Емілія ФРОЛОВА,
член НСЖУ
“Лупайте сю скалу!
Нехай нi жар, нi холод
Не спинить вас!
Зносiть i труд, i спрагу,
й голод,
Бо вам призначено скалу
сесю розбить”.
Ці слова Івана Франка характеризують запеклу боротьбу, яку вже другий рік ведуть батьківський комітет та педагоги українськомовної школи № 1 у Костянтинівці Донецької області. Звучить неймовірно, але в місті на 26-му році Незалежності України, після Революції гідності, двох із половиною років війни з Росією (що розпочалася і тому, що “русскоговорящіх” на Донеччині, де було занадто мало шкіл із державною мовою навчання, прийшов захищати “русскій мір”), небайдужі люди виборюють право на існування… українськомовної школи. Воюють за можливість дітей навчатися рідною мовою в стінах своєї школи. За те, щоб вона стала опорною, про що люблять наголошувати чиновники. За те, щоб головна освітянка міста, яка сама себе перетворила на ворога школи, не перешкоджала цьому.
Нагадаємо, все почалося 2015 р.,
коли начальник управління освіти Костянтинівської міської ради Ольга Барабаш протиправними наказами, які вона потім приховувала, наприклад, перед міською прокуратурою, торік у вересні перевела більше 100 (!) учнів в інші, не українськомовні, школи. Освітянка проігнорувала ст. 60 “Права батьків” Закону України “Про освіту”, де передбачено, що вибір навчального закладу для дитини є винятково компетенцією батьків. У ЗОШ № 1 і в управлінні освіти зберігаються десятки заяв батьків, не згодних із такими діями чиновниці. Але на них в управлінні не звертають уваги.
Навіщо було “викидати” учнів зі школи? Відповідь дає вельми красномовний документ, підписаний О. Барабаш 3.08.2015. Ще тоді чиновниця розписала план “бойових” дій щодо навчального закладу: “1 етап — закриття ЗОШ № 1 з 31.05.2016…, 2 етап — ремонт приміщень…, 3 етап — переведення у відремонтоване приміщення костянтинівської гімназії…”. Документ спростовує постійні категоричні та пафосні заяви О. Барабаш про те, що вона навіть не думала ліквідовувати школу. Добре, що активісти не повірили начальнику управління, своєчасно почали боротьбу за збереження ЗОШ № 1 і врятували її від закриття.
Про те, як вони намагаються пробити бюрократичну стіну, яка за роки незалежності, на жаль, не була зруйнована, а навпаки, стала ще міцнішою, неодноразово розповідало “Слово Просвіти”, за що щира подяка газеті.
Захисники школи зверталися до міністрів Міністерства освіти і науки України — Сергія Квіта, Лілії Гриневич, голови Донецької ОВЦА Павла Жебрівського, Костянтинівського міського голови Сергія Давидова, в інші інстанції. Останнім часом ситуація загострилася настільки, що вони звернулися до Президента України Петра Порошенка, голови СБУ Василя Грицака, Генерального прокурора України Юрія Луценка, учасників VI Всесвітнього форуму українців.
Багато сподівань вони покладали на приїзд до школи заступника міністра освіти і науки України Павла Хобзея, що відбувся 19 серпня. Того дня у навчальному закладі зібралося кілька десятків педагогів шкіл, працівників дитячих садків, щоб поінформувати київського чиновника, як зухвало поводиться О. Барабаш щодо підлеглих, принижуючи їхню гідність, як у своїй поведінці перейшла межу моралі, як непрофесійно керує освітою.
Ось кілька ремарок, щоб краще зрозуміти ситуацію, що склалася пізніше.
По-перше, в місті не існувало і не існує такого гострого конфлікту в сфері освіти, як між О. Барабаш та ЗОШ № 1, керівниками й працівниками дошкільних і навчальних закладів, які, розраховуючи на третейське суддівство, зверталися у високі інстанції з відповідними заявами. Освітяни вважали, що гість із Києва (такі персони не часто приїздять у прифронтову Костянтинівку) розбереться в причинах конфліктів. Сподівалися, що їх вислухають, обговорення буде відвертим, що поважний чиновник зверне увагу на кричущі факти, які допомогли б йому об’єктивно оцінити становище в галузі освіти міста.
По-друге, заступник міністра, впевнені активісти, знав про конфлікт освітян із начальником управління, її роль у спробах закрити школу № 1 і “подарувати” приміщення гімназії. Про це його, наприклад, повідомляли науковці, громадські і культурні діячі, правозахисники зі Львова, які виступили на захист ЗОШ № 1, підписавши листа на її підтримку. Там що не прізвище — то ім’я в Україні. Але шановані львів’яни для чиновника залишилися тільки підписантами, бо їх доводи, судячи з ситуації, ніхто не збирався враховувати.
Але повернімося в школу, подальші події там нагадують детектив. І ролі в ньому, ймовірніше за все, були розписані заздалегідь. Кілька безкінечних годин очікування та невизначеності минають у напрузі — нікого немає, та всі чекають. Аж ось телефонний дзвінок — заступник міністра з МОНУ до школи не заїде, бракує часу. Освітяни, розгублені, знервовані й незадоволені, розходяться.
А в ЗОШ № 1 залишаються основні борці за школу. Вони, навчені гірким досвідом спілкування з О. Барабаш, вирішують чекати до останнього.
Минає ще кілька годин. І тут несподівано з’являється О. Барабаш і повідомляє, що Павло Хобзей і начальник Департаменту освіти та науки Донецької ОВЦА Надія Оксенчук усе ж завітають до навчального закладу. Батьківський комітет, знаючи, що Н. Оксенчук підтримує О. Барабаш (про що говорять пустопорожні відписки департаменту активістам), з великою долею вірогідності припускає, що пані Надія, яка супроводжувала заступника міністра, переконала його, що треба відстояти честь освітянського мундира і не підтримувати вимог батьків, педагогів та активістів, незважаючи на їх очевидність. Можливо, тому гості так пізно приїхали до школи, бо думали, що і говорити не буде з ким? Тільки з директором, на якого б усі дружно насіли і пояснили, що активісти йдуть неправильним шляхом, тому треба припинити боротьбу.
Вже о пів на десяту вечора гості прибули до ЗОШ № 1.
Які висновки зробили активісти після доволі гострої дискусії з чиновниками? Риторика Павла Хобзея майже на 100 % збігається з позицією колег-освітян. Аргументи захисників школи були явно не до вподоби О. Барабаш, Н. Оксенчук і гостю з Міністерства. Парадокс у тому, що активістам запропонували пристати на умови, проти яких вони рішуче виступають. І при цьому чиновники хором говорять про необхідність шукати компроміс. Тобто давайте помиримося, але на наших умовах. Активісти повинні підписати капітуляцію, здати школу, зрадити своїх дітей, за права яких борються?!
Заступник міністра, наприклад, не бачить нічого дивного в тому, що в приміщення ЗОШ № 1 після ремонту планують перевести гімназію. Школа має статус українськомовного закладу, гімназія — російськомовного. Коли у О. Барабаш батьки запитали, що вона думає про таке дивне поєднання, чиновниця відповіла, що статус гімназії змінять. І коли історична подія відбудеться? У відповідь почули, що це тільки проект. Он як! А ще чиновниця ні сном ні духом не відає, скільки дітей готові перейти на навчання державною мовою, цього ніхто не досліджував.
А скільки педагогів змінять мову викладання своїх предметів? Відповіді від О. Барабаш не було, але це не схвилювало Н. Оксенчук. Справді, навіщо думати про такі “дрібниці”? Поважні гості виявилися напрочуд не вразливими. Вищезгадані протизаконні накази О. Барабаш про переведення дітей до інших шкіл, документ про закриття навчального закладу залишилися поза їх увагою. Головне — примусити батьківський комітет погодитися на “бездоганні” доводи чиновників. Не переконали. Тому можна чекати нового наступу на школу начальника управління і чиновників-важковаговиків.
Не зрозуміло, чому перехід до ЗОШ № 1 дітей з інших шкіл, насамперед тих, де є українськомовні класи, не викликає у чиновників бажання такого жвавого обговорення, як з гімназією? Може, тому, що питання з переводом гімназії вони вже вирішили, а що з того приводу думають захисники школи, неважливо. Коли батьки звернули увагу на протиріччя у формулюваннях щодо опорної школи, знову виникли суперечки. Активісти вважають, що “опорна школа № 1” і навчальний заклад “в приміщенні ЗОШ №1” — не зовсім одне і те саме. Освітяни-чиновники цим не переймалися.
Беззаперечний факт: не склався діалог, бо мета у чиновників і захисників школи різна, хоча єдину точку дотику знайшли: конкурс на посаду директора повинен бути прозорим. Але є величезні сумніви, що конкурс проведуть чесно та відкрито, бо чесність, відкритість, порядність — це не стиль роботи О. Барабаш.
Гострим залишається питання навчання дітей у школі під час ремонту. Його можна робити в одному крилі приміщення, в іншому — проводити уроки. Батьки проти того, щоб учнів на час ремонту “розпорошували” по інших школах, бо впевнені, що в оновленому і обладнаному за сучасними стандартами навчальному закладі місця їхнім дітям потім бракуватиме. Проте чиновники від освіти вперто бажають виселити учнів зі школи. І не випадково Н. Оксенчук у ході бесіди прозоро натякнула батькам, що яка-небудь служба може прийти сюди та заборонити перебування дітей у школі. Тобто, якщо потрібно буде натиснути на незговірливих батьків та вчителів, то ті, хто має владу в руках, це зроблять обов’язково?
Сподівання захисників школи на те, що заступник міністра освіти розрубає цей гордіїв вузол проблеми, залишилися марними. На жаль, візит Павла Хобзея підтвердив, що чиновники тримають кругову оборону, не вміють і не бажають слухати людей, йти на компроміси. Тільки про свій мундир чиновники і дбають, не помічаючи, скільки на ньому з’явилося плям за рік бездіяльності та відписок.
Бо якщо було б не так, то заступник міністра та директор департаменту не пропустили б повз увагу промовисті факти. Для боротьби з батьківським комітетом, педагогами, активістами О. Барабаш, не гребуючи нічим, долучила знайомих із СБУ (про що, не соромлячись, потім сама сказала директору школи) та інших структур. І ось ті, хто повинен дбати про національну безпеку, “наїжджають” на директора, а прокуратура не бачить порушень у діяльності начальника управління. І що, ніхто не чув про фінансові злочини О. Барабаш, про 3 відкриті проти неї кримінальні справи, результати перевірки управління освіти Державною фінансовою інспекцією в Донецькій області, про те, за якими цінами закуповували продукти для шкільних їдалень, обладнання?.. Документи про це є в управлінні освіти. Але хто їх вивчатиме?
А в одному із закладів міста вже погрожують активістці звільненням із роботи — за “політику”, тобто за те, що вона захищає школу і свою дитину, яка тут навчається. На роботі їй порадили перевести дитину до іншого навчального закладу, не підписувати ніяких звернень та замовкнути.
Зустріч була безрезультатною. Кожна сторона залишилися на своїх позиціях. Але батьки, педагоги, активісти налаштовані рішуче. Так, як хочуть бюрократи від освіти, — не буде! Якщо треба, люди вийдуть на акції громадської непокори — під місцевий виконком, перекриють дорогу, щоб звернули увагу на дії О. Барабаш і бездіяльність влади. Іншого чиновники активістам не залишили. Боротьба за школу триває.
