому. Але якби на міжнародному рівні про це заявили очільники нашої держави, стало б менше брехні і замовчування. Наразі цим просвітництвом займаються тільки свідомі представники української діаспори і заробітчани. Дива від цієї влади годі чекати. Головне не дозволити їй собою маніпулювати і готувати нову, яка буде служити, а не правити. Тобто в майбутньому повністю замінити клептократичну, колоніальну і безвідповідальну еліту на патріотичну і відповідальну.
А труп ворога пропливе річкою лише тоді, коли ми його уб’ємо в собі і поза собою.
