Володимир ФЕРЕНЦ,
м. Івано-Франківськ
Ідеться про судовий позов львів’янина Святослава Літинського до очільниці національної поліції за те, що вона не послуговується державною мовою. Андрій Кокотюха обурений тим, що пан Літинський і його послідовники причепились до Хатії замість подавати в суд на більш вартих кандидатів від Авакова до всього опоблоку і загалом — ледь не до половини армії чиновників і тих, хто рече від імені держави. Називає це подвійними стандартами. Саме в цьому звинуваченні криється велике непорозуміння, яке може стати для українців немалою проблемою.
Хатія Деканоїдзе — грузинка, яка вже тривалий час працює на державній службі й повинна послуговуватися державною мовою. Наше трудове законодавство забороняє відмовляти у працевлаштуванні з мотивів національності, мови, віросповідань, орієнтації тощо. Вони мають право на працевлаштування, але працедавець створює їм умови для вивчення державної мови з наступною атестацією на професійну придатність і у випадку незадовільного тесту має право звільнити з причини профнепридатності. Працедавці — це ми, і наша проблема, що тих, які діють від нашого імені, теж варто атестувати на вживання державної мови. Чому на вживання, а не володіння? Тому що більшість з тих, хто неправомірно не вживає державну мову, фактично нею володіє. Пані Хатія не володіє українською, але могла б хоч публічно пообіцяти оволодіти до певного терміну і виконати обіцянку.
З нею судиться пан Літинський. Треба віддати належне цьому патріоту і громадянинові, адже не кожен з нас має змогу і терпіння судитися за мову. Бо життя на спілкування з “найсправедливішими” українськими судами можна стратити — і стіна російськомовно стоятиме. Тут пан Кокотюха має рацію — кандидатів безліч і один одного впливовіший. Тому українці з часом переконуються, що судитися з особливими людьми неможливо. Непідсудні як говорили російською, так і будуть. Очевидно, мають якийсь мотив. А нам потрібна сильна і багата держава, а без авторитету державної мови не зникне другий гуманітарний центр державності в Україні. З двома центрами державності держава стає розділеною в собі і тому приречена бути слабкою. А в нас до традиційного зросійщення своїми чиновниками додалось зросійщення найнятими іноземцями, здебільшого російськомовними. Тому позов Літинського до пані Хатії і є своєрідним способом нагадати найнятим чиновникам-іноземцям про їхню відповідальність перед Конституцією держави, яка їм платить інколи такі гроші, які не снилися доморощеним бюрократам. Тому я не зрозумію докір пана Кокотюхи про подвійні стандарти. По-перше, поодинокі позови окремих громадян не є тією радикальною боротьбою за утвердження державної мови, яка може дати скорий результат і тому не важливо, кого обрав пан Літинський цього разу. Цим він не встановлює якісь стандарти, тим паче подвійні. Він сам протестує проти громадянської ліні багатьох з нас, бо нагода підтримати державну мову і державу є щодня. Усе це виливається в загальну байдужість до себе, в громадянське безладдя і розхристаність. А хтось у цю мить вмирає за державу. Нам це теж здається далеким конфліктом типу АТО. Ми не хочемо розуміти, що держава може перемогти у сучасному світовому змаганні лише міццю єдиного гуманітарного начала, основою якого є мова і традиція, тобто своєю ідентичністю. В цьому сенсі державна мова потрібна не тільки етнічним українцям. Без конституційного домінування державної мови не буде сильної і багатої держави. Путін точно це розуміє. То чому не хочемо розуміти цього ми, а інколи готові брати на кпини поодиноких патріотів? Багатьом зручніше дивитися збоку, спостерігати, як поодинокі літинські пробують зрушити менші камені, коли варто братися відкочувати з українського шляху цілі валуни і навіть скелі. Не треба вибірковості, хай би всі камені покотились відразу геть, руками тисяч казково дужих літинських!
