Едуард ОВЧАРЕНКО
Фото автора
Музей історії Києва представляє виставку “Бабин Яр: пам’ять на тлі історії”, що присвячена 75-річчю однієї з найбільших трагедій в історії України ХХ століття. Організатори експозиції не обмежилися подіями двох днів осені 1941 року, коли німецькі карателі тут розстріляли тисячі київських євреїв, а розповідають про місце, де відбувалися ці криваві події від кінця ХІХ століття до сьогодення. Чимало фактів відкриваються чи не вперше.
Розпочинається виставка розділами “Бабин Яр, Лук’янівка та Сирець до революції” і “Бабин Яр, Лук’янівка та Сирець у міжвоєний період”. Жахливі події 1930-х років торкнулися Лук’янівських цвинтарів. Так, на місці колишнього Братського кладовища 1933 року поховали жертв Голодомору. На Лук’янівському цивільному кладовищі потайки, по ночах, ховали просто під алеями “ворогів народу”, привезених із катівні НКВС у Лук’янівській в’язниці.
Наступні стенди знайомлять із подіями Другої світової війни. Виставка доводить, що крім євреїв від рук окупантів постраждало багато представників інших національностей. Зокрема це стосувалося циган. Документальних даних про долі київських ромів із початку німецької окупації немає. Але збереглися свідчення, записані в різні роки, які дають підстави говорити про знищення цілих таборів і вбивство осілих мешканців. У вересні 1941 року три табори ромів були розстріляні за Кирилівською церквою. Є також свідчення про розстріли кочових ромів після розправ з євреями наприкінці 1941—початку 1942 років.
Окремий розділ присвячено долі українських націоналістів. Метою керівництва ОУН(м), яке очолював вчений і поет Олег Ольжич (Кандиба), було закріпитися в Києві, що мав стати центром усієї діяльності націоналістичних організацій в умовах війни. Перші учасники підпільних груп в умовах глибокої конспірації прибули у місто увечері 19 вересня 1941 року. Загалом протягом вересня-листопада тут було зареєстровано понад тисячу членів ОУН(м). Вони стали ініціаторами й учасниками створення Київської міської управи, відновлення діяльності освітніх установ, намагалися розбудовувати українське громадське та культурне життя, організувати видання української преси. У Києві створили Український Червоний Хрест, Союз українського жіноцтва, Спілку українських письменників, Українське військове товариство ім. Петра Полуботка, молодіжне спортивне товариство “Січ”, Спілку Української Молоді, відновлено діяльність “Просвіти”. ОУН(м) сприяла відновленню Української Автокефальної Православної Церкви на чолі з митрополитом Полікарпом, брала участь у створенні Української Церковної Ради.
Окремим завданням було створення української охоронної поліції, як прототипу українського війська. Учасники похідних груп ОУН(м) ініціювали започаткування 5 жовтня 1941 року в Києві Української Національної Ради — прообразу представницького органу парламентського типу.
У відповідь на цю діяльність нацисти розпочали масові репресії проти націоналістів. У середині грудня 1941 р. у Києві заарештували близько 40 співробітників Київської міської управи та всю редакцію газети “Українське слово”. У січні 1942 року арешти пройшли серед київської молоді (близько 60 осіб). У лютому до тюрми потрапили понад 200 членів і прихильників ОУН(м), більшість з яких стратили. Серед страчених — поетеса Олена Теліга з чоловіком Михайлом та голова міської управи Володимир Багазій разом з сином Ігорем.
У липні 1942 р. під час арешту в Києві застрелили керівника групи “Північ” ОУН(б) Дмитра Мирона (Орлика). Переслідування націоналістів тривали до кінця окупації. Загалом у Києві впродовж 1941—1943 рр. загинув 621 член ОУН(м), десятки активістів ОУН(б).
Експозиція відкриває багато невідомих сторінок, пов’язаних з Бабиним Яром за радянської доби. Не залишилися непоміченими 25 роковини трагедії. 29 вересня 1966 р. відбувся несанкціонований мітинг-реквієм. З ранку до Бабиного Яру поодинці і групами почали сходитися люди. Зібралося близько 1000 осіб: переважно євреї, але також українці і росіяни. Серед присутніх були літератори Віктор Некрасов, Іван Дзюба, Борис Антоненко-Давидович, Євген Сверстюк. Спеціально з Москви приїхали письменник Володимир Войнович, редактор видавництва “Советский писатель” Віктор Фогельсон, літературний критик Фелікс Свєтов.
Велике враження на присутніх справив виступ Івана Дзюби. Виголошена ним промова невдовзі з’явилася в “Самвидаві”, а пізніше фігурувала в обвинувачувальному вироку, як один із доказів його антирадянської діяльності. Серед інших виступаючих на мітингу вціліла жертва Бабиного Яру — акторка Київського театру ляльок Діна Пронічева. Письменник Володимир Войнович пізніше згадував про виступ у Бабиному Яру невідомого, який взяв слово для того, щоб сказати: “Шановні євреї, я потрапив сюди випадково і хочу висловити свою солідарність. Я знаю, що багато українців брали участь у знищенні євреїв. Мені соромно за це”.
Невдовзі міліція наполегливо запропонувала всім розійтися. Тим часом Ліна Костенко, Івана Дзюба, Євген Сверстюк, Микола Плахотнюк із Бабиного Яру попрямували на Байкове кладовище, де біля могили Михайла Грушевського провели ще один “несанкціонований мітинг”.
Попри тиск і переслідування кількість учасників “стихійних мітингів” у Бабиному Яру наприкінці шістдесятих невпинно зростала. Якщо 1968 р. біля пам’ятного знака зібралося 50—70 активістів, 1969 — 300—400, то 1970 р. — 700—800. КДБ уважно спостерігало за всіма цими подіями, незмінно характеризувало їх як “антисуспільні акції”, й невтомно фіксувало всі “провокаційні дії”.
Інші розділи виставки присвячені долі військовополонених, радянського підпілля, душевнохворих, розповідають про праведників Бабиного Яру (не євреїв, які ризикуючи життям рятували євреїв під час голокосту), офіційні церемонії радянської доби та за часів незалежності, забудову Бабиного Яру. Ще одна трагічна сторінка — Куренівська катастрофа 1961 р., внаслідок якої загинуло близько 1,5 тис. осіб.
В експозиції представлені сотні світлин, що є історією Бабиного Яру за останні півтора століття, знімки та особисті речі тих, хто загинув у 1941—1942 роках. Розповідь доповнюють кадри кінохроніки, що демонструються на кількох екранах та малюнки Юрія Павловича, Георгія Малакова та Альони Довжик.
Також на виставці можна ознайомитися з інформацією про Міжнародний архітектурний конкурс ідей “Бабин Яр — Дорожицький некрополь”, мета якого — створення чітко окресленого простору, в якому ті, хто приходить вшанувати пам’ять загиблих, і ті, хто потрапив сюди випадково, відчували б зв’язок цього місця з історією Голокосту та іншими трагедіями, що відбувалися у цьому місці.
