Перед’ювілейні роздуми
Закінчення.
Початок у ч. 31—33 за 2016 р.
Що робити, аби реформа децентралізації не родила нових кочубеїв?
Нова реформа влади, новостворюваний корпус префектів мають стати не лише формальними інституціями (організаціями), а й довірливими суспільними інститутами. Бути структурами нової морально-ідеологічної якості, працювати не в ім’я особистих вигод, а задля творення нових норм поведінки та відносин, соціалізація яких — пролог поступу спільноти і прорив держави на світові обшири. Саме поведінкові, мотиваційні чинники мають відігравати значнішу роль у розвитку передових спільнот, їхніх економік.
У цьому контексті слід, по-перше, покінчити із завищеними очікуваннями результативності процесу трансформації (від лат. transformatio — перетворення, видозміна), який традиційно й далі сприймається в Україні як стратегічно-урядовий, буцімто універсальний напрям проведення (р)еволюційних змін шляхом соціально-економічного, національно-політичного чи іншого розвитку суспільних систем і підвищення їхньої ефективності. Адже, за умов перехідної національної економіки, агресії сусіда, на передній план висувається значно складніше і якісно глибше пересновування (перезавантаження) суспільних відносин та їхніх характеристик. Тобто на порядку дня — трансформація зі зміною сутності систем задля спрямування їх у загальноцивілізоване русло, прориву на світові простори і ринки. І для цього потрібна їхня транзиція (від лат. transitus — перехід), що означає якісний перехід від однієї системи до іншої, від радянської індустріальної (планово-командно-адміністративної) через перехідну до постіндустріальної (ринкової), наукомісткої (інформаційної) економіки — ліберальної, зі структурною перебудовою, приватизацією, зі створенням нових інститутів та інституцій. А головне, перейти від тоталітаризму управління до демократії, від т. з. радянської до національно свідомої, знову за І. Франком, цілої, себто цілісної людини, спільнота якої вважає транзицію ціннісною (аксіологічною) запорукою інтеграції в цивілізований світ. Транзиція — це якісно вищий рівень змін не тільки твердих (матеріальних, видимих) частини економічного базису суспільства — мінеральних, інтелектуальних та інших ресурсів, фондів, активів тощо. Вона більшою мірою охоплює м’які (невидимі) надбудовні елементи — соціально-психологічні, духовно-моральні світоглядні цінності людини та нації, їхні мотиви, патріотизм, свідомість, норми поведінки і т. ін.
По-друге, у цьому контексті належну увагу треба приділити неекономічним чинникам підвищення ефективності розбудови національної держави, її економіки при виконанні домашніх завдань, необхідних для повноправного її вступу в європейські інституційні економічні та безпекові структури. Робімо це не тільки під зовнішнім впливом, а й на рівні потреб кожного свідомого українця, змін його світогляду, форм верифікації соціальної активності, піднесення морально-психологічних характеристик, духовно-культурних цінностей територіальних громад, суспільного загалу, правлячих еліт, їхньої патріотично-пасіонарної готовності захищати незалежність держави, права і свободи людини та нації. Окупаційні зазіхання сусіда волають позбутися популізму, корупції, офшорів, інших форм девіантної поведінки, характерної не тільки для кланової олігархії, а й психології раба.
По-третє, більше уваги громадським формам нагляду за владою, зокрема наукової еліти за управлінням державою, розширенням волонтерських рухів у різних сферах суспільної діяльності як альтернатив державотворення, реалізації візій та розумінь, що війна з Росією — це війна ідентичностей, за буття чи небуття українців. Навіть із припиненням воєнних дій на Донбасі “дези” Росії, її нагінки на УНІ не закінчаться. У цьому протистоянні громадські рухи (на взір Руху 90-х років), національна свідомість, єдине розуміння історії та перспективне бачення спільної держави — важливі чинники творення нової України, транзиції цінностей людини, громади і нації; мобілізація їхньої довіри для розбудови більш справедливого, демократичного громадянського суспільства, середнього класу і свідомої, інформаційно мобільної, що її називають — оцифрованої, елітарної людини.
По-четверте, настійливо залучати духовно-моральні імперативи щодо суспільних трансформацій через підсилення аксіології євроінтеграційних процесів та підвищення ефекту емерджентності як каналу якісного приведення структур відповідно до їхніх функцій у системі національної та світової безпеки, зокрема такої ООНівської безпекової структури, як Рада Безпеки. Україна, використавши статус непостійного члена РБ, мусить звернути увагу на потребу оптимізації складної сукупності взаємопов’язаних соціально-економічних, науково-технологічних, соціально-психологічних, інституційних, геополітичних, екологічних, оборонних та інших компонентів національних держав і норм світового порядку, на їхню соціогуманізацію в національно-відтворювальних процесах, особливо права захисту і вибору шляху до вершин цивілізаційного розвитку як загальнолюдського надбання.
По-п’яте, усвідомити, що без захищеного національно-інформаційного простору втратимо все, а найголовніше, у своїй рідній хаті, як вчили наші генії, свою правду, силу і волю святую. А без цього не матимемо ні національної економіки, ні бажаної державної самостійності, ні модерного розуміння української Ідеї та нашої, справді інтернаціональної боротьби за неї. А без усвідомлення цього ми не гідні ні йти на вибори, ні братися за зміни Конституції, бо за боротьбою за рейтинги регіональних князьків знову розшматуємо Україну за підкинутими лекалами російських політтехнологів. Паче того, не тільки сам 2016 рік, проголошений у світі роком милосердя, пройде повз нас, а з ним і ми — повз осердя цивілізації! Тільки надавши складовим УНІ статус стратегем сталого розвитку України, зробимо їх потрібними партіям і чинним урядам неолігархічного ґатунку, зможемо захистити корінний народ від нашестя орд, аномалій їхніх вождів і усвідомити: “хто ми, для кого, чого живемо і, головне, куди йдемо, що робимо для вивірення курсу відродження?” Щоб відродитися, уникнути точки неповернення, допомогти в цьому кримськотатарському народові, потрібні правдиве слово, стратегічна ідея, самовіддана праця, героїзм в АТО. Однак поряд з українським захисником має стояти натовець!
По-шосте, проводити політику рекультрегіоналізації та національного відродження потолочених соціумів, територій, знаків, пов’язаних не лише з “десовєтизацією” інформаційного простору. Понад десяток років, іще до війни на Донбасі, ми підкреслювали важливість рекультрегіоналізації як процесу не тільки застосування реверсного режиму щодо припинення розчленування України на окремі частини для наступної їх асиміляції, а й суспільної рекультивації віками зросійщених соціумів із подальшим відновленням споконвічної українськості та націоцентричності в освітньому, мовному, мас-медійному, культурологічному, релігійному та соціогуманістичному аспектах.
Рекультрегіоналізація — це процес зі знаком “плюс” щодо ренесансу соціальних домінант українськості для зменшення культурної, мовно-інформаційної та іншої привнесеної полярності між сходом і заходом України, яку зловмисно використовують антиукраїнські сили в політичних іграх та проектах регіоналізації, федералізації чи сепаратизму. Сьогодні це не лише асоціюється з поверненням тимчасово окупованих територій, а головно, з реабілітацією полонених, вимушених біженців, понівечених людських душ, культур, мов і тисяч поранених тіл, зруйнованих осель, шкіл, лікарень. Соціально-економічні наслідки збройної агресії Росії щодо анексії Криму, воєнних дій на Донбасі завдали колосальних ресурсних втрат промисловості, енергетиці, сільському господарству, житлово-комунальному комплексу, транспорту тощо. Це вимагає створення Фонду соборності із залученням закордонних спонсорів, різних доброчинних організацій, волонтерів тощо, і не лише для тимчасово окупованих областей. Треба чути Донбас, слухаючи усю Україну.
У цьому контексті УНІ покликана визначити першочерговість проведення необхідних реформ та нагадати уряду: потрібні політична воля, знання, національна програма дій, адекватні цінності, внутрішньо притаманні йому як справжній владній еліті. Еліта в урядовій системі має використовувати емерджентність для якісного виконання обіцяного, а не досягнення влади; тоді Україну бачитиме у собі, а не тільки себе в ній, відчує її загрози і виклики. Лише творча спроможність національних еліт, їхній ексклюзивний внесок допоможуть сформувати сучасний порядок денний інноваційного розвитку та якісно поліпшити суспільні трансформації. Україна зобов’язана не втратити, а в перспективі — щораз більше нарощувати темпи середовищеспроможності свого національного і духовного відродження, чітко визначити вектор підвищення конкурентоспроможності в освітньому, фаховознаннєвому, науково-технологічному, інформаційно-інноваційному, безпековому та інших якісно ціннісних сутностях суспільного прогресу. Архіважливо на рівнопартнерських засадах увійти в систему міжнародного розподілу праці не в статусі постачальника дешевої робочої сили, сировинних ресурсів, а креативно-інновативного суб’єкта, який допоможе східноєвропейській політиці ЄС запобігти небезпеці рашизму як передвісника Третьої світової війни.
Світ зобов’язаний не забувати терористичну метрополію нібито останньої імперії зла, котра, будучи невидимою віссю держав-терористів, іще в період холодної війни заклала міни сповільненої дії, що нині варварськими актами трагічно вибухають по світу чорними понеділками і п’ятницями. Чи не їхні наслідки у вигляді чорного квадрата на світлому тлі цивілізації символічно узагальнив всесвітньо відомий український художник К. Малевич на пам’ять нащадкам? Терор, брехня, як і сторони квадрата, рівні в злочинах, варварстві їхніх організаторів і виконавців. Шукаймо не лише виконавців терактів! Держави-терористи, наймачі терористів нарівні з виконавцями повинні відповідати за безвинно убієнних. Неприродно рівні сторони чорного квадрата своєю рукотворною семіотикою мають нагадувати українцям “Чорну раду”. Не тільки як історичне зло, спричинене тими, хто задумав, провів і ухвалив рішення щодо поділу єдиної неньки України по Дніпру, і описане Кулішем. А й зло, ще не описане, яке пишеться, і найстрашніше — поза Україною та рамками її національних інтересів. Яке, однак, чинилося тими, що розширювали і розширюють його нині, розшматовуючи Україну по Збручу, Сяну чи то способом виселення лемків, кровопролиттям під Хустом, розмиттям острова Тузла, чи підривом кіборгів Донецького
аеропорту, порушенням Мінських домовленостей, урешті інтегральною брехнею агресора в Раді Безпеки ООН.
Повоєнна фултонська промова продиктована усвідомленням, що рішення ні в Ялті, ні в Нюрнберзі не зменшили розповзання чорного квадрата по світу. Ніхто не згадував тоді, на жаль, Україну, для якої Друга світова не почалася “вєроломним” (хто і кому вірив?) нападом Гітлера на СРСР і не закінчилася 1945 року. Наперекір усім бідам — Україна живе! Віриться, що у Планети Людей вистачить одухотвореного інтелекту, ресурсів і моралі, аби не дати розповзтися чорному квадрату зла по духовно-інтелектуальному тлу розвитку людства. Перемогти терор можна за допомогою згуртованих всесвітніх сил добра. Про це свідчать подвижники багатовікової УНІ, страдницько-героїчна тридцятилітня боротьба українців із Чорнобильською трагедією та кров, яка не застигає в АТО. На форпостах сходу України проливається вона “за нашу і вашу свободу”, — кличучи живих захистити її соборність, зберегти для прийдешніх українськість (слово, освіту, науку, пам’ять, Єдину Помісну Церкву), не дати запропастити ні людину, ні націю, ні її державу; не збіднити культурно-мовне розмаїття людства і вистояти у хитросплетених задумах диявольських ідеологій, їхніх колоніально-асиміляційних “міров” та архіпелагів тотального насилля. За цих обставин потрібні і допомога світу зброєю, ліками, і добрі сусіди, які час від часу не модифікували б зловмисно вірус цих “міров”, інфікуючи ним у важку годину ослаблений загарбниками організм Української Державності.
