Едуард ОВЧАРЕНКО,
фото автора
У Музеї гетьманства працює фото-речова виставка “Остання з роду Скоропадських” до другої річниці пам’яті ясновельможної Гетьманівни Олени Отт-Скоропадської (1919—2014).
“Мета виставки — привернути увагу громадськості до родини Скоропадських, її ролі в українській історії. Також це данина пам’яті Олени Отт-Скоропадської, яка народилася в еміграції, зростала і формувалася як особистість поза Батьківщиною, але до кінця життя зберігала національну свідомість. Олена Павлівна була другом нашого музею і передала до його колекції багато цінних експонатів”, — розповів кандидат історичних наук, науковий співробітник Музею гетьманства Володимир Панченко.
Гетьманівна Олена Павлівна Отт-Скоропадська — молодша донька Павла Петровича Скоропадського, гетьмана Української держави 1918 року.
Вона народилася 5 липня 1919 року в Берліні. 1938 р. отримала “атестат зрілості”, закінчила піврічні комерційні курси берлінської школи Летте. Із травня 1938 року працювала секретарем у Данцінгському бюро подорожей і транспорту “Унтер-ден-Лінден. З квітня 1940-го — у Гмелінському інституті. Влітку 1944 р. вийшла заміж за Герда Гіндера, який після кількох місяців служби у парашутних військах отримав важке запалення серцевого м’яза і 10 квітня 1945 р. помер. 1946 р. Олена Павлівна виїхала до Швейцарії, у містечко Кроцліген, де півроку працювала секретаркою вранці в адвокатурі, а після обіду на меблевій фабриці. Переїхавши до Цюріха, працювала секретарем на парфумерній фабриці. 1948 р. вдруге вийшла заміж за швейцарця Людвіга Отта. 1954 року народила доньок-близнючок — Ірену та Олександру. Померла 4 серпня 2014 р., похована у Швейцарії.
Уперше Олена Отт-Скоропадська приїхала на Батьківщину свого батька 1991 року на запрошення Академії наук України. Після цього вона приїздила сюди багато разів.
Колектив Музею гетьманства у перші місяці своєї діяльності познайомився з Гетьманівною. Це знайомство переросло у міцну дружбу. Вона допомагала формувати колекції фондів, передавала унікальні родинні матеріали та речі.
На першому стенді виставки світлини Олени Павлівни дитячих років, тут же її батьки, сестри Єлизавета і Марія, брат Данило, будинок родини Скоропадських у Ванзеє поблизу Берліна.
“Ділянка завбільшки майже шість моргів — мала форму великого простирадла; великий дім, у якому я провела все своє свідоме дитинство, стояв майже при самій вулиці, так би мовити на загортці простирадла. Перед тим, як 1920 року будинок перейшов у власність нашої родини, він, певне, був дуже гарним, подовгастим, із похилим заокругленим дахом і перпендикулярними до вулиці фронтонами. Але остільки у такому вигляді він був замалим для нашої великої родини з усім почтом, невдовзі після купівлі одну половину піддашшя, якщо дивитися з вулиці — праву, розібрали, стіни піднесли вертикально до гори і зверху набудували ще один поверх кубічної форми з пласким чотирисхилим дахом. Це будинок не прикрасило, зате надбудова виконувала свою функцію. Ми називали будинок нашою жирафою. Ми дуже його любили”, — згадувала пані Олена.
Поруч — пояс дитячий, вишитий О. Скоропадською, зразки візерунків для вишивання із зібрання родини П. Скоропадського. Світлини 30-х років, де можна побачити Гетьманівну з подружками та у колі родини.
“Для мене батьки не були іконами, а людьми з плоті і крові, дуже близькими мені. То не лише любов і ніжність, які природно має дитина до своїх батьків, а ще й справжнє почуття глибокої поваги. При цьому батьки не стоять на недосяжному для мене п’єдесталі, перед якими я сліпо схиляюсь, стою на колінах. Ні, цілком твердо і навіть критично поважаю в них велику людяність, яку вони собою втілювали для мене…”, — писала Олена Скоропадська.
Чимало фото присвячені 1940—1950 рокам. Серед них весільний знімок Олени Павлівни та Людвіга Отта. Поруч О. Скоропадська разом зі своїм чоловіком та доньками-близнятами. Далі — світлини останніх років, де Гетьманівна разом зі своїм чоловіком на озері Цюріх.
Кілька стендів розповідають про зв’язки Олени Скоропадської з Музеєм гетьманства. На одних світлинах її можна побачити на виставці “Гетьман Павло Скоропадський та Українська держава. Червень 1918”, на інших — разом із колективом музею 2001 року. Того ж року в одному з інтерв’ю пані Олена зізналася:
“Тепер усі наші помисли пов’язані з Україною. Чоловік веде велике листування з українцями. Він уже став українцем, для нього це вже не чужа країна. Раніше ми з ним були звичайними старими швейцарцями: подорожували, їздили на велосипедах, читали, ходили в гості. Зараз наше життя набагато цікавіше. Я багато читаю про Україну, про її політику та економіку. Простудіювала навіть праці В. Липинського. Щороку приїжджаю в Україну, спілкуюся з молоддю”.
Знаковим для Олени Отт-Скоропадської та Музею гетьманства став 2004 рік. 10 червня відбулося вручення музею мистецьких творів родини Скоропадських. Цього дня експозиція поповнилася портретами Богдана Хмельницького, Петра Дорошенка, Данила Апостола, Павла Полуботка, Івана Самойловича, Наталки Розумахи, Насті Скоропадської, барельєфом Павла Скоропадського, які й сьогодні є окрасою музею.
