На 88-му році життя відійшов за вічну межу видатний митець, один із творців української пластики, скульптор, педагог, активний шістдесятник, полковник Азово-Чорноморського козацького війська з 2002 року Володимир Павлович ЛУЦАК — ім’я чисте і величне.
Творчість Володимира Луцака сформувалася в часи тоталітарної комуністичної ідеології, при якій існували певні рамки, за які ступати художнику було небезпечно. Пішов вправо — тебе або зацькують, або надовго посадять до концтабору, або не дадуть роботи чи заморять голодом. У таких умовах талант, дарований Богом, має зміцніти й дати рясні плоди.
“Головним стимулом моєї творчості, — зазначав митець, — була ідея національного та державного відродження України, яка врешті реалізувалася у створенні образів видатних діячів державного національного руху та української культури…”, “…Скульптури ж я створював переважно не на замовлення, а виходячи з власних ідейних переконань, через що часто зазнавав утисків та поневірянь”.
Скульптору В. Луцаку вдалося пройти недовіру партійних вождів, насмішки придворних колег, нерозуміння друзів та стати митцем із чистим сумлінням. Його творчість наскрізь пронизана синівською любов’ю до Матері-Вітчизни, до її історії, синів і героїв. Рідкісний феномен митця — не дати себе одурити, і всього себе присвятити розвитку культури свого народу. За життя В. Луцак не знав гучної слави, та відбувся як видатний творець. Його конструктивна потужна пластика за естетикою прагнула таких матеріалів, як граніт — твердого, як і він сам! Недарма своїм учням він говорив, щоб сприймали овіяних вітрами кам’яних баб на степових могилах як розмову скульптури з вічністю, як щемливий, класичний український краєвид.
Погляньмо лише на перелік його скульптурних портретів видатних борців за українську державність — Олени Теліги, Олега Ольжича та В’ячеслава Чорновола, поетів та письменників — Тараса Шевченка, Лесі Українки, Миколи Зерова, Бориса Антоненка-Давидовича, Григора Тютюнника, Сергія Плачинди, а також композиторів і співаків — Миколи Лисенка, Миколи Леонтовича, Кирила Стеценка, Анатолія Солов’яненка, Лідії Забілястої.
Володимир Павлович родом із села Заїзд Прилуцького району на Чернігівщині. Він — Почесний громадянин міста Ічні Чернігівської області, де встановлено 5 скульптур митця: пам’ятники Тарасу Шевченку, поету Василеві Чумаку, скульптору Івану Мартосу (автору пам’ятників Мініну й Пожарському в Москві та Рішельє в Одесі), паркову скульптуру “Гостинна Україна” та величний пам’ятник загиблим воїнам (у співавторстві з І. Гончаром). У Переяславі-Хмельницькому В. Луцак звів надзвичайно виразний бронзовий пам’ятник філософу Григорію Сковороді.
Митець багато років творчої праці присвятив увічненню пам’яті видатних військових діячів українського походження. Серед них виділяється пам’ятник адміралу російського флоту, нашому краянину Василю Степановичу Завойку (1809—1898), встановлений на його батьківщині, в селі Велика Мечеть Миколаївської області. Володимир Луцак у рік заснування Севастополя відкрив бронзовий пам’ятник знаному українському державному діячеві, флотоводцю, гетьману України Петру Конашевичу-Сагайдачному. Та московські окупанти, по-злодійському захопивши Крим 2014 року, демонтували пам’ятник. Однак його вдалося вивезти до Харкова, де він знайшов своє нове місце.
За Законом України “Про декомунізацію”, саме твори В. Луцака можуть постати на площах, скверах і будинках сучасних українських міст. У його творчій спадщині є роботи, що увічнюють несправедливо забутих національних героїв. Бюст генерала Української Народної Республіки, борця за незалежність України Євгена Коновальця доречно буде встановити у сквері по вулиці його імені. За таким принципом можна встановити і портрет Олени Теліги, Симона Петлюри, В’ячеслава Чорновола на їхніх іменних вулицях. Національна спілка письменників України мала б започаткувати у своєму саду алею скульптурних портретів видатних письменників роботи В. Луцака. Його твори живі й мають працювати на сучасну культуру. В. Луцак був не лише плідним та успішним скульптором, а й чудовим педагогом у Республіканській художній школі ім. Т. Шевченка у 1957—1960 рр., де виховав низку учнів, які стали відомими українськими митцями.
Творчість В. Луцака потребує вивчення та узагальнення мистецтвознавцями, а також має посісти почесне місце в історії українського мистецтва. Для цього насамперед необхідно видати альбом-каталог творів В. Луцака.
Світла пам’ять про Володимира Павловича вічно житиме в наших серцях.
Учні В. Луцака:
В. Прядка,
академік НАМУ, народний художник України, професор;
В. Швецов,
скульптор, заслужений діяч мистецтв України, професор;
Б. Бистров,
скульптор, член НСХУ;
Л. Кулябко-Корецька,
скульптор, член НСХУ;
Г. Гриценко (Марченко),
біограф В. Луцака, член НСХУ, завідувач лабораторії естетики КПІ
