Владислав АНТИПОВИЧ,
дев’ятикласник Львівської лінгвістичної гімназії
Цього липня я із сестрою Анничкою відпочивав у дитячому таборі “Містраль-2” у Болгарії, в містечку Святий Влас. Там було багато дітей із різних країн — Болгарії, України, Польщі, Литви, Росії… З усіма ровесниками ми спілкувалися нормально, окрім росіян з їхнім “русскім міром”. Ніколи не думав, що діти можуть бути такі… “нєвменяємі”. Весь час ходили набундючені, як царі якісь, щось із себе вдавали. Нас це просто смішило, а вони собі й далі ходили зграєю, а коли наші шляхи все ж перетиналися, то розказували, що вони кращі за нас…
Потім був міні-турнір із футболу, і у фіналі ми зустрілися з ними. Перед грою, коли вже стояли біля поля, вони замість привітання, як годилося б спортсменам, кричали: “О, пацаны, щас мы вас будем рвать! Ой, как вам не повезло, хохлы, что вы с нами играете!”
На початку першого тайму росіяни справді рвонули, закотили три м’ячі, але в перерві ми налаштувалися, і в другому таймі все змінилося. Правду кажучи, я таки добряче був збісився: як ми можемо програти москалям?! І забив перший гол, потім почав атаку, яку блискуче завершив мій однокласник Леонід Абраменко, а далі я забив наш третій гол… Суперники занервували, але вдіяти нічого не могли. Я пройшов їхній захист, віддав м’яч Олегові Матвіїшину — четвертий гол! Та це ще не була перемога, бо й росіянам усміхнулося везіння, вони теж забили гол. 4:4.
Далі вирішувалося, як будемо догравати: пенальті чи додатковий час? Я наполіг на грі, і хоч ми вже й добряче потомилися, у додатковий час Льоня забив ще один гол. А потім я з центру поля пустив їхньому воротареві щура. Не знаєте, що це таке — пустити щура? Між ніг воротаря м’яча закотити. Рахунок став 6:4 на нашу користь, і тут пролунав свисток. Ми йшли з поля з вигуками “Слава Україні! — Героям слава!” і “Бандерштадт Forever!” А суперники наші йшли і гризлися, дорікаючи один одному…
Ось так я впритул зіткнувся з “русскім міром”, з його зазомбованими дітьми, які навряд чи сьогодні розуміють, що всі люди рівні перед Богом. І думаю: що виросте з цих хлопчаків, які настільки не люблять, зневажають інші народи? Ото й будуть, на весь світ “обіжені”, сидіти у своїй Росії, і так само буде у них черговий цар а ля Путін, і вони йому віритимуть, і готові будуть убивати то чеченців, то українців, то литовців, то поляків — на кого цар-батюшка вкаже пальцем.
А тим часом перед людством стоять такі проблеми, що держави й народи мали б їх вирішувати спільно, поважаючи одне одного і розуміючи, що в Ноєвому ковчезі ризиковано влаштовувати бійки. Он в Африці багато людей не має ні води, ні їжі. Техногенні катастрофи, зміни клімату, руйнівні повені — все це вимагає спільних скоординованих дій. А війни? Читав недавно таку статистику: за два тисячоліття від Різдва Христового на Землі тільки 24 роки були без воєн. А тут “русскій мір” руйнує систему колективної безпеки, заграбастує Крим і Донбас…
…“Містраль-2” — табір не новий, але відпочили ми непогано. Годували смачно, море поруч, розваг безліч. Засмагли, накупалися, поспілкувалися з хлопцями й дівчатами з різних країн (нам, учням лінгвістичної гімназії, це особливо цікаво, адже вивчаємо по кілька іноземних мов, я, наприклад, англійську, німецьку і чеську).
Тільки від знайомства з “путлєрюгендом” залишився неприємний осад. Бо розумію, що з людини зробити зомбі набагато простіше, ніж із зомбі — людину. І все ж побажаю своїм російським ровесникам роззомбуватися і стати людьми. Путлєри не вічні. Вічні — Правда, Свобода, Справедливість. А ще — Любов до Бога і людей.
