Мирослав ПОПАДЮК,
голова Снятинського районного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка
Освітяни й просвітяни Снятинщини з щирою любов’ю і втіхою здійснюють поїздки до місць, пов’язаних з іменами Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки. Останнім часом за допомоги районної освітянської профспілки (очільниця Марія Слободян) педагоги-просвітяни (у кожному шкільному колективі краю впродовж останніх 25 літ активно діють осередки “Просвіти”) побували в Каневі, Колодяжному, Волині, Новограді-Волинському, Нагуєвичах.
Цьогорічна дводенна поїздка до малої батьківщини Каменяра та Львова була особливою, бо це рік Франкового 160-ліття.
Край Черемоша й Прута, земля Василя Стефаника завжди з великим шануванням переймалися його могутнім енциклопедичним Словом. На Снятинщині височать чотири пам’ятники — у Заболотові (1956), Белелуї (1958), Красноставцях (1961), Іллінцях (1992). Це ж саме на Снятинському вічі 27 лютого 1892-го І. Франко виступав кілька разів із питань тяжкої долі галицького шкільництва та його вчительства.
Упродовж свого свідомого життя Каменяр із особливою прихильністю ставився до багатьох відомих покутських родин та їхніх представників.
Наталію Кобринську зі священичої родини Озаркевичів, що тривалий час проживала в Белелуї, І. Франко назвав “піонеркою жіночого руху” в Галичині, благословивши її творчі набутки та жіночий альманах “Перший вінок” (1884). 1883-го родину Озаркевичів у Белелуї відвідав письменник із культурними діячами Наддніпрянщини О. Кониським та Ф. Миколайчиком.
Родина Гамораків зі Стецеви, в якій проживав після одруження з Ольгою Гаморак Василь Стефаник, підтримувала тісні зв’язки з І. Франком. Записи місцевих пісень і казок Марії Гаморак були опубліковані ним у журналах “Народ” та “Житє і слово”.
Близькою Іванові Франку була родина Іванчуків з Іллінців. Поважним краянином був сільський дяк і учитель, громадський писар, чільний представник радикальної партії Михайло Іванчук (1854—1941). У його домі разом із М. Павликом і В. Стефаником 1892 року побував І. Франко. Імовірно, що повертав до нього і в 1903 чи 1904 роках.
У горнилі воєнного та повоєнного лихоліття після Першої світової смерть скосила трьох синів Михайла Іванчука, січових стрільців, вояків Української Галицької Армії — Володимира, Олексу, Тараса, яких репресувала і розстріляла більшовицька влада.
Дочка Михайла Іванчука Стефанія, мешкаючи у Львові, під час хвороби Івана Франка записувала під диктовку його твори.
У Вовчківцях активно діяв осередок радикальної партії, який очолював талановитий селянський оратор, відомий громадсько-політичний діяч на терені краю Григорій Запаринюк (1837—1922). Іван Франко заприятелював зі згаданим активістом народних зібрань, учасником відкриття крайових читалень, спілок, позичкових кас, двічі відвідавши його оселю в рідному селі (1892, 1905).
Проїжджаючи залізницею зі Львова до Покуття, (залізнична станція Заболотів), а звідси направляючись до Косова, де проживав Михайло Павлик, чи на Верховинщину в Криворівню, де щоліта з 1900 по 1914-го жив і творив, Іван Франко принагідно знайомився з покутськими поселеннями — містечком Заболотів, селами Троїця, Іллінці, Тростянець — їхніми читальнями та школами.
За переказами писаря громади села Тростянець Марка Лукинюка, 1904 року сюди прибув І. Я. Франко, заходив до голови читальні “Просвіта” Андрія Семенюка. А 1906-го письменник відвідав сільську школу, подарувавши для читальні невеличку бібліотечку, разом з учнями побував біля криниці Довбуша. Директор школи і голова читальні села підтримували з Каменярем письмові зв’язки.
Так, сліди Івана Франка Стефаниковим краєм — то золоті, дорідні зерна, що обнадіюють у нелегкі літа нашого державницького Відродження.
Дорога до Нагуєвич подарувала краянам світлі спомини про велета думки і поступу
І. Я. Франка та, водночас, поетичні рядки від вражень про його малу батьківщину:
Нагуєвичі кличуть —
Лиш туди нині путь.
Бо це кожному личить
Хоч би день тут побуть.
