Панове товариство, українці, я вийшов на трибуну лише для того, щоб вас просити: сконцентруйте свою увагу на найголовнішому сьогодні завданні української влади — подати заяву і провести референдум про вступ України до НАТО.
Мусимо визнати, що російськоукраїнської війни могло б і не бути, якби, за прикладом наших західних сусідів, ми, проголосивши свою державність, одразу вступили до Північноатлантичного альянсу. Ми помилилися так, як 1917 р. спочатку помилилася Центральна Рада, вірячи в дружбу з російським народом, за що її перестріляли червоні й білі московські кати. Дірявою була і, мабуть, нині є наша надія на Захід, який боявся й досі боїться імперії Сталіна й Путіна.
Манфред Вернер, генеральний секретар НАТО, сказав мені у Зальцбурзі 1992 року: “Не ставте питання про вступ України до НАТО, ви ж добре знаєте, як на це реагуватиме Росія”. А державний секретар Міністерства закордонних справ Німеччини пан Ерлер на TVмості Берлін—Москва 2008 року сказав: “Україна виступає проти вступу до НАТО!” Тоді делегація УВКР перебувала в Берліні. Ми сказали пану Ерлеру, що він дивиться на Україну крізь московські окуляри. Він прилюдно вибачився. Тут належить згадати Людмилу Млош, голову української громади в Берліні, яка організовувала демонстрацію під міністерством Ерлера — українці вимагали від німецької влади надати Україні План дій для членства в НАТО (ПДЧ). Крім Польщі, європейські натівські держави не надали нам ПДЧ. Тепер Україна, чинячи збройний опір російським агресорам, фактично демонструє свою здатність бути членом НАТО.
Але на позиціях Вернера та Ерлера, на жаль, стоїть і нинішній міністр закордонних справ Німеччини Штаймаєр, а Меркель постійно повторює: “Вступ України до НАТО не на часі!” І великий друг України Збігнєв Бжезинський нещодавно порадив президенту Обамі: “Ми маємо Україні надати летальну зброю, але притому запевнити Москву, що Україна ніколи не буде членом Північноатлантичного союзу”. Не знаю, чи Світовий конгрес українців відреагував належним чином на таку пораду, але, якщо ні, то просив би вас це зробити.
Дорогі українці зпоза меж батьківщини, сподіваюся, бачите, що не покладаємося винятково на вас. Заява нашого народу про вступ до НАТО вже написана кров’ю Небесної Сотні та наших полеглих воїнів у боях із озвірілими, підкупленими совками та гнаними Путіним солдатами на приховану від російського народу смерть.
Два місяці тому деякі члени президії УВКР і шановний Леонід Кравчук чули моє звернення до Петра Олексійовича. Я пропонував негайно провести референдум щодо вступу України в НАТО. Президент відповів: “Я підтримую вас, цей референдум ми скоро проведем!” Але, щойно будучи у Варшаві, де працювала окрема комісія УкраїнаНАТО, була згадана Хартія про особливе партнерство між Україною і НАТО, отже, була нагода визначити час референдуму про вступ нашої держави до альянсу. Але цього не сталося.
Петро Порошенко та Єнс Столтенберг схвалили комплексний пакет допомоги Україні у сфері безпеки та оборони, це дуже добре, але Президент України Генеральному секретареві НАТО сказав: “На сьогоднішній день в Україні збільшилася кількість прихильників ідеї членства в Північноатлантичному альянсі й сягає понад 53 % населення. А це недобре”.
Вельмишановний Петре Олексійовичу, не слухайте радників, що працюють на ворога, подумайте, хто радітиме, почувши од Вас цю неправду. В Україні діє зареєстрована громадська організація: “Рух України до НАТО”. Рух веде опитування серед народу. Рух знає: все населення заходу й центру України і всі українці сходу проголосують за вступ нашої держави до НАТО. А якщо й Ви, шановний Петре Олексійовичу, покличете, то за вступ нашої держави до НАТО проголосують мільйони наших заробітчан із багатьох країн світу.
Дорогі українці, звертаюся до всіх вас та особливо до наших громад у натівських державах. Не мовчіть, закликайте Президента Петра Порошенка, наш уряд і парламент не відкладати на потім приєднання України до НАТО, бо потім — це час не збройної перемоги, а час капітуляції і смерті. І найважливіше, що маю вам сказати: Україна вже сьогодні — натівська держава, вона своєю кров’ю обороняє не тільки себе, а й усю Європу. Референдум за вступ до НАТО потрібний духові нашого народу, що прагне упевнитися у власній силі, повірити самому собі, що його національне призначення має загальноєвропейський і загальнолюдський зміст.
А що нам робити з Українською Всесвітньою Координаційною Радою та Світовим конгресом українців? Важливе питання. Ми повинні об’єднатися, діяти за спільною, єдиною програмою. Нам треба домогтися, щоб українська держава за допомогою УВКР та СКУ діяла, як діє Польща за допомогою “Полонії”. А “Полонія” — виборна, але в той же час державна установа. Щороку одержує на виконання своїх планів 50 мільйонів доларів. Будує польські школи, храми, організовує та засновує за кордонами Польщі навіть наукові свої центри університетського рівня. Є в кого повчитися.
На завершення свого вітання, як на сповіді, скажу: вірю в Донеччину так, як вірив і вірю у свою найріднішу Прикарпатську землю. І там, і там лежить велика кров і кличе пам’ятати, що ми великий народ!
20.08.2016, Київ
