17 вересня 2016 року у Львові на 88-му році життя відійшов у засвіти славетний український письменник Роман Іванович Іваничук, один із засновників Товариства української мови, організаторів Всеукраїнського товариства “Просвіта» імені Тараса Шевченка, депутат Верховної Ради України першого скликання, заслужений працівник культури України, Герой України.
Вчительський син Роман Іваничук народився 27 травня 1929 року в селі Трач Косівського повіту (нині Косівський район Івано-Франківської області). Навчався в Коломийській гімназії, яку закінчив 1947 року, вже перейменовану радянською владою на Коломийську СШ № 1. Однак це не стерло з пам’яті її випускників знання про подвиги своїх попередників — вояків Легіону УСС та УГА, та про відчайдухів-ровесників і старших братів, бійців УПА. З ними Романа Іваничука поєднували кревні зв’язки: дядько, Михайло Іваничук, належав до усусусів, воював в УГА, а його старший брат, упівець Євген Іваничук, був засуджений як український націоналіст і на довгі роки відлучений від родини і рідної землі.
Не оминули переслідування й Романа Іваничука. Студента-філолога Львівського університету виключили з вишу “за антирадянську діяльність». Відслуживши 3 роки в Радянській армії (в Азербайджані), 1953 року поновився у Львівському університеті. Отримавши диплом, працював учителем української мови і літератури з 1957 року в селищі Щирець Львівської області, там завершив роботу над першою збіркою новел “Прут несе кригу» (1958). З 1961 року Роман Іваничук жив у Львові, а від 1963 року доля надовго поєднала його з колективом редакції та авторами журналу “Жовтень» (нині — журнал “Дзвін», Львів). Виходові в світ роману “Мальви» (1968) передували кілька збірок новел та роман “Край битого шляху», але саме цей твір історичної тематики часів Хмельниччини приніс воістину всесвітню славу. Навіть компартійна влада, яка жорстко критикувала роман “Мальви», зважала на широкий резонанс, здобутий автором. Роман Іваничук чи не першим означив яничарів як віровідступників, що зрадили своє національне коріння. Прозаїк, політик і громадський діяч ще не раз повернеться до цього визначення, навіть перевидасть роман “Мальви» під назвою “Яничари», застерігаючи українців від зради і відступництва, які ведуть до втрати держави і зникнення народу.
Із “Мальвами» Роман Іваничук здобуває всеукраїнського читача: кожна нова збірка новел, кожен наступний роман («Черлене вино» (1977), “Манускрипт з вулиці Руської (1979), “Вода з каменю» (1982) в центрі уваги літературної критики і книголюбів.
1984 року виходить вершинний твір Романа Іваничука “Четвертий вимір». Саме за цей роман про Миколу Гулака, одного з кирило-мефодіївських братчиків, та за “львівський роман» “Вода з каменю» про юність Маркіяна Шашкевича Роман Іваничук відзначений Державною премією України імені Т. Шевченка 1985 року.
Україноцентричні літературні герої Романа Іваничука впливали і впливають на самоідентифікацію українців. Не буде перебільшенням сказати, що в часи перебудови до активної участі в національно-визвольному русі вони прийшли завдяки і разом зі своїм улюбленим письменником, а влітку 1988 року влилися в ряди Львівської філії Товариства рідної мови, яку очолив Роман Іваничук. Навесні 1990 року його обирають народним депутатом УРСР. Роман Іванович був у “Народній Раді», брав участь у підготовці й проголошенні Декларації про Державний суверенітет України 16 липня 1990 року і Акту про незалежність України 24 серпня 1991 року.
Саме в той час Роман Іваничук виходить з ініціативою реорганізації Товариства української мови в сьогочасну “Просвіту» як правонаступницю “Громади» та Матері Просвіти, найстарішої всеукраїнської громадської культурно-просвітницької організації, знищеної більшовицькою окупацією.
Український філолог від Бога, письменник-дослідник історичного минулого своєї батьківщини, громадський діяч-державник, він розумів значення “Просвіти», яка об’єднала всі краї і землі в боротьбі за власну культуру, історію, духовність і рідну мову як чинники і могутні підвалини національної держави.
Роман Іваничук принципово ставився до просвітницької і просвітянської роботи, застерігав просвітян від небезпеки відходу “на маргінеси», активно впливав на діяльність Львівського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта» ім. Тараса Шевченка та всеукраїнського Товариства. Він назавжди залишиться почесним головою львівської “Просвіти», одним із засновників відродженого Товариства.
Наша втрата незагойна: внесок Романа Іваничука у відродження та встановлення незалежної України, утвердження її суверенітету, значний внесок у духовне відродження Української держави, плідна літературна і громадська діяльність вагомі і назавжди увійдуть в національну культурну і літературну спадщину України.
Роман Іванович неоднораз говорив, що двадцять романів, ним написаних, стали стінами собору, ним спорудженого во славу рідного народу і держави. І це воістину так, бо романні книги “Орда», “Євангеліє від Томи», “Ренегат», “Вогненні стовпи», “Хресна проща», “Торговиця» та інші є тими дзвонами, які будили народ, виводили його на майдани і площі, обстоювали гідність і честь українця. “Якби я був молодшим, я б нині був на сході України», — сказав в одному з останніх інтерв’ю цей справжній Гетьман Українського Слова, людина честі, вічний трудівник, якому вклоняємося за його сумління та бездоганне служіння Українському народу, його мові, літературі, історії, культурі.
Свій автобіографічний роман Іваничук назвав “Благослови, душе моя, Господа…» В ці осінні дні, коли наші очі щиро плачуть за земним нашим побратимом Романом Івановичем Іваничуком, якого відспівали у храмі св. Трійці і поховали 19 вересня на Личаківському кладовищі, наші серця об’єднуються в молитві до Господа: благослови Його Душу, Господи, на вічну всенародну пам’ять і любов. Він заслужив.
Від імені всіх просвітян України і світу —
Центральне правління ВУТ “Просвіта» імені Т. Шевченка,
19.ІХ.2016 р.
