Світлій пам’яті Івана Низового (03.01.1942-30.09.2011)
Надія КОШЕЛЬ,
член НСПУ
— В лівій долоні Сонце, в правій долоні — Небо. Що обираєш?
— Людину під сонячним небом.
Івана Даниловича сколихнула відповідь. У його карих очах засяяли простори Всесвіту, бо сама людина — цілий Всесвіт.
Він, Іван Низовий, був сонячною, світлою, доброю людиною, яка прагнула пізнати всі грані Буття.
Народився Іван Данилович Низовий 3 січня 1942 р у Марківці Білопільського району на Сумщині. Дитинство припало на роки війни, післявоєнний час, було тяжким, голодним. Зростав Іван без батька і матері. Виростила Івана і його старшу сестру Людмилу бабуся Уляна Олексіївна Великород-Пігуль, яка народилась у заможній і багатодітній селянській сім’ї, пережила російсько-турецьку і першу світову війни, революцію і громадянську війну, голодомори 1921—22-го, 1932—33-го і 1946—1947 років, під час Другої світової війни втратила єдину доньку Анастасію (матір Івана Даниловича) й останнього сина (шестеро інших, услід за батьком, померли від голоду в роки повальної колективізації).
Бабуся дуже любила свого непосидючого і кмітливого внука. Від неї майбутній поет брав перші уроки доброти і любові: з роду в рід плекалися рідна мова, народні пісні, повага до старших, любов до дітей і рідного дому. Її любов і турботу пам’ятав Іван до останніх днів свого життя. Їй, бабусі-матері, 2010 року присвячує книгу поезій “Найвище право — жить відверто», яка містить вірші та поеми 60—90 років, а також лірику останніх літ, наповнених буремними подіями всеукраїнського і планетарного масштабу. Люди цієї історичної доби були загартовані життям — вистояти. Тому самі були наділені духом стійкості, заряджали людей цим духом. Іван Низовий цінував людину за моральні якості.
Про матір Іван знав тільки зі слів бабусі, хрещеної матері. І от як він через роки проніс свої спогади-болі:
А коли від спогадів проснувся,
Бачу в синій рамочці вікна:
Мати, неня, матінка, матуся —
То весела бачу, то сумна…
Широко відкритими очима
Я вбираю сонячний розмай:
Отчий дім, Вітчизна, Батьківщина,
Ріднокрай…
Багато творів Івана Низового автобіографічні, які віддзеркалюють події у часі та просторі.
Його дитячі враження лягли в основу багатьох віршів. Не випадково народжуються збірки поезій “Білопілля-Верхосулля», “Село моє, Сула моя», “Біополе Білопілля», «А Марківка — як маківка», які відображають любов до рідної землі, людей, які є сіллю цієї землі, її золотим скарбом минулого, теперішнього, майбутнього. Чисте, чуйне серце поета відгукується світлим одкровенням: “Поступово визрів образ Білолебедії — сфокусований у часі і просторі образ великої Батьківщини, ім’я якої вічно святе для кожного істинного патріота — Україна. А затим виникла нова збірка віршів — «Білолебедія».
Іван Низовий своєю творчістю, своїм ставленням до життя стверджував, що кожна людина мусить виконувати свій громадянський обов’язок. Любов до України, розуміння її трагічної історії, уболівання за її майбутнє — визначальні мотиви поетової лірики: «Ніхто й ніщо не похитне/Моєї віри в Україну…»
Насичена самобутня образність, емоційність, інформаційність, різножанровість притаманні манері письма Івана Низового.
Він пише так, немовби кожну мить преживає драматичні події своїх інтелектуальних почуттів:
Ця мова могла,
Народитися тільки в раю…
А ми,вахлаки,
Занехаяли мову свою,
І мову чужинців –
Підступно — отруйну змію —
Пригріли
В спровік українському нашім
Краю!
Поезії запам’ятовуються, вкарбовуються у пам’ять, бо народжені талантом.
Рушійною силою віршів Івана Низового є думка. Публіцистично загострена, болюча, виважена історичним і особистим досвідом. Поет ніколи нікого не звинувачував у недосконалості світу, але сам робив усе можливе, щоб цей світ зробити кращим.
Таким чином, творчий досвід поета ще раз доводить, що патріотичне і загальнолюдське в українській поезії взаємопов’язані.
Так, Івану Низовому боліло все, що стосувалося рідної Батьківщини. Він щиро радів демократичним перетворенням у незалежній Україні особистісно переживав її трагічні моменти. Будичи оптимістом, поет знав, що Україна все одно стане великою, значимою у світі державою. Поезії Івана Низового актуальні і сьогодні, як ніколи:
Святая правда!
Мова золота, –
Ми нею всі, дасть Бог оволодіємо, —
До Києва дороги не пита:
Сама її знаходить!
З нею дійдемо
Куди завгодно,
Будь — коли!
Вона —
Така ясна,
А всі слова — промовисті.
Вона синів і дочок об’єдна
В єдине ціле
На засадах совісті!
У творчому доробку І. Д. Низового понад 100 книжок, які побачили світ у різні часи: “Там, де я ніколи не плакав» і “Там, де я сміюся крізь сльози» (2006 р.), “Горобина ніч” (1992), “Пракорінь” (1995), “І калина своя і тополя” (1992), “Запрягайте, хлопці, коней” (1993), “Покотьоло” “Вівтар” (1995), “Свіча на вітрі” (1996), “Білопілля — Верхосулля” (1997), “О, Оріяно…” (1997), “Осяяння осінню” (1997), “Сльоза небесна” (1997), “Це — мій вертеп. Лірика відчаю і надії” (1996), “Воронці нев’янучі” (1998). Цікаві поетичні переклади поета з російської, білоруської, вірменської, азербайджанської, казахської, каракалпацької, болгарської мов (збірка “Несправжня пектораль»). Вірші Івана Низового перекладали російською, польською, болгарською, англійською, азербайджанською, татарською, чуваською мовами.
Між першою збіркою віршів поета “Народжуються квіти» (1964 р.) і книгою “Цим дорожу»(2011 р.), яка присвячена його дружині Ліні Петрівні і доньці Лесі, — ціле життя.
Він пройшов тернистий шлях життєвих випробувань: вчився у вечірній школі, служив у радянській армії, оволодів багатьма робітничими спеціальностями, працював у колгоспі, у будівельній галузі, навчався в Львівському університеті, навчався на Вищих літературних курсах при Літературному інституті ім. Горького, деякий час займався педагогічною діяльністю, журналістикою, тележурналістикою, з 1992 р. до 1998 р. обіймав посаду голови Луганської організації Національної спілки письменників України. Весь цей час Іван Низовий писав вірші, бо розумів, що основний поклик його душі — Слово. У збірці “Живу за юліанськими календами» є досить цікавий вірш — “Я дихаю віршами», який розкриває сутність поета, його світобачення.
За вагомий внесок у розвиток української літератури нашого земляка, талановитого письменника Івана Низового, було нагороджено Всеукраїнськими преміями ім. братів Лепких та ім. Олекси Гірника, Почесною відзнакою НСПУ та медаллю «Будівничий України” ВУТ «Просвіта” імені Тараса Шевченка. Вірш “Лелече», який був покладений на музику тернопільським композитором Богданом Климчуком, на всесвітньому конкурсі ностальгійних пісень посів перше місце в номінації “Хорова композиція».
Із метою вшанування пам’яті поета 2016 р. започаткована Всеукраїнська літературна премія імені Івана Низового. Дочка письменника Леся Низова, член НСПУ, відмінник освіти України, кандидат філологічних наук, доцент Національного університету “Острозька академія” Анатолій Криловець, голова Острозької райдержадміністрації Віталій Ундір — засновники почесної відзнаки. Нагородження перших лауреатів Всеукраїнської літературної премії ім. Івана Низового відбулося в Рівному.
Іван Низовий багато часу приділяв просвітницькій роботі. Він охоче брав участь у літературних вечорах і творчих дискусіях, виступав перед школярами, студентами, робітничою та сільською молоддю, прагнув пробудити в душах людей жагу до національного відродження. Пропагував творчість Б. Грінченка,О. Олеся, В. Стуса, Л. Костенко… Взірцем скромності й людської гідності, за словами Івана Даниловича, для нього були митці: Олесь Гончар, Борис Олійник, Ліна Костенко, Микола Вінграновський, Петро Скупець, Роман Іваничук, Іван Савич, Дмитро Білоус, Дмитро Павличко, Роман Андріяшик, Микола Руденко…
На кварталі Зарічному в Луганську, де мешкав поет, у його робочому кабінеті центральне місце посідали образ Божої Матері і портрет Шевченка, які надихали його на творчість:
Божа Матір і Тарас Шевченко
З покуття благословляють…
Це ж, виходить, я обом — хрещеник?
Письменник постійно займається самоосвітою, напружено працює над словом. У книжці “Осмути сивої сувій» говорить:
Я вчився все життя…
Читав багато книг —
Немов зривав плоди на мудрім древі,
Але одній лиш книзі —
“Кобзареві» —
Я пам’ятник в душі своїй
Воздвиг
За творчістю Івана Низового студенти-філологи написали не одну статтю й проведи не одне дослідження і з літератури, і з мовознавства, але творчість повністю не досліджена. Думаю, що молоде покоління України зацікавиться його творчістю і людям відкриються нові грані поезії І. Д. Низового.
В історії України, як і в житті кожної людини, є сумні і радісні моменти, героїчні і трагічні події, море вилитих сліз та осяяні усмішками хвилини. Усмішка Івана Низового була світлою, душа — щирою, мрії — високі, а слова — пророчі:
Вірую —
В українське довготерпіння,
Що таки ж перетре каміння
Й по краплині вицідить воду,
Що розбавила кров народу!
Вірую —
Буде кров і густа й гаряча,
Закипить в ній козацька вдача
Й під зірками ізнов зірками
Вродить Гонтами і Сірками!
Вірую —
Від Андрія від Первозванного
Для народу небезталанного
Все відпущено вищою мірою…
Вірую!
