Віктор ГРАБОВСЬКИЙ
Здавалося б, після появи справді видатного 3-томника Володимира Білінського про істинне походження сучасної Росії, котрий ґрунтується винятково на російськомовних історичних архівних джерелах ніби й непристойно розводити демагогію про її домінантну роль у слов’янському світі… Занадто вже по-політикантськи спекулятивно!
Тож хіба не смішні намагання деяких “істориків” утверджувати брехливу, шовіністичну точку зору про ефемерність Руської держави?!. Мовляв, ніякої державності на українській землі ніколи не було.
Сплутавши таким чином грішне з праведним, намагаються недруги та їхні підбріхувачі “переписати історію”. То як може не хвилювати нас те, що саме з екранів українського ТБ (канали на три букви) не перестає литися шовіністична облуда стосовно генези Київської держави? Починаючи з нарочитого повторення штучно створеного терміна “Київська Русь”. Адже відаємо з літописів та інших історичних джерел тільки про єдину Русь! Але, ще за царату приліпивши до істинної історичної назви географічне означення, словоблуди й досі намагаються перемножувати лексему “Русь” на всі регіони імперії. Хоча навіть із належного державі Новгорода тамтешні купці їздили торгувати “на Русь”, до Києва (за “Літописом Руським”).
На жаль, щодня переконуємося, що московська політика неможлива без найбрутальнішої брехні… Але товчуть “воду в ступі” не лише політикани. Москворощеним нашим історикам так само кортить не “пасти задніх”. Незважаючи на те, що в античному світі не плутали поняття генс, популюс та натіо, котрі відповідають сучасним плем’я, народ, нація, спадкоємні українські марксисти, ідеологічно спонукані вкрай сфашизованим феноменом “русского міра”, продовжують надсадні пошуки джерел Русі… від цілком надуманої дати заснування поселення під назвою Москва, себто Болотяне (з фінської). Проте роковини хрещення Русі прагнуть відзначити лише “по-київськи”, безапеляційно претендуючи на історичну спадщину “хохлов”. Себто — без України. Уявляєте? Мовляв, князь Володимир хрестився в Херсонесі, “а ето ісконно русская зємля!”
Саме тому і немає місця нам, українцям, на їхній міченій фашизмом мапі…
І що ж одержують у відповідь? А лиш оте, занадто вже валуєвське: Україну можна любити й російською мовою. (Ніби англійською чи італійською — зась?). А от належної оцінки Верховною Радою знавіснілої московської агресії, тобто юридично визначеного чину РФ на східних рубежах України, як не було, так і досі нема… Ба й справді: хіба час торочити про належний статус державної мови?! Це ж лише “розхитуватиме човен”…
Несповідимі путі Господні… Навіть підло нав’язана Україні “гібридна війна” жодною мірою не змушує “укрполітеліту” визнати, сповідуючи Основний Закон Республіки, що саме мова українців, а такими визнали себе 91 % громадян (за недавнім соцопитуванням), покликана всебічно зміцнити Державу. Хіба не зрозуміло, що поки не набула належних прав у суспільстві державна мова, то нема чого й думати про Державу?!
Путін усьому світові нахабно заявив, що межі його імперії сягають усіх “русскоговорящіх граждан”, себто: якщо “разговаріваєтє по-русскі, то всє ви — законниє подданиє РФ”. Як же у такому разі нам законно українськомовно не відсторонитися? Бодай заради такого бажаного миру?! Адже сам оголосив, що прийде визволяти! Аж ні… Питання державної мови “не на часі”. Отже, й існування самої Держави у наших очільників — усе ще “під питанням”?! За що ж тоді гинуть Герої?! Невже й справді лише заради того, щоб зменшити кількість “майданутих”, як визначають патріотів недруги?!
Проте реальність національного Майданного вибору така, що вже не тільки завсідник найгучніших телемарафонів, відомий волонтер Мочанов, а й мережа Інтернет не витримує офіційної напівправди: гаразд, оголосили рік англійської мови в Україні… То чи не пора врешті-решт оголосити в нашій квазідержаві хоча б якийсь рік — української мови?! Бодай для належного підвищення культурного рівня моложавих панів-міністрів! Надто довго вони вагаються…
Що таке громадянська відвага без національної гідності? Невже доведеться і її позичати у найближчих сусідів?!
Винятково парадоксальна ситуація склалася в Україні, коли навіть принциповий, хоча й аполітичний, добродій Мочанов готовий заговорити українською, проте владцям — усе ще “не на часі”. Можливо, саме через те, що нею досі не розмовляє Савік Шустер?! Хоча й обіцяв кілька років тому президентові (В. А. Ющенку) надолужити прогаяне в юності… Ніде в демократичній Європі не вітали, та й навряд чи привітають колись найкласнішого журналіста, який проводить телепередачі мовою сусіда-агресора! Навіть на паритетних засадах…
Та в Україні “можливо все”, переконує популярний телеканал. Але тільки не в Росії. Там можливо те, що звелять уможливити… Саме тому, аби не віддавати на поталу невігластву нашу мову й історію, мусимо щокрок (щодня!) повторювати: ще з 98-го року нової ери (Таціт) авторитетно засвідчена не тільки назва країни русів — Русинія (Рутенія), а й межі її економічної та політичної діяльності. А плита на могилі св. Максима та його учнів у підземеллі при церкві св. Петра у Зальцбурзі (Австрія) незворушно потверджує: “Літа Господнього 477. Одоакр, вождь русинів (рутенів)…” Ідеться про того самого Одоакра-Отка (Одонацера), якого згадував над могилою гетьмана Богдана Хмельницького генеральний писар Війська Запорозького Самійло Зорка. І недарма: кільканадцять років порядкували у Римі під орудою Отка (Одонацера) руси (рутени). Саме тому й Отковичі у нас… До того ж Європа ще донедавна називала Галичину Рутенією.
626 року кілька сотень однодеревок русів, підпливши до Царгорода, так нажахали його мешканців, що вони кинулися з міста геть! І лише величезний викуп від патріарха Сергія змусив ту армаду відступити. “Їх було так багато, що на одного царгородця припадало 10 русів”, — залишилося в тодішніх патріарших записах. Як же історики можуть не довіряти документам?! Навіть якщо цифри перебільшені… Зате страх — матеріальний!
Одразу по хрещенню болгар (865 р.) патріарх Фотій розіслав усім східним патріархіям щорічне послання, в якому йшлося і про славних русів. Мовляв, “…до такої міри спалахнуло у них бажання та ревність віри, що прийняли єпископа і пастиря…” Історичний факт! Цікавий для нас також тому, що про “Володимирове хрещення” Русі — жодних архівних документів. Зате офіційно відзначено Візантійським патріархатом відоме й українським історикам хрещення русів у ІХ столітті їхнім історичним володарем Осколодом (у літописах маємо різночитання — Аскольд і Осколд).
Подібних прикладів — море! Проте чомусь ніхто (після М. Брайчевського, В. Даниленка, М. Чмихова тощо) відкрито й чесно не заявив про нашу етнічну арійську причетність до відомих історії фактів. І тим прикріше, що, ґрунтуючи своє геніальне відкриття на відомих археологічно-астрономічних артефактах, академік Микола Чмихов ще 30 років тому довів існування культурної ідентичності щодо кількатисячолітнього державного утворення на теренах України.
Добре відомо вченому світові й те, що на зведених Володимиром Великим і освячених Ярославом Мудрим стінах святої Софії Київської професор Висоцький (як і його послідовники) давно відкрили та вивчили написи (графіті), залишені різноманітними парафіянами, котрі засвідчили їхню граматичну й лексичну належність українській мові. Отже, не варто твердити, що писемність до Русі прийшла тільки зі св. Кирилом. Адже людність усієї циркумпонтійської зони давно вже вправлялася у спонтанному графіті! То чого б це наша Русь мала відставати?!
Ганна Куземська у праці “Якою мовою молилася давня Україна” засвідчила: саме із “греко-католицькою вигадкою” на вустах, як обзивають українську мову московські святенники, ставали до щоденної молитви Києво-Печерські чудотворці, святі Дмитро Ростовський, Іов Почаївський та сотні інших подвижників православ’я. Проте не тільки московські богослови, а й українські письменники відчитують літеру ять, як є, хоча вона позначає ї. Досить уважніше придивитися до тексту: “Нє пожалєєм жізні своєй раді свободи Руской зємлє!” — зачитує на телеканалі “Культура” літератор. Останнє слово закінчується тією ж ять, і навіть російською мовою (це ж очевидно!) його слід вимовляти не так, як перший звук у цьому слові. Де ви бачили, щоб різні літери (ять і є) відбивали той самий звук?! Але… с височайшєва пазвалєнія навіть і таке можливо…
…Тож молимося не лише за РФ, котра заповзялася щонайбрутальніше залити підлою брехнею та невинною кров’ю землю, з якої прийшла до її народу віра Христова. Так само треба молитися й за Польщу, сейм якої за одну мить торпедував усе, що напрацювали у ХХІ столітті значно мудріші польсько-українські дипломати. Адже, дрогі муй пшиячєлю, шовіністичний душок ніколи й не вивітрювався з надвіслянських теренів, хіба ні?! Та мусимо повсякчас пам’ятати, що живемо в такій порцеляновій оселі, котра здригається вже від самого зловорожого вигуку! А коли надто підступні сусідоньки ще й за каміння хапаються?! Бути великій біді…
Народ безпомильний: брехнею світ перейдеш, але назад не повернешся. І найрідніші нащадки відмовляться впізнати боговідступника. Бо знають, хто саме батько у знавісніло чорних брехонь.
Не кривавими стражданнями, а лишень усвідомленням сили Краси мистецтва відродиться, живим, цілющим Духом омиється не тільки Росія, а й заповіданий Спасителем увесь Новий Світ. На цьому стояла і стоятиме вільна, суверенна Русь-Україна. Саме цього прагне її народ.
