Ромб як образ родючості й вічності

Вадим МИЦИК,

етнограф, доктор філософії з культурології, академік Міжнародної академії оригінальних ідей

На параді, присвяченому 25літтю нашої Незалежності, Україна побачила, що ромб (найдавніший і найпоширеніший образотворчий символ у нашому народному мистецтві) засяяв уже й на погонах вояків Українського війська від молодших офіцерів і, як колись називали, до булавної старшини. Нарешті ромб замінив п’ятикутну зірку чужих держав та ідеологій, яка уособлює їхню загарбницьку суть і присутність на всіх п’яти континентах планети. Виявляється, ромб, як відзнаку звань офіцерів, Комісія з розробки військової символіки Збройних Сил України запропонувала ще 1992 року. Понад два десятиліття вище керівництво незалежної Української держави ніяк не могло розпрощатися із символікою московської зверхності. Загарбникисусіди, як носії червоних зірок, розв’язаною війною на сході держави посприяли утвердженню національного виду й змісту Українського війська. І форму, й суто українські військові відзнаки мешканці Києва й України, завдяки телебаченню, побачили на святковому параді.

Розробники форми й військових відзнак звань зазначають, що вони дотрималися “української військової традиції”. В основі — символіка Армії Української Народної Республіки 1918 року та Галицької Армії 1919 року. Окрім спадковості, зображення на погонах, нашивках відповідають мірностям Світового ладу, на основі яких творяться всі жанри українського народного мистецтва. Ромб, як і Світ, чотирибічний, цебто чотиричастинний, його повнота. Зміст підсилює зображення прямого хреста в центрі. Таке зображення уособлює життєву силу землі, її найосновнішу й вічну здатність — родючість. Цей образ — ромб із прямим хрестом — відомий із часів неолітуенеоліту (7000—6000 р.): викарбуваний на одній із плит Кам’яної Могили.

Поміж кожною хрестовиною площинно зображено по три промінці, як образ триєдиності. Вони спрямовані на чотири сторони. Три й чотири дає семичинність, а вона є мірністю творення: сім звуків, сім барв. А помноживши їх, отримаємо в сумі дванадцять. Це наш календарний рік, чотири пори якого мають по три місяці. На нашивках сержантського складу витиснено ромби у два ряди, а в молодших за званням — знаки безкінечності.

Отже, бачимо, яким життєтворчим і змістовним на погонах і нашивках є ромб, котрий символізує оберігання життя людей у державі. Натомість розробники відзнак звань припустилися хибного означення, назвавши ромб зіркою, зірковим ромбом. За світоглядом наших предків він стоїть над зірками, навіть уміщує в собі сонце. Про це наша розповідь далі.

Ромб уособлює родючу життєдію Світу, є його основним означенням. Найдавніше зображення ромба є на жіночій статуетці із бивня мамонта Мізинської стоянки (палеоліт), а це понад двадцять тисяч років. Серед петрогліфів Кам’яної могили ромб прокреслений уже із прямим хрестом у середині — доба неоліту. Знак цієї небесноземної потуги засвідчує про змістовний розвиток образотворчої мови на українській землі. У мистецтві трипільціворіїв він був не лише символом родючої сили — зображувався в центрі жіночого лона на статуетках. У світогляді пращурів ромб вважався найвищою життєносною вершиною Світу. Саме таким його змальовано на мисках із Тальянківського праміста (5000 р.). На високості в центрі ромба, як символу Вишнього Неба, перебуває сонце — світлоносне джерело земного життя. Таке декоративне оздоблення кераміки свідчить про високі космологічні знання наших пращурівхліборобів і їхнє змістовне образномистецьке втілення. Цей образ також один із мотивів в оздобленні лиштви вікон українських хат: у центрі ромба майстри зображують сонце, а два трикутники спрямовують його світлоносну енергію, як життєносне благо, у Світ білий. Сонце в ромбі на лиштві є двоєдиним образом, який втілює і світло, й родючість. Таким є і його мініатюрне зображення на тканих рушниках із Тальнівщини, Уманщини — ромб із цяткою в центрі, мов оте Сонце з культури пращурів.

Минають віки, тисячоліття, і цей образ зринає з етногенетичної пам’яті й так само змістовно втілюється, як і в пращурів. На хуторі Червоний поблизу Звенигородки (Черкащина) жив майстер Василь Зубрицький (1934—2001) і виготовляв односельцям, людям із міста, сіл Стебного, Вільхівця металеві брами, хвіртки для огорож. Він їх оздоблював так, як і трипільціхлібороби, хоч про них і не знав, і не чув. У вертикальному ромбі зображено сонце, а в ньому — ще ромбик із сонцем у серцевині. Ось такий геліоцентричний образ Світобудови!

Як же так сталося, що він відгукнувся й передався на рубежі третього тисячоліття?! Образотворча мова живе в етногенетичній пам’яті народу, як код нації, як її етнічна програма, закладена Світотворчими Силами ще на зорі Життя. У потрібний час вона зринає з неї і дає про себе знати, промовляючи тим чи тим космогонічним символом, щоб не переривався життєдайний струмінь духовного Буття народу.

Образиобереги на лиштві вікон українських хат — носії не тільки давнього й змістовного мислення, його образотворчої мови, а й світогляду народу. Найпоширенішим образом на наличниках є ромб над вікнами хат по всіх областях України: від Сумщини й на Одещину, від Слобожанщини й на Поділля та Волинь. Це образ родючої сили Світу, вічно плодючої й квітучої української землі. Таким він зображений серед петрогліфів Кам’яної Могили. На кістяній статуетці із Мізинської палеолітичної стоянки з центру хвилі життя від ромба, на оберегах лиштви вправовліво, спрямовані знизу вгору, як землянебо. У розписі кераміки на всіх етапах розвитку Трипільської цивілізації — Гребенюків Яр, Бернове (етап А), Миропілля (етап ВІ) є прокреслення ромба. На горщику із селища Варварівка найвище небо вивершується ромбом із горловиноюотвором, навколо яких зображено чотири воли — Тільці із сузір’я зодіаку, божественне ім’я їхнє — Сварог. На мисці із найбільшого праміста в с. Тальянках — Верхнє Небо також зображено в образі ромба, в центрі якого сонце. Модель житла із Попудні (всі — етап С) орнаментована ромбами, а в центрі зображено сонце. Жіночі статуетки раннього етапу А (6000 р.) на лоні мають зображення ромбів, часто із навскісним хрестом, який поділяє його на чотири менших. Таким його із тим же навскісним хрестом зображують і нині, особливо на вікнах фронтонів хат, комор, хлівів, на огорожах.

Перейшовши від мистецтва Трипілля у творчість наступних історичних культур, ромб передався в духовний спадок майже в усі жанри українського народного мистецтва, ставши одним з основних його духовних символів. Цей образотворчий мотив характерний для кераміки, вишивки, ткацтва, килимництва, народної архітектури, писанок, а нині й металопластики. Він найпоширеніший і в оздобленні лиштви. На лиштві вікон у с. Млієві (Черкащина), хут. Запорізький (Дніпровщина) образ ромба трактується як сонце, оскільки від нього праворуч і ліворуч відходять по три лінії, мов промені, у світовий простір. Його також зображують на набірних дверях, у декоративних розписах, на плитках, якими в 1960—1990 рр. люди зовні облицьовували стіни осель на Уманщині, Звенигородщині для утеплення й захисту від опадів. Веранди хат народної архітектури всуціль прикрашають технічним орнаментом: то ланцюжками з ромбів, то окремими з них, які створюють схематичний образ Людини, власне жінкиматері. Отже, ромб не підпорядкований жодній політичній силі. Його образний зміст діє у суголоссі з мірностями Світового ладу, з його життєтворчими силами.

Ромб — ще й образоутворюючий символ. Якщо накласти ромб на ромб по кутах горизонтально чи вертикально, то утвориться ще один. Так можна виформувати ланцюжок безконечника. Величина ромбиків залежатиме від глибини поєднання. Такий метод оздоблення застосовують у розписах, вишивці, а нині особливо в металевих огорожах. Коли в середині ромб перехрещують навскісним хрестом, то утворюється ще чотири ромбики.

Про поширення ромба, як образотворчого символу, маємо й географічне підтвердження. Український мислитель академік О. Фисун у дослідженні “Космогонічне походження Українського Народу” визначив: “Вся нинішня державна територія України, в межах якої сформувалися попередні хліборобські культури, має вигляд чотирикутника, майже ромба”.

Творча уява народу в ромбі втілює основну здатність світу й сущого в ньому — образ родючості. Він зображується посередині лиштви вікна. Його сила спрямована на два боки й помножується тоді, коли обабіч нього є зображення сонечок. Двоєдиний образ промовистий: де є світло, там усе родить. Буває, що його зображення витворюється також колом із семивосьми отворів. Інколи майстерстоляр ромб роздвоює і в середині подає сонце, а обабіч дає ще двоє. Триєдиність сонця посилює його змістовність. Цьому образу не менше п’яти тисяч років. Приклад цьому — уже згадувані миски з праміста Трипільської цивілізації у Тальянках, на малюнку яких у Вишньому Небі зображено ромб, мов його життєносну вершину, в основі якої — сонце. Отже, наші предки віддавен — п’ять тисяч років тому — уславляли життєдайність Світу білого, втілену в образах ромба й сонця.

Зображення й сюжети на лиштві вікон не казкові, а є втіленням світогляду й художнього образотворчого мислення й творення предків, в основі якого ромб. Від них струмує прадавнє духовне утаємничення, бо започатковане воно в глибинах світорозуміння життя нашими пращурами. У металевих виробах періоду бронзи, заліза, ремісничих витворах Київської Руси, кераміці козацької України ромби, сонечка, образи Дерева Життя й парні зображення обабіч нього стали не лише поширеними, а й основними. Подібні оздоби на хатах у селах є по всій Україні: від чернігівського Полісся й на Волинь, від Таврії і на Слобожанщину. Отже, життя розвивається, й сила його оберегів повсякчас діє із року в рік. Світогляд предків художніми образами стверджує, що життя вічне — безконечне й незнищенне, як і творчість, як і сам народ!