Володимир БАЗИЛЕВСЬКИЙ На падіння Кіровограда

 

 

Упав нарешті й ти, чи не останній з варти

трутизн, що їх надбав умитий кров’ю вік.

Прощай, Кіровоград!

Мене у мене вкрав ти,

з твоїх цупких тенет колись я ледве втік.

 

Немов підраноквовк тікав, коли з фортеці

у безвік відлітав кульбаб легкий десант.

Я двадцять літ чманів від компартійних спецій,

і знемагав мій дух, таємний емігрант.

 

Віднині спраглим змін сам Кропивницький в поміч,

гайну бодай у снах на молодості клич.

Від юнкерських казарм візьму ледьледь ліворуч,

і вигулькне театр, де чаклував Лукич.

 

Де чаклував Лукич і три брати славетні,

три соколи степів ставали на крило.

Сміх інсургентський мав ознаки

іскрометні,

хапавсь за шаблю гнів, валуєвим назло.

 

Марко Лукич, скажу, нарощуйте потугу,

в гетьмaнській ролі ви, це достеменний факт.

Пережили обком, переживем наругу,

продовжуйте спектакль, задовгим був антракт.

 

01.08.2016

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment