Підготовка до Міжнародного фестивалю «Литаври» виходить на фінішну пряму:
меценатам саме час долучитися і допомогти.
Наприкінці вересня на Чернігівщині залунають голоси Міжнародного фестивалю інтеграції слова у сучасному арт-просторі “Литаври”, відгомін яких почують не тільки в Україні, а й далеко за її межами. Адже серед учасників — митці з різних країн світу. Ідея його проведення належить письменниці, громадській діячці з Ніжина, очільниці громадської організації “Центр новітніх ініціатив та комунікації” Тетяні ВИННИК. Рішуча, мудра, як на свої роки, талановита жінка не побоялася у такий нелегкий час взятися за організацію цього масштабного заходу, бо впевнена, що державу треба прославляти не словами, а конкретними справами. З нею і веду розмову.
— Тетяно, як виникла ідея проведення фестивалю?
— Зробити такий захід я мріяла ще з 2011 року. В Україні є кілька фестивалів, які мають високий рівень. Але на Чернігівщині подібного ноу-хау не було. Хотілося чогось бомбезного, нового, що об’єднало б творчих людей різних видів мистецтва спільною ідеєю і роботою. Маю багато задумів, які сподіваюся реалізувати.
— Як іде підготовка, адже захід заплановано вже на 22—24 вересня?
— Першопрохідникам завжди важко. Є ті, хто благословляє, є байдужі, і є ті, хто не вірить. Вважаю, що найважливіше — не чуже сугестивне навіювання негативу, а наша віра в те, що фестиваль відбудеться і буде мати довге, цікаве, корисне і плідне життя. Багато доводиться спілкуватися із людьми: депутатами, спонсорами, владою. Це доволі виснажлива робота — комунікація, адже у кожного своє сприйняття реальності, свій досвід. Тому буває важко говорити про фестиваль, який ти вже бачиш і проживаєш, з тим, хто ще тільки намагається його уявити. Але ми — на вірному шляху.
— Влада підтримує? Як вдається співпрацювати з нею під час такої політичної ситуації у країні?
— Кожен освічений керівник розуміє, що культура дуже важлива для держави. Особливо в час, коли ми боремося за власне буття (а, за Гайдеґером, “мова — це дім буття”). Йдеться не про надлишок цієї уваги до культури, а про належне ставлення до неї. Чернігівська й ніжинська влада підтримала ініціативу, тому будемо разом шукати порозуміння і співпрацювати.
— Зараз дуже багато нарікань на наше чиновництво всіх гілок і рівнів самоврядування…
— Влада, яка сама себе дискредитує, звісно, розчаровує людей. Їй потрібно вчитися співпрацювати з громадськими організаціями, сприймати ГО як допоміжну рушійну силу розвитку міста, області й країни, а не конкурентів чи неадекватів. Бо саме так часто сприймають волонтерів-альтруїстів. У нас таке суспільство, яке потрібно вчити поважати один одного. Дуже часто з боку чиновників людина відчуває неповагу до себе. Потрібно розуміти, що влада — це ресурс для людей, а не люди — ресурс для влади.
— Ви кілька років організовуєте різноманітні заходи. Завжди були певні труднощі. Але, очевидно, це Вас не зупинило, якщо знову взялися за організацію фестивалю міжнародного рівня…
— Почала займатися волонтерством 2011 року, коли це явище у нашому суспільстві ще не було таким поширеним. Допомагала організовувати заходи у Ніжині, підключала всі свої зв’язки, віддавала час, ідеї, кошти. Часто волонтера сприймають як людину, що просить гроші у свою кишеню. Ця жлобська психологія ніколи не дозволить українцям жити добре. Зараз у світі головне не гроші — люди шукають ідеї, багато хто їх продає, інші — купують за великі кошти, аби їх реалізувати. А в нас за класну ідею виллють на тебе відро бруду. Допоки буде таке ставлення, доти ми будемо країною відсталою. Внесок людини у справу може мати різні форми: інтелектуальна або фізична праця, зв’язки, регенерація ідей, фінансова допомога. У проект “Литаври” я вклала півроку життя і кілька місяців щоденної інтенсивної роботи. Успіх цієї роботи залежить не тільки від однієї людини. Організація проектів — це командна робота, і кожен працює над своїм завданням. Є люди, які підводять і ставлять під загрозу роботу і керівника, і — в першу чергу — колективу, який пекельно працював над проектом.
— Чи торкатиметеся теми війни, яка триває в Україні, в рамках фестивалю?
— Сучасний стан культури і життя українця в цілому вимагає нових способів презентації мистецтва. Водночас з’являється потреба донести світові правдиву інформацію про культуру України та події на сході. Я запросила кількох поетів, які служили в АТО, — Бориса Гуменюка, Олега Короташа, Олексія Бика та Петра Орлова. Буде дуже цікаво — прекрасна поезія і цікаві особистості.
— А чому така назва — “Литаври”?
— З історії відомо, що литавристи належали до “благородної гільдії”, а литаври широко використовували у побуті козаки як військовий інструмент, що наводив жах на ворога громовими ударами, сигналізував про мобілізацію. Оскільки ідея фестивалю зародилася у Ніжині, я довго шукала назву, яка б відображала історичний і територіальний контекст. Ніжин — це козацьке місто, де відбувалося чимало відомих історичних подій. Варто також пригадати Олену Телігу, яка, повернувшись 1941 року до Києва, організувала Спілку письменників та почала видавати тижневик “Литаври”. Газета торкалась різноманітних питань і мала яскраве антиімперське забарвлення. Працювати поетесі було важко, бо ветеранів пера залишилося обмаль, молодь мала вже радянське виховання, а статті, в яких автори славили фюрера та його “новий порядок”, Олена Теліга відмовлялася друкувати навіть попри те, що це часто ставало приводом для доносів у гестапо. 21 липня цього року ми відзначали 110 років від дня народження української поетеси. Тому організаторам не соромно за таку назву.
— Яка мета фестивалю і його головні завдання?
— Це популяризація Чернігівщини як культурного центру Сіверського краю зі своєю самобутньою історією і культурою, а також модернізація й інтеграція культури регіону в сучасний європейський простір.
Крім того, це підтримка національно-патріотичного виховання молоді, демонстрація самобутності українського письменства на міжнародній арені, висвітлення правдивої інформації про події на сході України, налагодження міжнародних культурно-мистецьких ділових та дружніх зв’язків між прогресивними творчими особистостями для подальшої плідної творчої співпраці, відкриття нових можливостей для втілення інноваційних проектів, ознайомлення гостей із культурною спадщиною нашого краю, його культурою, традиціями, мистецтвом і літературою. Є ідея створити Міжнародну культурну платформу, яка допомагатиме організації і поширенню мистецтва у Сіверському краї, в Україні в цілому й за кордоном та матиме українських експертів з різних видів мистецтва і зарубіжних прогресивних митців.
Також ми плануємо щорічне видання літературно-мистецького білінгвального (українська/англійська) альманаху “Литаври”, де буде представлена поезія гостей фестивалю — сучасних зарубіжних та українських авторів і творчість митців Чернігівщини. Таке видання буде корисним для шкіл та університетів. Даруватимемо ці книжки бібліотекам і школам Чернігова й Ніжина.
— Яка благодійна складова фестивалю?
— Наше громадське об’єднання планує у майбутньому створення благодійних аукціонів та заходів, які змінюватимуть уявлення про сучасне мистецтво (допомога митцям, які опинилися у складних життєвих обставинах, та дітям-сиротам, робота з соцуразливими категоріями дітей, військовими тощо). Фестиваль стане нам свого роду опорою в усіх починаннях. Якщо проведемо його на достойному рівні, то зможемо взятися й за щось інше.
— Кого запросили на фестиваль?
— Серед почесних гостей — письменники з Грузії, Німеччини, Болгарії, Італії, Македонії, Сербії, Чехії, Хорватії, Польщі, Білорусі, Словенії, Кореї, Литви, Сирії, Вірменії, Туреччини, Японії, Китаю та В’єтнаму. А також відомі українські письменники з усієї країни та, зокрема, Чернігівщини. До того ж участь візьмуть музичні гурти “The Doox”, “Запорозькі тулумбаси”, “Ахіллес і Черепаха”, бард Христина Халімонова та гурт “АртеХатта”.
— Як справляєтеся із питанням спонсорської допомоги?
— Згодом все буде відомо, але ми запрошуємо небайдужих меценатів приєднуватися до організації фестивалю. Адже це культурне, суспільне обличчя не тільки Чернігівщини, а й усієї країни, тому хочеться, аби все було на належному рівні.
Спілкувалася
Тетяна ЧЕРЕП-ПЕРОГАНИЧ
