Марія ВИШНЕВСЬКА
27 серпня світова громадськість відзначатиме 160-річчя від дня народження Івана Яковича Франка — українського письменника, драматурга, поета, публіциста, перекладача, рецензента, театрального критика і теоретика театрального мистецтва, ученого, громадського і політичного діяча, доктора філософії (1893), члена Наукового товариства ім. Т. Шевченка (1899), почесного доктора Харківського університету (1906). 2016 рік оголошено Роком Івана Франка.
Приїзд Івана Франка став справжньою подією
Для сучасників Івана Франка його ім’я йшло одразу за Тарасом Шевченком. Буковинці пишаються, що на шляху до такого визнання майбутній Каменяр навчався у Чернівцях і в нього на все життя склалися тісні стосунки з нашим краєм. У своїх літературних розвідках доктор філологічних наук, професор Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича Богдан Мельничук пише: “Буковині судилося стати тим українським краєм, з яким Іван Франко був пов’язаний найрізноманітніше та найглибше, найорганічніше. Притому всіма можливими в таких випадках формами сув’язі — особистими контактами з краєм і його людьми, обставинами власної діяльності й творчості, впливами на громадсько-політичне й літературно-мистецьке життя сучасників і наступних поколінь, пошануванням за життя й після смерті…”
У житті письменника не все складалося так, як він мріяв. Вступивши після закінчення гімназії на філософський факультет Львівського університету, 34-річний Іван Франко сподівався закінчити університетські студії, але останній семестр йому довелося навчатися у …Чернівцях. Про це у своєму життєписі він писав: “В 1890 р. я сподівався, що нарешті матиму можливість здійснити свій здавна плеканий намір — закінчити університетські студії. Тому що, згідно з міністерським розпорядженням, що появилося в той час, для одержання абсолюторія мені не вистачало ще одного семестру, я звернувся до колегії професорів Львівського університету з просьбою дозволити мені записатися на один семестр в цей університет. Однак мою просьбу відхилено, не називаючи причин, тому я був змушений записатися на один семестр до Чернівецького університету. Тут я відвідував лекції у професорів Смаль-Стоцького і Калужняцького і одержав абсолюторій”. Щоправда, навчання в Чернівецькому університеті мало дещо “заочний” характер. Про це Франко писав в одному із листів М. Драгоманову: “…позволили так кінчити семестр, щоби приїхати 2-3 рази на лекції, та й годі. Оце приходилось вже два рази побувати в Чернівцях”. Досі вважалося, що І. Франко вперше побував у Чернівцях саме у грудні 1890 р., коли записувався до університету. Проте “Про іншу дату свідчить стаття великого румунського поета Міхая Емінеску — “Ясські газети принесли нам цікаву звістку…”, що з’явилася в бухарестському щоденнику “Тімнул” (“Час”) від 18 (30) жовтня 1880 р. Через сто з чимось літ вона була включена до ХІ тому “Творів” румунського класика (1984 р.). Для українських читачів Румунії цю статтю відкрив 1989 року Микола Чередарик, уроженець Кіцманщини, опублікувавши в українськомовному альманасі “Обрії” (Бухарест) її переклад (власний) і супровідну статтю-коментар під назвою “Міхай Емінеску про арешт Івана Франка у Львові і Чернівцях 1880 року”. Стаття дає підстави дійти висновку, що 1880 року І. Франка було заарештовано не раз, як вважалося раніше, а тричі, що після того, як він відсидів три місяці в коломийській в’язниці, де написав “Вічного революціонера”, стражі Австро-Угорської монархії брали його ще двічі у Львові та в Чернівцях”. Зрозуміло, — відзначає у своїх розвідках Богдан Мельничук, — ці відомості вимагають подальшого вивчення та уточнення, але що вони варті уваги, то це безсумнівно”.
За час навчання і відвідин Чернівців у Франка зав’язалися перші особисті контакти з чернівчанами і краєм, але справжньою подією для буковинців став його останній приїзд до Чернівців на запрошення студентської молоді у травні 1913 року. Студенти і гімназисти, учні вчительської семінарії зафрахтували того дня абсолютно усі фіакри міста, які під’їхали до вокзалу. Важкохворого письменника, руки якого вже не діяли через хворобу суглобів, студенти на руках донесли до фіакра. Однак поет не любив таких пишностей, просив студентів, аби не “робили йому встиду”. Як писав у своїх спогадах Василь Сімович: “Молодь хотіла відпрягти коні від воза, сама збираючись тягнути його до самого міста, — та з огляду на страшну зливу мусіла відмовитись від своєї гарячої постанови”. “Фіакр їхав поволі, — згадувала згодом чернівчанка Корнелія Левандовська, яка тоді була студенткою вчительської семінарії, — і всю дорогу, аж до Народного дому, молодь йшла лавою по обидва боки вулиці”.
На приїзд Франка у Чернівцях чекали. Люду зібралося море, зал Народного дому був переповнений і не міг вмістити усіх охочих послухати письменника. Тут були селяни й університетські професори, учителі і студенти. Лунали радісні, схвильовані привітання. Привітати Івана Франка прийшла й Ольга Кобилянська. Але коли на сцену вийшов Франко, який був у жалобі за сином, що недавно помер — зовсім сивий, він виглядав багато старшим за свої роки, — зал завмер, і всі почули: “Народе мій!..”
Франко читав “Мойсея”. І вже ніхто не бачив перед собою важкохворої людини, якій тяжко було читати, яка навіть не могла сама перегортати сторінки свого твору (це робила за нього донька)… Читання у Народному домі продовжувалося дві години. Але у залі ніхто навіть не ворухнувся. Після виступу народ ще довго не розходився: “Оплескам нема кінця. І найважливіше — ніхто не йде. Плещуть і дивляться в обличчя поетове”, — згадував Василь Сімович.
“А після викладу — мила гутірка в домі професора Смаль-Стоцького, що гостив у себе поета. Дочка годує недужого батька. А він розбалакався, жвавий, веселий. І не хочеться вірити, що маєш перед собою тяжко недужу людину, без рук. Розмова наукова. Присутній на гостині покійний професор Калужняцький із дива не виходить: Франко з пам’яті проголошує довгі уступки якоїсь давньої церковнослов’янської пам’ятки. І все знає, за що зайшла розмова: історія, письменство, культура, політика…
Пробув тоді поет на Буковині недовго. Здається, днів зо два. Весь час із професором Смаль-Стоцьким обговорював усякі справи… і тільки злегенька, раз чи двічі, пробалакався про свій тодішній стан…”
Парадний портрет письменника
Автором одного з найкращих парадних портретів Івана Франка є Захар Павлюх, який після закінчення правового факультету Віденського університету дослужив до високого рангу генерал-майора юстиції, а, вийшовши на пенсію, переїхав жити до доньки Ольги Гузар до Чернівців. Генерал-майор ще у дитинстві, навчаючись у школі, виявив талант до малювання. Як розповів голова товариства “Український Народний Дім у Чернівцях” Володимир Старик, Іван Франко і Захар Павлюх зустрілися саме у Відні, де відомий письменник захищав докторську дисертацію. Іван Франко підтримував тісні зв’язки зі студентським товариством “Січ”, почесним членом якого був і Захар Павлюх. Саме йому й доручили намалювати парадний портрет Івана Франка. На ньому письменник у темному костюмі стоїть, спершись рукою на книжку. За час служби Захар Павлюх створив цілу серію портретів відомих діячів. Переїхавши жити до Чернівців, він забрав їх із собою, в тому числі й портрет Івана Франка. Цей портрет Львівський музей придбав 1940 року в доньки генерала-художника Ольги Гузар, яка проживала у Чернівцях, за п’ять тисяч карбованців. А в експозиції він з’явився лише 1956 року — до сторіччя Івана Франка. Сьогодні портрет можна побачити у різьбленій позолоченій рамі на найпочеснішому місці в одному із залів музею Львівського національного університету ім. Івана Франка.
