Іван БУЧКІВСЬКИЙ,
с. Градівка
Від смерті Т. Шевченка ніхто з українських письменників не здобув собі більшого імені на всіх просторах України і за її межами, як Іван Франко. Це велике ім’я здобув собі поет своїм незвичайним талантом і своєю багатогранною працею.
Політика і поезія, публіцистика і філософія, повісті і літературні переклади, художні твори та історія, драма і етнографія, комедія і соціологія, літературна праця і редагування часописів — усе це одночасно стало полем його творчої діяльності та глибоких дослідів. На святкуванні 25-ліття своєї творчості (1898 рік) говорив про себе так: “Я син селянина, вигодуваний твердим мужицьким хлібом, я почуваю себе до обов’язку віддати свою працю своєму народові”.
З ініціативи львівської молоді видано книжку з нагоди 25-літнього ювілею Франка “Привітання доктору Івану Франку”. У виданні вміщено список його творів, а Франка названо вчителем і провідником. Вечір, присвячений 25-літньому ювілею громадської, політичної та літературної праці Івана Франка, відбувся 30 жовтня 1898 року. На ювілей прийшла вся галицька інтелігенція, селяни, школярі. Святковий зал був переповнений. Коли Франко зайшов у зал, його привітали бурхливими оплесками. У промовах учасників ювілею говорилося про великі заслуги Івана Франка як борця за волю народу, за правду і справедливість. Святковий вечір із нагоди ювілею від ювілейного комітету відкрив Володимир Гнатюк. У своїй промові наголосив про великі заслуги Франка за 25 років його творчості, підкреслив, що Франко присвятив себе праці для народу, праці за мир, за правду, за справедливість.
Після В. Гнатюка промовляв Михайло Грушевський. Він підкреслив великий вклад ювіляра в утвердження української національної ідеї, говорив, що наше слово “не вмре, не загине”, вказав на гідне місце нашого народу в боротьбі за ідеали волі та справедливості, тримаючись свого національного ґрунту. А також наголосив на великих заслугах у боротьбі за право вільного життя української нації. Від селян промовляв посол Сейму селянин Стефан Новаковський. Він сказав, що Франко живе життям селян і справами свого народу, про що відбито у його творах.
Від імені галицького жіноцтва виступила Наталія Кобринська. Вона наголосила, що Іван Франко — це талант, що становить епоху в нашому культурно-літературному розвитку. Підкреслила, що теми для своїх творів Франко бере із життя селян і робітників.
Від імені української академічної молоді говорив Гриць Гарматій. Він вказав на девіз Івана Франка як письменника і борця:
Люди, люди! Я ваш брат,
Я для вас рад жити,
Серця свого кров’ю рад
Ваше горе змити!..
І в імені тої любові ніс Він своїм братам могутню пісню надії, зігрівав на духу новим, ще нечуваним славнем сподіваного добра і волі.
Від імені української радикальної партії промовляв Михайло Павлик. Він назвав себе другом Франка, підкреслив, що поет усі сили віддає народу, говорив, що наша спільна мета — повна політична самостійність України.
На всі промови зворушено відповів Іван Франко так: “Першим моїм словом нехай буде подяка всім, хто організував нинішнє свято, подяка товаришам праці і переконань, щира подяка всім, хто прийшов на це свято”.
Під впливом Івана Франка пройшла становлення група молодих письменників — Наталія Кобринська, Осип Маковей, Андрій Чайковський, Степан Ковалів, Тимофій Бордуляк, Ярослав Окуневич, Василь Стефаник, Богдан Лепкий та інші.
Відрадно, що нова українська література у своїй основі є національною — любов до України, до рідного народу, до рідного слова. Нова українська література є народною і демократичною. Дуже вдало про творчість Івана Франка сказав Павло Тичина: “У важкі часи безправ’я і темряви він був для Західної України і університетом, і енциклопедією, і академією наук, і народним, не затвердженим ніякою монаршою ласкою міністерством культури та освіти”.
Як поет, Іван Якович Франко посідає одне з провідних місць в українській літературі ХІХ століття.
Боротьба і праця становили тепер весь зміст життя поета:
Наша ціль — людське щастя і воля,
Розум владний без віри основ,
І братерство велике, всесвітнє,
Вільна праця і вільна любов!
Могутнім закликом до боротьби із самодержавством прозвучав вірш “Каменярі”, надрукований у львівському журналі “Дзвін”. Колективний образ каменярів так вплинув на читачів, що Франка стали називати в народі Великим Каменярем. На вершину поетичної творчості піднявся Іван Франко поемою “Мойсей”. Головна тема в поемі — смерть Мойсея як пророка, що вів свій народ до рідної землі:
Та прийде час, і ти огнистим видом
Засяєш у народів вольних колі,
Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,
Покотиш Чорним морем гомін волі
І глянеш, як хазяїн домовитий,
По своїй хаті і по своїм полі…
Нелегким був життєвий шлях поета-борця. Але він вірив, що прийде час визволення народу:
Не ридать, а здобувати,
Хоч синам, як не собі,
Кращу долю в боротьбі.
Останні роки життя Івана Франка були затьмарені важкою хворобою. Але, незважаючи на це, він продовжував наполегливо працювати — писав художні твори, історико-літературні статті, перекладав. Франко ніколи не замикався у своєму кабінеті — він був у гущі життя, серед живих героїв своїх книжок: селян, ремісників, робітників, інтелігенції. Праця була сенсом його життя.
Іван Франко пише: “Добре, що хвороба тіла не зменшила мого духовного здоров’я та духовної сили, що дають мені змогу день у день по кілька годин трудитися для добра народу”.
Україна відзначає славний ювілей — 160-річчя від дня народження Івана Франка, свято готуються відзначати у багатьох країнах світу.
Тож не раз звучать слова поета із поеми “Мойсей”, які найкраще характеризують його самого:
Все, що мав у житті, він віддав
Для одної ідеї,
І горів, і яснів, і страждав,
І трудився для неї.
