Донецький національний академічний український музично-драматичний театр два роки тому припинив своє існування як потужний осередок української культури на Донеччині. Проте частина колективу виїхала за межі тимчасово окупованих територій і сьогодні бере активну участь у театральному житті України. А молодий режисер Ігор Матіїв разом з однодумцями організував театр “New Stage” (Нова сцена). Першу виставу колективу “Шалене весілля” тепло зустрів український глядач. Про новий етап у житті й творчості наша розмова з паном Ігорем.
— Як Вам працювалося у Донецьку?
— Я закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого, навчався у народного артиста України Едуарда Митницького. Рік працював в Івано-Франківському муздрамтеатрі ім. І. Франка. Після цього мене запросили до Донецького національного академічного українського музично-драматичного театру. Це був прекрасний період у моєму житті. За чотири роки я поставив сім вистав. Серед створених мною спектаклів була вітчизняна та світова класика, сучасна драматургія. У театрі був чудовий колектив і всі умови для творчості.
— Як вдавалося виживати у Донецьку українськомовному театру?
— Глядач звик, що майже всі вистави у нас українськомовні. Більшість спектаклів відбувалися з аншлагом. Наповнюваність зали в середньому складала 96 %. Це кращий показник по Україні, і це був справді мій театр. А вже після створення так званої ДНР із назви театру зникло слово український. Кілька вистав з ідеологічних міркувань зняли з афіші, серед них мої постановки “Тьотя Мотя прієхала” за п’єсою “Мина Мазайло” М. Куліша та “Сліпий” за творами Т. Шевченка. Всі інші вистави переклали російською мовою.
Мені пропонували повернутися, але ставити вистави українською мовою не дозволили. Також з окупованого Донецька виїхали талановиті українські актори народна артистка України О. Хохлаткіна, заслужені артисти А. Романій, Л. Доброноженко, В. Жданов, а також В. Гаркуша, О. Заворотько, С. Бойко, А. Єршов та інші.
Потік рік я працював у Київському академічному молодому театрі. Тоді разом із художником Андрієм Романченком та продюсером Ольгою Байбак вирішили створити свій театр. Придумали для нього назву “New Stage”, що в перекладі з англійської означає нова сцена. Нова тому, що колективу, який не має власного майданчика, щоразу доводиться грати на новій сцені.
Вирішили, що першою виставою має бути саме комедія — хотілося подарувати людям більше позитиву, якого зараз так бракує у житті. І я згадав свою донецьку виставу “Шалене весілля”, яку ставив за сучасною британською комедією. Проте цього разу це вже зовсім інший спектакль. Андрій Романченко створив нові декорації, ми підібрали нову музику, до участі у виставі запросили народну артистку України Олену Хохлаткіну, акторів театру і кіно Юлію Гершанік, Богдана Юсипчука, Руслана Мірошниченка, Сергія Радченка, Інну Приходько, Юлію Зарембу, Андрія Коржаневського, Аліну Разуменко. Якщо подивитися географію виконавців, то це майже вся Україна.
Робота над спектаклем тривала три місяці. Прем’єра відбулася 26 березня у приміщенні Центрального будинку культури і мистецтв МВС.
— Як ще не знаному колективу вдалося зібрати аншлаг на перший же показ своєї вистави?
— Разом з адміністратором нашого театру Ольгою Байбак ми виконали великий обсяг роботи, самі клеїли афіші, роздавали флаєри. Як виявилося, такий спосіб роботи спрацював. Після цього були гастролі: виступали у Чернівцях, Івано-Франківську, Львові, Полтаві, Миргороді, Вінниці, Одесі. Днями зіграли в Центральному будинку офіцерів Збройних Сил України у Києві. Далі повеземо виставу до Чернігова, Ніжина, Ічні, Кропивницького, Черкас, Хмельницького, Луцька, Рівного. Потім знову Київ.
— Напевне, були й несподіванки?
— Довелося виступати в Одеській обласній філармонії. Там сцена зовсім не пристосована для вистав. До того ж дуже слабкий звук. Актори мало не позривали голоси. Кілька глядачів, коли зрозуміли, що вистава українською мовою, вийшли із зали.
— Поговоримо про мову. Деякі приватні театрі ставлять свої вистави російською, остільки начебто на українськомовні спектаклі не піде глядач. Яка Ваша думка?
— На жаль, до певної міри вони мають рацію. У багатьох українських містах і не лише на сході досі переважає російська мова. Але театр повинен виховувати глядача, привчати його до української мови, відкривати йому національну культуру. Коли ми розпочинали, сказали собі, що у створеному нами театрі всі виставі будуть українськомовні.
— Крім наступних показів свого першого спектаклю маєте й інші творчі плани?
— До кінця цього сезону збираємося поставити казку “Нові пригоди Червоної Шапочки” Ольги Байбак. До речі, цей твір на конкурсі “Коронація слова — 2016” визнаний кращою п’єсою для дітей молодшого шкільного віку. Ставитимемо детектив, назву якого поки не розголошуємо, камерну п’єсу на трьох актрис, а також хотів би здійснити сценічне прочитання роману сучасної української авторки Тетяни Малярчук. Всіх запрошую до театру, адже заради глядачів ми працюємо і живемо.
Спілкувався Едуард ОВЧАРЕНКО
Фото Юлії СЕРЕДИ та Максима МИХАЙЛЮЧЕНКА
