Петро ОСАДЧУК: З усіх випробувань найкраще випробування життям

Вірші зі щоденника

*
До побачення, день! Хоч я знаю: не буде побачення.
До побачення, мить! Хоч я знаю: до назавжди.
Так, міняється світ, набуває нового значення,
Але йде він по колу — від біди летить до біди.
*
На чому Всесвіт тримається
І на що споконвік опирається?
Це пояснити зовсім непросто,
Але знають про це Час і Простір.
*
Майбутнє від сучасного залежить,
Майбутнє — це сучасності обнова.
Все, що минуло, дням новим належить,
Як дні минулі — наших днів основа.
*
Не кожен, хто рятує в біді людей,
Робить це задля певних ідей.
Та кожен знати завжди повинен:
Нема вище ідеї, як життя людини.
*
Можна пристосуватись до болю,
Неважко пробачити щирому другу,
Але не можна будувать кращу долю,
Й терпіти приниження і наругу.
*
Не знаю, що завтра зі мною буде,
Але докучають, бентежать химерні сни:
Довкола бродять привиди і приблуди
То як посланці миру, то як шакали війни.
*
Куди поділося розбурхане життя,
Яке вело у світле майбуття?
Я взявся з’ясувати до кінця —
І ні життя, ні майбуття.
По сей бік — погамовані серця,
По той бік — темнооке небуття.
*
В дитячому віці мої ночі і дні
В тривогах минали, як на війні.
Ті роки далекі пробуджувать варто
Для зцілення пам’яті й духовного гарту.
Тож нічого в житті просто так не минає,
До того ж війна за Вкраїну триває.
*
Посеред ночі схоплююсь з постелі:
У просторі скажені зойки пострілів.
Але вслухаюсь — тиша. За вікном
Спить нашорошено аеродром.
*
І Крим, і Рим, і райський сад,
І південного променя Божу пір’їну
Я все віддаю. І вертаюсь назад,
У Богом забуту мою Україну.
(написано 2 липня 2000 року)
*
Заперечення породжує заперечення
В часи перемінні, контроверсійні.
Неспроста у нас в друзях Німеччина,
А ворог підступний — Росія.
*
Загарбники зажерливі надміру
Не раз штовхали Україну до Сибіру,
І зараз повторити це готові
В палкім пориві “братської” любові.
*
Що більше полеглих, то більше нагород.
В сльозах і друзі, і подруги.
І здається, що весь наш народ
Створений не для радості, а для туги.
*
Так повелося роками й віками
У світі, повному пригод по вінця:
Чомусь, де не впаде камінь,
Він поціляє в українця.
*
Путін — не геній і не месія,
А вірний нащадок еНКаВеДе.
Скільки завгодно кричіть: “Росія!”,
А Путін Росію у пекло веде.
*
Думки мої непідвладні, розкуті —
Пишу про те, що крізь совість просію.
Після Сталіна ніхто так, як Путін,
Ще не зганьбив і не знеславив Росію.
*
Сусідам завжди землі замало,
Хоч ледь не півсвіту загарбали,
І знов пруться як ординська навала,
І поводять себе як варвари.
*
Історія Росії складається з лихоліть —
Із насильства й загарбання земель чужих.
Росія упродовж кількох століть —
Це фабрика з виробництва всенародних лих.
*
Все йде, все минається,
Минеться і вторгнення незаконне,
А держава, що в крові купається,
Неминуче в крові потоне.
*
Відчайдушні воїни в АТО
Древній принцип знають у житті:
Гідність залишається з щитом,
Або погибає на щиті.
*
Падають воїни в рідному полі,
Не втрачаючи власної гідності.
Краще погибель во ім’я волі,
Як життя за законами підлості.
*
Ллється кров. Наростають тривоги.
Хоча правда за нами — незмінна,
Аби тільки в ім’я Перемоги
Не загинула вся Україна.
*
Люди самовіддані і вперті,
Не шукаючи ні звання, ні чину,
Знаходять себе в безсмерті,
Коли гинуть за Батьківщину.
*
Добро запізнюється до людини,
А зло обступає тебе щохвилини.
Це дійство триватиме несамовито,
Поки сам не навчишся добро творити.
*
Набутого досвіду повчальна суть
Все ставить на місце, в повчальний ряд.
Люди хворі без дохтора проживуть,
А дохторі без хворих — навряд.
*
Склалась практика хитра у нас,
В якій далеко не кожен кумекає,
Аптекар лікарю сприяє весь час,
А лікар допомагає аптекарю.
*
Скажу гумористам на втіху,
Що ігнорують казуїстики блуд:
Їй-богу, краще вмерти від сміху,
Чим жити поміж безнадійних зануд.
*
— Бракує вогню в твоїх віршах! —
Редактор не знайшов інших слів.
І поет спалити рукописи вирішив,
Щоб зігріть дорогих читачів.
*
Бажання іти на підвищення
Чи по службі, чи в творчості —
Це шлях до самознищення,
Коли в безсмертя хочеться.
*
У кого закінчилася любов,
Вслухайтеся у спів пташок, у шум дібров,
Тоді збагнете, що з вами сталося:
Любов у вас ще й непочиналася!
*
Довго іти на спад ще нам,
Як не створимо злу протидії.
Добра слава — найкраща спадщина,
Що в нащадках наші оживить надії.
*
Бачимо невдоволених багато
В часи лихоліть і суспільних криз.
А життя, як в метро ескалатор —
Одні їдуть угору, інші їдуть униз.
*

Не треба зчиняти істерику,
Як це роблять в ток-шоу досі.
Колумб не відкрив би Америку,
Коли б у Європі добре жилося.
*
І в радості, і в тузі
Не однакові твої любі друзі.
Досить тобі у нужді затужити,
Як з іншим твій друг починає дружити.
*
Не всі ми часу свого сучасники,
Дехто живе, як при Сталіні, досі,
І прагне вернути втрачений час таким,
В якому слухняні жили й безголосі.
*
Забомберені люди, спохмурені,
Ніби родом з глибин туману,
Що більше вчора обдурені,
То скоріш піддаються обману.
*
Дивлюсь, як поводяться нині
Політики, натовпом звеличені,
І повторюю слова безневинні:
— О, дивні часи, о, звичаї!
*
Всяке сміття поміщається в урні
На чільному місці в час виборів.
Демократія множить підрозділи дурнів,
Яку, кажуть, мудрий хтось виборов.
*
Діти збільшовиченої ери
На шляху до своєї мети
Спочатку були революціонери,
А потім пішли в кати.
*
“Живи з новинами!” — читаю на екрані ТБ,
Що збадьорити прагне мене і тебе.
Слухаю новини. Тут же починаю тужити:
— Хіба можна з такими новинами жити?!
*
Вовтузились, горіли на словах,
Обіцяне по-справжньому роздули
І збудували непоганий дах,
А стін возвести чомусь забули.
*
В полоні суперечливих ідей
Стверджуєм і заперечуєм всує
І мимоволі готуємо своїх дітей
Жити в світі, який не існує.
*
Ні при чому тут релігійний зміст,
В якому ховається кілька істин, —
Сита людина слушно схвалює піст,
А голодна міркує, де б то поїсти.
*
Світ, в якому ми живем,
І не пекло, і не Едем.
Створив його Люципер чи Бог?
Хтось один із цих двох.
*
Бог накаже, Бог простить,
Бог гріхи пробачить…
Хто брехні в житті не бачить,
Той в неправді мусить жить.
*
Точаться суперечки навколо Бога,
Чуєм щирі молитви і відверті огуди.
Всіх переймає спільна тривога:
Бог уже був? Чи минув? Чи ще буде?
*
Не всі пережиті напасті
Вінчає сподіване щастя.
Часто, як гора за горою,
Виникає біда за бідою.
*
За життя людина порядна
Може виглядати як другорядна.
Але зроблені нею достойні справи
Неминуче засяють в анналах слави.
*
Радість не приходить нізвідки,
Цьому зорі у небі свідки,
Як душа моя світить сповна,
Коли в лузі після першої квітки
Розквітать починає весна.
*
Мисливці ми, зорелови,
Мета незбагненна — вічність,
Завітає сама, щоб прозоро
В непрозорі заглянути вічі.
*
Щоб творити, треба багато знати,
Творити — це людям себе віддавати.
Той, хто справді творити вміє,
Ніколи не кається і себе не жаліє.

Чому людині хочеться
Залишитись назавше в творчості?
Тому що за всякої суспільної погоди
Творчість — єдине пристанище свободи.
*
На крутій дорозі в майбуття,
долаючи житейські круговерті,
Одні люди бояться нового життя,
Інші традиційно бояться смерті.
*
Любителів поезії багато і много,
Але спостерігається така прикмета:
Наш сучасник оцінить швидше чужого,
Аніж похвалить українського поета.
*
Справжній талант, ніби криниця,
Що висихає без джерела.
Доля рятувала його, як могла,
Але замінить джерела не змогла.
*
Прислухаюсь до серцебиття
І кажу славолюбцям відверто:
— Не можна безсмертним стать за життя,
За роботою треба вмерти.
*
До простоти іду простоволосий,
Ступаю босий в лоно простоти,
За мною складність роблена голосить —
Рудоволоса донька пустоти.
*
До болю пристосований давно,
Я відчуваю біль несамовитий,
Як бідна пташка стукає в вікно,
А я не годен те вікно відкрити.
*
Життя — це довга важка дорога,
Де всі повороти щиро застерігають:
Наліво — потрапиш до чорта на роги,
Направо — вчорашні брати з градометами вже чекають.
*
Що менше людина знає,
То більше вважає,
Що її незнання —
Крайня межа пізнання.
*
Не знаю, що відбувається зі мною,
Але як виникає жадоба творити,
Я ніби опиняюсь на полі бою,
І ніхто не врятує мене від битви.
*
Писав я щороку, щомісяця і щотижня,
Нині в тиші пишу щодня і щоночі.
Поета властивості дивовижні,
Коли вічності дивиться в очі,
В якій сконцентрована тиша вся…
Але перед смертю не напишешся.
*
Моє серце — не грудка глини,
Але глиною скоро стане.
Що не встиг, я зробити повинен —
Підганяє життя невблаганне.
*
Я пам’ять свою не убив,
Пам’ять невігласи убивають.
Кого шанував і кого любив,
Усі в пам’яті оживають.
*
Ніколи не ходив манівцями,
А, здається, під кінець заблукав.
Проходжу тими самими місцями,
Та нікого й нічого я не впізнав.
*
Сум — моїх настроїв староста,
Коли наступає вечір,
І я відчуваю, як старість
Кутає мороком плечі.
*
Чи були у моєму житті
Сонцеликі дні золоті?
Були, попри сплески облуди.
Але більше таких не буде.
*
Ми не встигаєм щасливо прожить
На життя нам відведену мить.
Зате віддаємо належну дань
Для тривалих сумнівів і страждань.
*
Згасає тіло, тане як свіча,
Приречена сама себе спалити,
А небо хилиться все ближче до плеча,
Щоб до землі людину прихилити.
Я ж не боюсь, з’єднавши радощі й жалі,
Стать часткою моєї рідної землі.
*
Моє життя, як на дереві віть
Чи на вітрі хитається, чи ламається в час бурі.
І мудрість, і сумніви тисячоліть
Успадкували дні мої сонячні й похмурі.
*
Я піднявся з найнижчих низин.
Чи діставсь до високих вершин?
Не знаю. Рівно ступаю рівниною,
Певний того, що став Людиною.
*
Я згадую хвилю морську, часто ту,
Яка обняла мене вперше у Чорному морі.
Там поетом я став. Перейняв чистоту,
Що являють у морі скупані зорі.
*
Прожив багато. Бачив багато.
Був тихий. Був несамовитий.
Нині для мене свято
Кожен день прожитий.
*
Час незупинний, час дужий,
Силу піднебесну має,
Ні до кого він не байдужий:
Кого захоче, усіх забирає.
*
Колись я прагнув зупинити мить
І разом з нею безкінечно жить
А мить призначення своє не забуває,
Вона сама людину зупиняє.
*
Людське життя — як дивний сон,
Як розквітла в саду верховіть.
Безвідносно до прагнень і до заборон,
На перехресті столиких століть,
Не турбуйте мене, не будіть.