Марія СЛОБОДЯНИК,
студентка КДТУ, м. Кам’янське
“Кобза ж моя, дружино вірная,
Бандуро моя мальованая!..”
(із пісні “На смерть
козака-бандуриста”)
Останнім виконавцем епосу у супроводі кобзи вважається Остап Вересай. Він народився у Полтавській губернії на початку ХІХ століття і прожив 87 років. Мандрував Україною. Під час його перебування у Києві одна зі столичних газет написала: “Остап Вересай немов чародій, від пісень якого люди плачуть або сміються”. Тарас Шевченко добре знав тексти Вересая і на знак поваги надіслав йому гроші та “Кобзар” з особистим підписом: “Брату Остапу від Т. Г. Шевченка”.
Завдяки талантам своїх громадян Україна не раз здобувала світову славу. Але на сьогодні виникає запитання: які традиції наслідує сучасна молодь? Вона все більше захоплюється зарубіжними течіями, для неї стають взірцем іноземні митці та композитори. Та хіба ми не Шевченкові нащадки? Досить оригінальна етнічна тема кобзарства зацікавила молодого художника Богдана Бучковського з міста Верхівцеве на Дніпропетровщині. Для першої персональної виставки він обрав Дніпродзержинськ (нині —
м. Кам’янське), де народився. Тут, у Музеї історії міста, відбулося знайомство глядачів з його творчістю у травні минулого року. Серед представлених живописних полотен переважали пейзажі, але ключовою роботою виставки став портрет кобзаря Остапа Вересая, поданий у кількох інтерпретаціях. “Під час навчання у Дніпропетровському художньо-театральному коледжі мене зацікавила творчість художника Опанаса Сластіона, що малював портрети кобзарів на початку ХХ століття, — розповідає Богдан. — Потім з’явилася можливість послухати пісні і думи, записані Лесею Українкою та Климентом Квіткою на фонограф. Так у мене виникло бажання намалювати портрет останнього кобзаря. А тоді від вражень і думок захотілося зробити інструмент Остапа Вересая. Я поїхав до Києва за порадою до майстрів цієї справи. Вони пояснили мені, як треба працювати за особливою технологією, бо традиційні кобзарські інструменти виготовляються лише вручну. Разом із друзями ми знайшли вербу, розколоту блискавкою, з деревини якої можна отримати більш високу якість звучання, приклали шаблон кобзи до заготовки, і я почав її обтесувати до потрібного розміру. Але потім мені порадили зробити бандуру, бо на ній більше можливостей навчитися грати. Я взяв за основу фотографію інструмента кобзаря Івана Нетеси і зробив бандуру, яку нещодавно, на свято Трійці, освятили у Михайлівському соборі у Києві”.
Крапельки воску на поверхні бандури нагадують Богдану про цей визначний день у його житті. Вона чекає на свого господаря у дні буденних справ у затишному місці — невеличкому музеї старожитностей, які художник збирає протягом кількох років. Тепер у хвилини відпочинку в нього є можливість відтворювати почуття, які з’являлися під час роботи над портретом Вересая, та занурюватися у майже медитативний стан промовляння рецитацій. Щира та проста народна поезія захищає його від суєти. Свідченням тому — одна з останніх творчих робіт. Це досить велике за розміром живописне полотно “Криниця”, створене у холодній кольоровій гамі з використанням двох відкритих тонів — білого та синього, поєднання яких вже є основою філософської концепції. Криниця, написана з натури, символізує самотність і, водночас, спокій людської душі на тлі вільної стихії природи. Вода у криниці начебто від’єднана від дощу, але вони — завжди одне ціле. А повне відерце є символом того, що життя триває. Ця картина перш за все цікава тим, що має багато версій прочитання, але головне, що вона сяє тією чистотою, яка притаманна молодості у пізнанні світу.
Богдан перебуває на початку творчого шляху, але кожний його крок не є зайвим чи помилковим. Крім персональної виставки у Кам’янському, у свої 25 років він є учасником кількох регіональних та п’яти всеукраїнських виставок. На виставці “200 років — 200 художників”, що проходила торік у Києві в рамках шевченківських свят, була представлена картина
Б. Бучковського “Вже від землі відірвався літак…” (2014), згодом надрукована у каталозі.
Придніпров’я — живописний край, який надихає на творчі пошуки. Зараз у майстерні художника понад сто етюдів і замальовок з натури, які можуть стати основою для нової виставки. У коледжі в Богдана були мудрі вчителі. Вони допомогли йому отримати професійні знання, не руйнуючи його світогляду. Викладач декоративно-ужиткового мистецтва Володимир Макарович Падун, який усе життя пише пейзажі та досліджує національні традиції, дав Богдану корисну пораду: “Ніхто тебе не навчить так, як природа. Вона — твій Бог і головний вчитель”.
