Він створював національне мистецтво
Наталія КУКІЛЬ,
мистецтвознавець
Ім’я видатного митця, заслуженого художника України Григорія Івановича Синиці (1908—1996 рр.) вже багато десятиліть пов’язане з Кривим Рогом. Народився майбутній митець в Одесі і вже першим своїм вчителем в Одеській художній профшколі Михайлом Костянтиновичем Гершенфельдом був “хрещений» модернізмом. Навчання в 1930-х роках у славетній майстерні монументального мистецтва Київського художнього інституту, заснованій Михайлом Левовичем Бойчуком, остаточно переконало його йти шляхом перетворень, створювати сучасне українське національне мистецтво. Розвиваючи засади “неовізантизму» М. Бойчука (Проторенесанс, візантійське мистецтво, українська ікона), Г. Синиця збагатив напрямок своїми колористичними досягненнями, створенням сучасної школи українського національного монументального живопису. За творчі здобутки в цій царині митця 1992 року вшанували державною премією ім. Т. Г. Шевченка.
Саме в Кривому Розі, де жив і працював останні 25 років, художник зустрів звістку про визнання незалежності України, а завдяки творчій громадськості міста, підтримки місцевого осередку Товариства “Просвіта» одержала всенародне визнання його яскрава, самобутня творчість. Спиратися на народні традиції, розмовляти народною мовою на високопрофесійному рівні, втілювати теми та образи, зрозумілі, близькі і рафінованим естетам, і простим людям, — на це були спроможні не всі майстри. Григорія Синицю довгі роки обвинувачували у “формалізмі», він не мав можливості експонувати свої твори, залишався невизнаним та гнаним.
Сьогодні творчість заслуженого художника України, лауреата державної премії ім. Т. Шевченка Григорія Івановича Синиці — визнаний еталон українського національного мистецтва.
Багато десятиліть майстер розробляв основні, базові засади формування професійного національного монументального мистецтва незалежної України. Г. Синиця створив теорію колориту й втілив її у своїх абстракціях, живописних і мозаїчних творах. Сформулював принципи сучасної монументальної композиції — як подальший розвиток традицій народної творчості й досягнень професійного мистецтва. Почав використовувати на новому, вищому рівні, зображальні засоби народної творчості — інкрустацію, інтарсію, аплікацію, мозаїку. Твори Г. Синиці, створені в авторській техніці “флоромозаїка» з використанням, окрім смальти, більше ніж 14 різновидів природних матеріалів (кісточки плодових дерев, мушля, очерет, дерево, кістки тварин, кукурудзяні стебла, кедрові й соснові шишки, природний камінь, тощо) стали видатними досягненнями образотворчого мистецтва.
Ще за життя митця, 1993 року, в Кривому Розі створили квартиру-майстерню колористичного живопису, яка згодом перетворилася на музей-квартиру художника Г. І. Синиці. Після довгоочікуваного капітального ремонту та реконструкції в травні цього року музей знову відкрив свої двері для прихильників мистецтва живопису.
11 жовтня, виповнюється 20 років від дня смерті видатного майстра. 2016 рік оголошено в Кривому Розі Роком Григорія Синиці. Культурно-освітні заклади проводять лекції, бесіди, зустрічі з учнями художника. У Міському історико-краєзнавчому музеї, філіалах музею експонуються твори видатного митця. Цій даті присвячений і випуск книги “Подвиг довжиною в життя. Життя та творчість Григорія Синиці».
Музей-квартира художника Г. І. Синиці в Кривому Розі презентує унікальну збірку живописних творів Г. Синиці 1940—50-х років із колекції Дирекції художніх виставок України (м. Київ). На виставці “Українська рапсодія майстра» експонуються пейзажі, портрети, натюрморти, твори на історичну тематику, написані художником і в традиційній, академічній манері, і в авторській техніці — живописі “відкритим» кольором. Відвідувачі мають можливість простежити шлях творчих пошуків митця у знаходженні чистоти і виразності кольору, побачити композиційну різноманітність творів, осягнути глибину художніх вирішень історичних тем.
Серед робіт — найдавніші з відомих картин митця: “Автопортрет. Я в роки окупації» (1942), “Портрет дружини»(1949), “Пейзаж», “Хмари» (1940-і роки). Ці роботи відрізняє високопрофесійна майстерність виконання, витончене розмаїття тональних відтінків у межах однієї тональності. В живописних портретах цих років Г. Синиця — вже досвідчений майстер психологічного портрета, здатний розкрити глибокий внутрішній світ людини. Картини “Золоті ворота», “Осінні думи» 1950-х років зображують картини сучасного міста, сповнені світлими почуттями надій на щасливе майбутнє. Написані “чистими» кольорами, вони ніби випромінюють яскраві барви української природи. Багатством, різноманітністю форм і кольорів тішать погляд натюрморти “До свята» (1956), “Раки» (1960), які оспівують достаток і родючість рідної землі. Величезною внутрішньою енергетикою приваблює глядачів монументальне полотно “Скам’янілий час» (1968). Історична та культурна пам’ятка — Кирилівська церква зображена як символ втілення та збереження вищих духовних цінностей українського народу. Історичній темі присвячені також картини “Шлях із варяг в греки» (1958), “Тарасові стежки. Канів» (1957).
У музеї-квартирі відвідувачі знайомляться з прижиттєвими афішами персональних виставок митця, з фотографіями, які відбили найважливіші миті його творчої біографії: участь у післявоєнній реставрації Маріїнського палацу, спілкування з народною художницею М. Собачко-Шостак, дружбу з шістдесятниками В. Стусом, А. Горською, урочисте присудження О. Гончаром шевченківської премії, відкриття галереї Г. Синиці в Київському Політехнічному інституті та інші.
Музей-квартира Г. Синиці і надалі в своїй діяльності не тільки зберігатиме, а й популяризуватиме, вивчатиме творчу спадщину художника. Адже для сучасних митців, культурних діячів, прихильників образотворчого мистецтва звернення до творчості Григорія Синиці буде завжди залишатися зверненням до чистого джерела кольорової гармонії, високої образності та національної свідомості.
