У Національному музеї ім. А. Шептицького відбулася персональна виставка відомого фотохудожника, лауреата Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка, заслуженого діяча мистецтв України, професора Львівської національної академії мистецтв, завідувача кафедри фотомистецтва факультету кіно і телебачення Київського національного університету культури і мистецтв, куратора спецкурсу фотохудожників, художника Міжнародної федерації фотомистецтва (FIAP) Василя Пилип’юка — “Україно, Ти для мене диво!”, яку він присвятив 25річчю Незалежності України.
На урочистому відкритті персональної виставки Василя Пилип’юка привітали: генеральний директор Національного музею ім. А. Шептицького (Львів) Ігор Кожан, мистецтвознавець, художник, проректор із наукової роботи ЛНАМ Роман Яців, художникживописець, кандидат мистецтвознавства Остап Ковальчук, художник, заслужений діяч мистецтв України Василь Семенюк, поет, доктор філологічних наук Петро Шкраб’юк, голова Снятинської райдержадміністрації Богдан Свіщовський і голова Снятинської районної ради Іван Угрин.
Я зустрівся з Василем Пилип’юком і попросив його відповісти на кілька запитань.
“Саме психологізм робіт
говорить про себе…”
— Куди їздили після відкриття виставки у Львові?
—До Польщі. Кросно — найкращий культурний центр Польщі. Там зараз працює моя виставка. Експозиція викликала великий ажіотаж, схвилювала багатьох митців зі Словаччини, Чехії, Польщі. Один чех навіть шукав мене два дні, щоб домовитися про мою виставку на червень наступного року. У них такого відкриття зарубіжних виставок ще не було.
— Ви задоволені виставкою “Україно, Ти для мене диво!” в рідному Львові?
— Мої фотовиставки демонструвалися у Франції, США, Канаді, Китаї, Азербайджані та інших країнах. А до цієї виставки я йшов усе життя, задоволений високим масштабом, високою пошуковістю у творчості. На виході опитував відвідувачів: які роботи їм найбільше сподобалися. Назвали такі: “Донечка Яринка”, “Там, де плавають рибки” (“Боротьба за життя”), “Хлопчик біжить” (“У завтрашній день”), “Орган” (“Орган у Львові”), “Пейзаж з конями” (“Побачення”).
“Ще, здається, ніхто стільки книжок не зробив…”
— Чи часто буваєте в Новоселиці на ІваноФранківщині?
— Там мій музей творчості. Мене туди тягне. Я б їздив на Покуття кожного тижня, і відвідував своє село. Це моя мрія — зробити альбом про Покуття.
— Вам не пропонували залишитися за кордоном?
— Пропонували. У Франкфурті (Німеччина), у США.
— Яка книжка на черзі?
— “Долею подаровані зустрічі” та “Канівський національний музей імені Т. Шевченка”. Це ще, здається, ніхто стільки книжок не зробив. “І не зроблять, — казав Микола Жулинський. — Бо Пилип’юки народжуються раз на століття”.
— Ви — засновник першої в Україні фотогалереї, де фотомайстри України і світу мають змогу безкоштовно виставлятися. Скільки таких виставок відбулося?
— Від 2008 року — по 12 щороку, тобто вже близько ста.
— Який фотоальбом для Вас найвагоміший?
— У мистецькій площині — це “Світлопис душі”, виданий на замовлення Державного комітету телебачення і радіомовлення України за програмою “Українська книга” 2015 року.
— Які Ваші плани на майбутнє?
— Хочу зробити тритомник із мого вибраного. Історичну працю “Новоселиця над Рибницею”. Про війну — також.
— 2006 року на міжнародній виставціярмарку “Книги Білорусі—2006”, в якому 520 учасників із 16 країн експонували свої твори, журі серед 50 українських видавництв відзначило одне українське — Ваше “Світло й Тінь”. Диплом цей називається “За вишуканий дизайн і випуск високохудожнього альбому “Львів”. А Львів Вас за це відзначив?
— Навіть “дякую” ніхто не сказав.
— Чим запам’яталася Ваша виставка в Парижі, яку організували за участю ЮНЕСКО?
— Це був мій тріумф. Бо ніколи в ЮНЕСКО не було персональної виставки. І тоді долучився до відзначення Львова — міста, яке було внесено: “Львів — ЮНЕСКО”. Тоді цьому посприяв Василь Куйбіда.
— Чи вдалося реалізувати ще одну мрію — зробити фотовиставку “Живопис Василя Пилип’юка”?
— Це — “Україно, Ти для мене диво!”, яка й демонструється у Національному музеї (Львів) імені А. Шептицького. Колишній голова Львівської ОДА Мирон Янків відвідав цю виставку і висловив своє захоплення нею: “Я брав участь у відкритті виставки. Я повний вражень. Такої виставки ще не було в національних музеях Львова. Оригінальна — і за оформленням, і за змістом. І дуже багато вражень моїх друзів, представників львівської еліти щодо потужної, прекрасної виставки Василя Пилип’юка. Важливо те, що він професор, виховує фотохудожників — молодих, українську фотоеліту, яка презентуватиме Україну за кордоном. І це важливо, щоб світ підтримував Україну. Ми дякуємо за це професору Пилип’юку”.
“Дуже добре,
що я — фанат…”
— Ви мали на меті поставити пам’ятник Мамі. Вдалося зробити?
— Найкращий пам’ятник і Мамі, і Татові — на цвинтарі з мармуру.
— Чи вдалося зреалізувати “Канаду очима українців”, яку планували створити до 100річчя української еміграції?
— Не вдалося, на жаль. Нікому не потрібне це сторіччя — минуло. І все було забуто. Але є великі напрацювання. І я в цьому плані ще попрацюю.
— Хто найбільше долучився до Вашого творчого розвитку, коли навчалися на факультеті журналістики ЛНУ імені І. Франка?
— Професор Володимир Здоровега.
— Пам’ятаєте, як почалася Ваша кар’єра?
— Подзвонили мені з Адміністрації Президента України, коли я був у Чикаго, і сказали: “Є пропозиція взяти Вас особистим фотолітописцем Президента України”. Ну, і пішлопоїхало.
— Як Вам сподобався президент Клінтон і як він зустрів Вас як фотографа Леоніда Кравчука 1994 року, під час другої поїздки до США?
— Це було грандіозно для мене. І вперше відчуття такої теплоти, такої вагомої постаті, як Президент США.
— Що запам’яталося від КемпДевіда під час поїздки до Президента США Дж. Буша?
— Будиночки… Охорона… Теплота сприйняття… Так, ніби в океані стояв корабель.
— Відомий письменник Степан Пушик свого часу закінчував свій есей про Вас фразою: “Василя Пилип’юка повинно вистачити на весь народ”. Як вважаєте: вистачило, вистачає?
— Думаю, мене вистачає. Але хотілося б більше. Але ще не все донесено до сердець людей.
P. S. “Ми як нація вижили завдяки таким працелюбам і талантам, як Василь Пилип’юк… Тому маємо майстра світла, майстра пофілософському глибоких, мудрих світлин, на кожну з яких можна дивитися довгодовго, хоч фіксувалася вона за миттєві долі секунди…” (доктор філософії, доктор мистецтвознавства, доктор богословських наук, професор, академік Академії наук вищої освіти України Дмитро Степовик).
Спілкувався
Богдан ЗАЛІЗНЯК
