Чи треба знати мову ворога? Історія одного — не особистого протистояння
Чому багато українців змирилися з такою ситуацією, коли українську мову й літературу вважають вторинними, а дехто взагалі вважає це нормальним, посилаючись на “європейську демократію».
Письменниця Лариса Ніцой не боїться піддавати сумніву стереотипи, які нам нав’язували багато років.
А як там у світі?
Ви ж знаєте вислів: “У суперечці народжується істина». У мене зараз тих суперечок із представниками “руцкого міра» вище голови.
— Ви би єщьо класіков руской літєратури Тургєнєва, Толстого, Пушкіна і Лєрмонтова со школьной програми вибросілі! — кричать мені опоненти. — Всє європейци смотрят на Вас, как на дікую.
Відповіла, що не чіпаємо ми ваших класиків, а думка шкряб-шкряб: “Цікаво, а що там і справді в Європі з російськими класиками, мабуть, теж усі літні канікули “Войну і мір» юзають, три томи». Подумала — та й кинула клич у ті країни, з якими в мене є зв’язки.
— Агов, люди! Що там у ваших ЗВИЧАЙНИХ ДЕРЖАВНИХ школах, тургєнєвих учать?
Отримала відповіді.
Англія. Російських класиків не вчать. Голландія. Російських класиків не вчать. Крит. Не вчать. Португалія. Не вчать. Німеччина. Не вчать. Італія. Не вчать у звичайних школах. Чехія. Не вчать. Бельгія. Не вчать. Польща. Не вчать. Канада. Не вчать. Вчать українську!
А ви кажете, що я замахнулася на “святоє». А як же вони живуть без знання російської літератури? Як?! Та наче нічого живуть. Краще, ніж ми. Економіка процвітає, закони працюють і війни немає.
Ану, “язикі». Посперечайтеся ще зі мною, може, на яку нову істину наштовхнете. Впевнені, що воно вам треба?
Про європейські мовні закони
Ви не повірите. Ще одна суперечка з “рускім міром» “Тєбя би в Європє за тваю пазіцію пасаділі би за разжіганіє вражди» — і в мене чергове відкриття! Ділюся з вами, щоб у дискусії з якимось проХВесором, який Вам скаже “А», ви знали, що в європейських законах на кожне “А» є “Б» і Ви, український патріот, який відстоює свою мову, маєте на це повне право, виписане в європейських документах.
Отже, європейське законодавство має три основні документи, у яких ідеться про захист прав національних меншин та їхніх мов. Може, їх і більше, але основні — ці: 1) Європейська хартія захисту регіональних мов або мов національних меншин (1992 р.), 2) Рамкова конвенція про захист національних меншин (1995р.), 3) Гаазькі рекомендації щодо прав національних меншин на освіту та пояснювальна записка (1996 р.).
Фішка в тому, що в цих документах ідеться не тільки про мови меншин, а й про мову більшості, тобто, про нас.
Зараз в Україні й досі чинний Закон ківалова-колесніченка. Тобто ми з вами й досі живемо за мовним законом злочинців, які його написали і провели. На обох авторів заведені справи, один давно громадянин РФ, а ми й досі підлаштовуємо своє життя під їхні правила. Чому? Бо Верховна Рада не хоче порушувати це питання, щоб не сердити “рускій мір», який зчинить галас, а ще, щоб Москва в тисячний раз не сказала, що ми фашисти. Хоч Москва вже 999 разів про це говорила…
Так от, ківалов-колесніченко придумали цей закон, посилаючись на Європейську Хартію, махаючи в патріотів перед носом європейським законом, мовляв, які претензії. Але їхня брехня полягає в тому, що посилаючись на Хартію, вони сказали нам “А», а в Хартії є ще й “Б».
Ну, по-перше, Європейська Хартія була ухвалена 1992 року. Після неї було ухвалено ще два закони, а закони, ухвалені пізніше, мають більшу юридичну силу. А в Хартії бачимо такі рядки: “охорона історичних регіональних мов або мов меншин Європи, деякі з яких знаходяться під ЗАГРОЗОЮ ВІДМИРАННЯ» (це російська під загрозою відмирання? — Л. Н.); “розвиток регіональних мов або мов меншин НЕ повинні ЗАШКОДЖУВАТИ ОФІЦІЙНИМ МОВАМ і необхідності ВИВЧАТИ ЇХ» (ясно, російська меншино? ви повинні вивчати українську і не зашкоджувати їй — Л. Н.); “охорона і розвиток регіональних мов або мов меншин ґрунтується на принципах демократії та культурного розмаїття в РАМКАХ НАЦІОНАЛЬНОГО СУВЕРЕНІТЕТУ і ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ЦІЛІСНОСТІ (тобто, якщо російська мова загрожує нашій територіальній цілісності, а вона загрожує, бо саме через неї відібрали Крим і схід в України, то ми маємо повне право не охороняти її і не захищати — Л. Н.).
1995 року ухвалено Рамкову конвенцію. Надаю Вам цікаві витяги з неї.
“Пункт 2. Забезпечити особам, які належать до цих меншин, належні умови для викладання мови відповідної меншини або для навчання цією мовою. Пункт 2 цієї статті ЗАСТОСОВУЄТЬСЯ БЕЗ ШКОДИ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ ОФІЦІЙНОЇ МОВИ АБО ВИКЛАДАННЯ ЦІЄЮ МОВОЮ» (тобто, хоч російській меншині і створюють умови вивчати їхню мову, вона повинна вчити українську і не завдавати шкоди викладанню (для них же) українською — Л. Н.); “Здійснюючи права і свободи, які випливають із принципів, проголошених у цій Рамковій конвенції, будь-яка особа, що належить до НАЦІОНАЛЬНОЇ МЕНШИНИ, ПОВАЖАЄ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО та ПРАВА ІНШИХ осіб, зокрема тих, що складають БІЛЬШІСТЬ НАСЕЛЕННЯ або належать до інших національних меншин». (Чуєте? поважає національне законодавство. І якщо російській меншині кажуть, що так у законі написано, то вона повинна сповідувати закон, а не розказувати, що вона про це думає — Л. Н.); “В рамках своїх освітніх систем, Сторони визнають за особами, які належать до національних меншин, ПРАВО СТВОРЮВАТИ свої ВЛАСНІ ПРИВАТНІ ОСВІТНІ та учбові ЗАКЛАДИ і керувати ними. Здійснення цього права НЕ НАКЛАДАЄ ЖОДНИХ ФІНАНСОВИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ на Сторони». (А навіщо ми ці російські школи фінансуємо зі свого бюджету? Мало того, що плодимо купи непатріотичних випускників, то ще й за наші гроші — Л. Н.).
1996 року ухвалюють Гаазькі рекомендації. Тут ще цікавіше.
“Разом з тим особи, які належать до національних меншин, ЗОБОВ’ЯЗАНІ ІНТЕГРУВАТИСЯ в більш ШИРОКЕ СУСПІЛЬСТВО ДЕРЖАВИ ЧЕРЕЗ належне ВОЛОДІННЯ ДЕРЖАВНОЮ МОВОЮ». (Чуєш, російська меншино? Ви зобов’язані інтегруватися, вивчивши і застосовуючи в спілкуванні українську — Л. Н.).
Гаазькі рекомендації: “У середній школі значна частина навчального матеріалу має викладатися мовою меншини. ДЕРЖАВНА МОВА також повинна бути предметом ПОСТІЙНОГО викладання. Протягом цього періоду необхідно поступово ЗБІЛЬШУВАТИ кількість предметів, які ВИКЛАДАЮТЬСЯ ДЕРЖАВНОЮ мовою». (Та в нас у російських школах не дотримується ця норма, викладання предметів українською майже не ведеться і їхня кількість не збільшується — Л. Н.); “Викладання студентам у професійних школах організувати так, щоб студенти були здатні послуговуватися у своїй професійній діяльності як мовою меншини, ТАК і ДЕРЖАВНОЮ мовою». (Отже, фраза: “Меня так учілі в ВУЗє» — “не катіт» за європеськими стандартами, вчи державну! — Л. Н.); “надання мінімальної можливості викладання мовою національної меншини лише з огляду на те, щоб ПОЛЕГШИТИ раніше ПЕРЕЙТИ до викладання ВИНЯТКОВО ДЕРЖАВНОЮ мовою». (І ця норма в нас порушена, вже як почав російською, то російською і закінчив — Л. Н.); Підходи на кшталт “занурення», згідно з якими викладання ведеться винятково державною мовою, за якого діти з національних меншин повністю інтегровані у класи з дітьми більшості населення, НЕ ВІДПОВІДАЮТЬ МІЖНАРОДНИМ НОРМАМ. ЦЕ ТАКОЮ САМОЮ МІРОЮ СТОСУЄТЬСЯ й сегрегованих ШКІЛ, в яких уся навчальна програма викладається винятково із застосуванням рідної мови національної меншини протягом усього навчального процесу і там, ДЕ МОВА БІЛЬШОСТІ ВЗАГАЛІ НЕ ВИКЛАДАЄТЬСЯ АБО ВИКЛАДАЄТЬСЯ ЛИШЕ в МІНІМАЛЬНОМУ ОБСЯЗІ. (І цю норму в нас теж порушують у російських школах, там предмети або не викладають державною, або викладають мінімально, а це, як і викладання тільки російською в російських школах, не відповідає міжнародним нормам! — Л. Н.); “УМІННЯ ВИПУСКНИКІВ професійних шкіл, ВИКЛАДАННЯ в яких велося рідною МОВОЮ МЕНШИНИ, також працювати професійно, ВИКОРИСТОВУЮЧИ ДЕРЖАВНУ МОВУ, МАЄ СТАТИ ПЕРЕВАГОЮ».
Як бачите, рядків на захист державної мови чимало.
Коли на Вас, українського патріота, який відстоює мову, наїжджатимуть, що Ви НЕ маєте права — МАЄТЕ! Ваше право закладене в європейському законодавстві. Тож вивчайте це законодавство.
Я ось думаю, що Верховну Раду час ворушити. Хай попрацюють на благо українців і виправлять ганебну ситуацію з кривим законом — ухвалять новий.
Лист до міністра
Міністрові освіти і науки Лілії Гриневич
Шановна пані Ліліє!
Завдяки своїй попередній діяльності на ниві освіти та нині на посаді міністра Ви зарекомендували себе як новатор та реформатор. Ми, українська громадськість, звертаємося до Вас із вкрай важливим питанням, яке давно вимагає уваги.
Уже багато років в Україні існують так звані сегреговані школи для національних меншин, викладання в яких провадиться мовою національної меншини, і викладання державною мовою в цих школах або не ведеться, або зведене до мінімуму, що грубо порушує всі європейські норми. У цих школах відбувається дискримінація дітей за мовною ознакою, вони недостатньо оволодівають державною мовою нашої країни і це заважає їм, уже дорослим, повноцінно інтегруватися в українське суспільство.
У європейських законах, а саме в Європейській Хартії захисту регіональних мов або національних меншин, Рамковій конвенції про захист національних меншин та Гаазьких рекомендаціях щодо прав національних меншин на освіту, які ратифікувала Україна, сказано, що національні меншини зобов’язані інтегруватися в суспільство через оволодіння державною мовою, а також про те, що школи з викладанням винятково мовою меншини — не відповідають європейським нормам.
Більше того, у пояснювальній записці до Гаазьких рекомендацій говориться, що в середній школі для дітей національних меншин викладання предметів державною мовою повинне поступово збільшуватися з тим, щоб у старшій школі повністю перейти на викладання лише державною мовою.
Досвідом європейських країн скористалися країни Балтії, які не так давно стали членами Європейського Союзу. Наприклад, у Литві, у школах національних меншин викладання в початкових класах відбувається двома мовами: половина предметів мовою меншини, а половина — державною. У старших класах ця ситуація поступово змінюється і викладання повністю переходить на державну, литовську мову. У вишах Литви діти національних меншин отримують освіту державною мовою. Для них це не становить проблеми, оскільки вони пройшли відповідну підготовку в школах.
Існує досвід інших країн, наприклад, Канади, де в школах національних меншин викладання здійснюється державною мовою і з усього переліку уроків — два проводяться мовою меншини, які частково оплачують батьки. Після уроків дитина за бажанням може відвідувати додаткову післяобідню школу з викладанням мови меншини, яка утримується коштом батьків.
На жаль, в Україні в тисячах шкіл для національних меншин порушуються європейські норми та право дітей національних меншин на повноцінне отримання освіти мовою нашої держави, що має великі негативні наслідки.
Просимо Вас звернути увагу на цю проблему, припинити ганебну дискримінацію дітей національних меншин, які проживають у нашій країні, переглянути навчальні плани та привести ситуацію з викладанням предметів у школах національних меншин державною мовою у відповідність до норм та європейських стандартів.
З повагою до Вас, громадські діячі та активісти.
Лист підписали: Лариса Ніцой, письменниця; Володимир Наконечний, співзасновник спільноти “Українськомовний Київ»; Дмитро Понамарчук, президент Фонду вільних журналістів імені В’ячеслава Чорновола; Ірина Григораш, лікар; Любов Голота, головний редактор газети “Слово Просвіти», письменниця, лауреат Національної премії імені Т. Шевченка; Віктор Генералюк, керівник Європейської молодіжної картки в Україні
У Міністерстві освіти
Я плакала. У Міністерстві освіти. Уявляєте? Нерви здали. Понесла нашого листа, зареєструвала, а потім вирішила прогулятися по кабінетах. Закінчилося тим, що я розревілася, як дівчинка. Від безсилля і відчаю…
Ще на підході до Міністерства, на сходах, телефон “бім-бом». Відкриваю смс. “Пані Ларисо, підкажіть, якими документами Ви керувалися, коли добилися відміни в школі російської мови, бо сьогодні були в директора, а вона апелює до купи законів, що права». Ну звісно, директор знає, чим помахати перед носом на своє виправдання. “Добре, — думаю, — що я тут, заодно тих документів для батьків і наскубаю».
Діалог у кабінеті високого начальника.
— Тук-тук. Доброго дня. Я прийшла по допомогу. Мене звати Лариса Ніцой, я…
Начальник у вишиванці гарною українською випереджає:
— Я знаю, хто Ви.
— Мені потрібні документи, на які можуть посилатися батьки, які хочуть відмовитися від російської мови в школі.
— Хай до нас звертаються, ми розбираємося з кожним випадком окремо.
— Почекайте, таких випадків мільйони. Ви будете розбиратися з кожним? А не простіше розробити для них усіх на цей один випадок якісь рекомендації.
— Ні.
— Чому?
— Тому що ми ідемо в Європу і пообіцяли Європі вільний розвиток мов національних меншин. Якби Ви читали Європейську хартію, то…
— Я читала і можу Вам напам’ять її процитувати. І не тільки Хартію. А Ви, я бачу, теж пропустили в ній важливі місця, де говориться, що “розвиток регіональних мов або мов меншин не повинні зашкоджувати офіційним мовам і необхідності вивчати їх». А також, що “розвиток регіональних мов ґрунтується на принципах демократії в рамках національного суверенітету і територіальної цілісності».
— Ми на сході і в Криму культивували російську мову, в результаті маємо там порушення суверенітету і територіальної цілісності. То що, далі будемо культивувати?
— В Україні відбувається масове зросійщення, батьки не хочуть вивчати цю мову, директори їм нав’язують, батьки не знають, куди бігти по підказку, а вам важко якогось папірця написати? Ви ж для цього тут сидите, правда?
— Заспокойтеся. У нас немає масового зросійщення. За статистикою, в Україні 92 % шкіл з українською мовою навчання.
У мене спирає дихання, начальник продовжує:
— Я приїхав 10 років тому і ситуація тільки покращується.
— Я перепрошую, а звідки Ви приїхали?
— З Москви.
— Ви розумієте, що в нас у більшості шкіл України вивчається російська мова? Ви маєте таку статистику? Чому її вивчають у селах, де ніхто не розмовляє російською?
— Що Вам далася ця російська?
— Та тому, що її вивчають всюди! З якого дива? У Європі її не вчать у школах. Нам вона навіщо?
— У Вас неправильна позиція.
— Серйозно? Тоді в мене наступне питання, у нас проживає 130 національних меншин, чому мова однієї меншини, російської, піднесена в найвищий ранг? Ви кажете, що ми йдемо в Європу, а це по-європейському, підминати під одну меншину всіх?
— Я не збираюся з вами розмовляти в такому ключі.
— Через таких, як ви, відбувається масове зросійщення українців. Ви обклалися документами на захист меншин, а куди бігти українцям?
І тут я починаю ревіти. Я усвідомлюю, що навпроти мене сидить високе начальство, яке відповідає за освіту діток в Україні, і вишиванка у нього, і мова українська, а суть ворожа. І я нічого не можу зробити. І такий відчай на мене напав. Як у дитинстві, коли знаєш, що правий, а дорослий проти тебе. І якось воно само собою розревлося. Наче це не я. Одна півкуля мозку і далі холодно працює, а друга півкуля реве. Цитькаю подумки на себе “здуріла, чи що?» Але півкуля не слухається. Кажу крізь сльози: Якщо ми йдемо в Європу, давайте зробимо, як у Європі. У них немає шкіл, де викладання проводиться тільки мовами меншин. Це нонсенс. У їхніх законах про це чітко написано, що так не можна.
— У нас свої закони. Ківалова-Колесніченка.
— Цей закон суперечить європейським нормам. Венеціанська комісія…
— Так, у Венеціанської комісії до нього суттєві зауваження, але він і досі у нас діє…
Розмова достовірна, але скорочена. Важливо інше. Такий посадовець в Міністерстві і така позиція можлива і тому, що такий закон. Ось корінь зла. Ось із чим треба боротися.
А як захищатися українським батькам від вивчення російської мови (не тіштеся, “язикі», в Міністерстві є такі поради), я таки виходила. Про це наступний допис, бо цей і так задовгий.
P. S. А взагалі, люди, це якийсь сюр. На рівні навчальних програм і шкіл цей керівник впроваджує закон Ка-Ка. Коли персонально до нього звертаєшся, як позбутися мови в школі, і обійти закон Ка-Ка, він реально допомагає, як це зробити, при чому, не ховається, не таємно. Я не знаю, як це все сприймати.
“Здрастє, російська мова»
Знову вересень, знову школа, знову “здрастє, російська мова». Знову сотні тисяч батьків не знають, куди бігти і до кого стукати. Знову директори шкіл, знову переконливі, знову махають перед лицем батьків законами і знову з серйозним виглядом доводять, що нічого зробити не можна, бо російську треба вчити. І знову ця маніакальна фраза: “Мову ворога треба знати». Наче її в Україні хтось не знає.
Знову Міністерство освіти підкувало національні меншини, знову озброїло директорів інструкціями про захист меншини, посиланнями на закони про мови меншин та роз’ясненнями, і знову не підготувало українцям жодної підказки, жодної пояснювальної записки.
“Ну скільки можна це терпіти?» — подумала я і подалася в Міністерство.
Там мене і накрив мокрим рядном Директор департаменту середньої освіти Юрій Кононенко. Мовляв, мови меншин захищали і захищатимемо, так Європі пообіцяли, а якщо у мільйонів українців є якісь питання стосовно школи (у чому він дуже сумнівається), хай йому особисто телефонують 044-481-47-69. “Почує кожного».
Дорозмовлялися до того, що просто в Міністерстві я розревлася з відчаю. Про це ви читали.
Однак сльози — слізьми, а захищатися треба. Отам мене і наздогнала інформація, переваривши яку, зрозуміла, яку міну нам підклав департамент середньої освіти. Ділюся.
Виявляється, уже 2 роки, як Міністерство освіти зняло з себе відповідальність за впровадження російської мови в маси і переклало відповідальність за вибір мови навчання на плечі батьків.
У нас же ж громадянське суспільство? Громадянське. Ось Міністерство і вирішило: “Нехай усе ЗАЛЕЖИТЬ ВІД БАТЬКІВСЬКОГО РІШЕННЯ».
Як це діє? А отак. Відповідь захована в навчальних планах. План — це перелік уроків і предметів. Їх розробляє Міністерство освіти. Кожна школа (батьки і вчителі) вибирає серед 17-ти варіантів собі той план, який їм підходить, і діти навчаються за цим планом. Є плани з вивченням мови меншини, їх кілька різних. Є плани без мови меншини з українською та іноземною мовами. Але всі школи в Україні працюють за навчальними планами.
Так от, Міністерство “обирання» такого плану віддало батькам. Саме батьки вирішують, за яким саме планом учитися їхнім дітям (з російською мовою, чи без), такий план ухвалює школа ЩОРОКУ кожного травня! Його за рішенням батьків, повинна затвердити педрада. А потім, восени, затверджує управління освіти. Отже, вся відповідальність і рішення покладено на батьків.
З одного боку — мулько залишитися без провідника, який би вказував шлях, задавав основний курс. З іншого — ми можемо робити, що хочемо! Отут і починає діяти міна. Ми — це хто? Українці, чи “какая разніца, ліш би па-рускі»? Українці знову інтелігентно стоятимуть осторонь, аби не сваритися, і ось тобі — матимемо російську навіть там, де її ніколи не було. Це перше.
Друге. Батьки про таке своє право обирати нічого не знають. Те, що вони платять за ремонт — знають, а те, що мають право на ухвалення рішень у навчальному процесі — не знають. І не відомо, коли дізнаються. Директори ж не кажуть. А нащо? Хто знає — той озброєний.
По-третє. Уявіть, що батьки дізналися про своє право. Прийшли на збори вирішувати. Частина батьків за українську мову та іноземні, частина за російську мову. Уявіть собі цю стінку на стінку. Це протистояння. А якщо батьки ще й прийшли на педраду, бо ж учителі мають затвердити батьківське рішення. Добре, якщо обійдеться миром. Таки обійдеться? Українці ж не будуть битися. Вони повернуться і підуть. Махнуть рукою: “Хай вже як є».
Чи знає Міністерство і департамент середньої освіти, що їхній план із 17 навчальних планів може привести до стихійних наслідків? Звісно, знає. Ці плани саме для цього і запровадили, для вільного розвитку мови «найбільш утисненої» національної меншини в Україні — російської.
“А ми тут до чого? Ми нічого не нав’язуємо, — каже Міністерство. — Це батьки ухвалюють рішення».
Ну як, батьки? Як там ваш дух, занепав чи піднісся? Якщо ви ще не втомилися, ось у поміч деякі пункти, які варто запам’ятати, тому вибачте, якщо в чомусь повторююся.
1. Усі школи в Україні навчаються за навчальними планами. План — це перелік уроків і предметів. Ці плани розробляє Міністерство освіти. Їх 17 варіантів. Кожна школа вибирає собі той план, який їй підходить, і діти навчаються за цим планом.
2. Є плани з вивченням мови національної меншини, є без. Всі плани можна побачити тут. http://mon.gov.ua/…/ %D0 %9E %D1 %81 %…/nmon-664-29052014-(3).pdf
3. Що означає “школа вибирає собі план»? Це значить, що план ЩОРОКУ затверджують на педраді школи рішенням УЧИТЕЛІВ і БАТЬКІВ. Щороку цей план можна змінити на інший, або затвердити той, що був. Чуєте, батьки? Не один раз на 4 чи 10 років, а ЩОРОКУ!!!
4. Коли обирається цей план? ЩОРОКУ в кінці травня по закінченні навчального року відбувається педрада, на якій затверджується навчальний план на наступний навчальний рік.
5. Восени ухвалений план директор несе на підпис (затвердження) в управління освіти. Тобто, управління освіти не нав’язує школам план, його обирає школа (учителі й батьки).
6. Чи справді батьки мають право голосу? Про це написано в Статуті школи. Кожна школа має Статут. У ньому обов’язково є пункт, у якому розписана відповідальність батьків за ухвалені ними рішення та тісну співпрацю з педагогічним колективом. Без цього пункту Статут не підпише управління освіти. Без цього пункту про відповідальність і співпрацю з батьками, не буває Статуту. А без Статуту не буває школи. Тож якщо директор починає Вами маніпулювати, вимагайте Статут школи. Цим Ви покажете, що знаєтеся на правилах.
7. Дуже важливо у кінці травня не проґавити цю педраду і заявити на ній, що ви вимагаєте (пропонуєте) обрати план без мови національної меншини.
8. На таку педраду допускаються батьки, а також ПОВИНЕН бути присутній голова батьківського комітету як представник батьків. Не обирайте в батьківські комітети тих, кому «какая раздница».
9. Що робити, якщо всупереч Вашому бажанню все ж обрали навчальний план з вивченням мови меншини? Той, що “почує всіх», Юрій Кононенко з Департаменту освіти, стверджує, що Ви можете написати заяву, у якій пошліться на Конституцію України, ст. 53, де йдеться: “Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою», але ВИ НЕ НАЦІОНАЛЬНА МЕНШИНА, тож вивчення мови меншини Вас не стосується, ви її вчити не будете.
10. Якщо Ви писали заяву про відмову вивчати російську, директор зобов’язаний так побудувати розклад, щоб російська мова була першим уроком, і Ваша дитина прийде на другий. Або російська повинна бути останнім уроком, і Ваша дитина піде додому раніше. Де таке правило записане? Так стверджує той, що “почує всіх» і каже, що директори про це знають.
11. Що робити, якщо Ви не знали про педраду і її рішення і першого вересня вас чекав сюрприз? Школа зобов’язана повідомити всіх батьків про те, що ваш учень вчитиме російську, а якщо школа не повідомила, і це для вас несподіванка — маєте повне право вимагати скасування такого утаємничого навчального плану. Ви маєте право на його скасування навіть у вересні, коли вже почалося навчання. Написане таке право, мені теж у Міністерстві не дали. (Записано зі слів того ж Юрія Кононенка, директора департаменту середньої освіти.)
12. Директор школи каже, що російську він вибрав замість другої іноземної? Показує таку пояснювальну записку часів Табачника? Ця пояснювальна записка була, але вже не має юридичної сили. Бо вступило в дію інше розпорядження, нове, з 17 навчальними планами, які обирає школа. Дивиться пункт 1. І телефонуйте Юрію Кононенку, директору міністерського департаменту середньої освіти, він обіцяв, що всім допоможе 044-481-47-69.
Торік, коли я домагалася замінити російську в мого сина на французьку мову, я мало посилалася на папери, документи та інструкції. У мене було непереборне бажання іти до кінця і повна впевненість у своїй правоті. Саме це спрацювало, а не папірці. Це елементарна психологічна війна. Або Вас, або Ви. Обирати Вам.
