Павло Чубинський у Млієві
Вадим МИЦИК,
етнограф, лауреат премії імені Івана Нечуя-Левицького,
заслужений працівник культури України
Ми, українці, маємо двох велетів духу, які словом об’єднали весь народ. Перший — це Тарас Шевченко, котрий звернувся з духовною програмою до предків, сучасників і прийдешніх земляків по всьому світу: послання “І мертвим, і живим, і ненарожденним…”. Другий — Павло Чубинський, автор вірша “Ще не вмерла Україна”, що став піснею для українців на всій планеті сущих. У ній не тільки стверджувалося про невмирущість народу, а й лунав заклик відстоювати себе й свою, Богом дану, землю: “Станем, браття, в бій кривавий від Сяну й до Дону, // В ріднім краю панувати не дамо нікому”. Обидва творці пов’язані з сім’єю Симиренків, котра мешкала й господарювали на землях межи Млієвом та Городищем. Колишні селяни, які вибилися з кріпацтва, не тільки розжилися й давали працю та пожиток рідним людям, а й підтримували діячів народного духу. Так, Платон Симиренко виділив Т. Шевченку кошти на видання “Кобзаря” 1860 року. Родина цукровиків і добродійників прихистила Павла Чубинського (1871—1873) й посприяла його творчій праці. Очевидно, не без підтримки Левка Симиренка видано збірку віршів “Сопілка” (1871) під псевдонімом Павлусь. Тут же був надрукований і вірш “Ще не вмерла Україна”.
Число сім для П. Чубинського було містичним і творчо сприятливим. Уперше вірш “Ще не вмерла України” був надрукований 1863 року в Львові. Царські сатрапи заарештовують поета і за “малоросійскій сєпаратізм” на сім років запроторюють на заслання в Архангельську губернію. На півночі він записує російський фольклор, звичаї, статистичні дані, набуває етнографічної практики. Через сім років фольклорист повертається до Петербурга і стає дійсним членом географічного товариства та вирушає в експедицію в Україну. Зі своїми помічниками, кореспондентами в 54 повітах Київської, Подільської, Волинської губернії 1869—1870 записує стільки народних пісень, переказів, звичаїв, обрядів, що їх за такий короткий час не могла б зібрати навіть поважна наукова установа. Із цим безцінним скарбом українського народу він прибуває в маєтності родини Симиренків. Його оформляють на роботу в контору. Невідомо, він там працював чи ні, але в будинку Левка Симиренка жив, опрацьовував і упорядковував “Труди етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край”. Перший том вийшов з друку 1872 року.
Задля активізації записів української народної творчості в усіх її виявах та публікацій П.Чубинський заходжується створювати Південно-Західний відділ імператорського Російського географічного товариства. На зібранні в лютому 1873 року Відділ було проголошено. Головою вибрали відомого поміщика Г. Галагана, а діловодом — П. Чубинського. Серед його членів були відомі діячі: етнографи Ф. Вовк, О. Русов, фольклористи М. Драгоманов, І. Рудченко, Т. Рильський, композитор М. Лисенко, історик В. Антонович, юрист О. Кістяківський та інші провідні діячі. Відділ допомагав провести Археологічний з’їзд у Києві (1874), здійснити одноденний перепис населення, а ще видав два випуски народних казок, історичні та чумацькі пісні, організував чимало українських заходів тощо. Плідної діяльності Відділу царська адміністрація так налякалася, що через кілька років заборонила його діяльність. Невтомний фольклорист свій задум таки здійснив: за сім років видав сім томів української народної творчості. “Труди етнографічно-статистичної експедиції…” Павла Чубинського вважаються одним із найунікальніших етнографічних зібрань у світі!
Доля відміряла найдіяльнішому з усіх українських етнографів 45 років подвижницького життя, в якому він увічнив себе й семитомним зібранням народної творчості, й невмирущим славнем “Ще не вмерла Україна”. У Млієві на території Інституту садівництва нині пошановано всіх трьох Великих Українців, згадуваних у статті. Є пам’ятник Левку Симиренку та бюст Тарасові Шевченку, а 12 жовтня 2016 р. працівники культури, музейники Черкащини, громадськість Городищенського району, члени Міжнародної асоціації “Українське козацтво” зібралися у Млієві, щоб гідно вшанувати видатного громадянина й етнографа Павла Чубинського. На приміщенні музею родини Симиренків відкрили меморіальну дошку, яка сповіщає: “В цьому селі з 1870 по 1873 рр. жив і працював Павло Платонович Чубинський — автор Державного Гімну України”. Честь йому і слава!
На знімку: відкриття меморіальної дошки П.Чубинському.Фото автора
