Наталка ПОКЛАД Поворожи на серце молоде…

***

Маньківка над Бугом — гучні весілля,

словечка пахучі, родючі поля…

Там хата, криниця, горіхова тінь

і голос живий багатьох поколінь.

 

Село, ти мене відпустило у світ,

як пташку гніздо відпускає в політ.

У світі було стільки сонця й принад!

І ти не гукало: “Вертайся назад…”

 

Та снились не раз мені Буг і садок,

і школа, а в ній — мій найперший урок;

на Трійцю я рвала у снах лепеху

й черешні гіркі на Бершадськім шляху.

 

Мовчиш… Ти уже забуваєш мене.

Та в тебе коріння глибоке, міцне, —

у серці моєму співає — навік!

В годину тяжку подає йому лік…

 

 

***

Запросила в хату Бога —

Хай минається тривога,

А заходить все, що гоже:

Бог управить, Бог поможе.

 

Запросила Бога в хату —

Душу втримати крилату,

Щоб здолала днів сибіри

Й не зігнулась від зневіри.

 

В хату Бога запросила —

Хай примножується сила

Серця й слова — розірвати

Часу вогняні загати.

 

 

***

Болиш, Вітчизно! Кожна мить

Отруєна тим болем…

А вітер крутить, вітер мчить

Над занімілим полем.

 

Сніги і вороги, й бедлам,

І цвинтарів покути…

Господь щось тихо каже нам,

Та як його почути?

 

Як дочекатися пори,

Коли спаде полуда

Й закличні наші прапори

Глибинний нурт розбудять?..

 

 

 

Вітчизна

…Не тайна: жорстокі закони буття;

Чекаєш розради, жалю, співчуття?..

Як ти була сильною — знали тебе.

Як стала слабкою — забули тебе.

 

О серце, цю клітку тісну розірви

Летючістю пісні, стокриллям трави.

Здійми понад світом холодним свій стяг —

ЗМАГ!!!

 

Жорстокі закони, криваві бої…

Ти чуєш, Вітчизно? Ми — діти твої,

Розтерзані, зболені, грізні в клятьбі,

Шукаєм любові собі — і тобі.

 

 

 

***

Стоять твої дні, мов скульптури Родена,

Луна довкіл них ворохобна, тружденна, —

Під небом високим, у світі чуднім…

Що мусила ти зрозуміти у нім?

 

Стоять твої дні і чекають на прощу,

А зорі розхристану душу полощуть,

І голос крізь товщу віків доліта,

І в’яжеться нитка — таки золота.

 

А світ? Знов про нього нічого не знаєш,

Немовби життя не своє проживаєш, —

Та сонечко зблискує в далечині…

Як світла форпости, стоять твої дні.

 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment