Контрольна з української
Василь БІЛИЦЬКИЙ,
член ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка,
с. Водяне Запорізької обл.
О мово рідна! Їй гаряче
віддав я серце недарма.
Без мови рідної, юначе,
й народу нашого нема.
Володимир Сосюра
Багатостраждальна наша мова… Вже яких утисків вона зазнала від усіляких циркулярів: і польських, і австро-угорських, а особливо москвинських. Тож здавалось би, за 25 років вистражданої і омріяної незалежності всі ми мали б усвідомити духовну значимість максимального втілення в наше повсякдення рідної мови, ба більше — щирих прадідівських традицій задля якнайшвидшого відродження і зміцнення нації. Та не склалося. Починаючи від перших осіб і закінчуючи тими, хто олівці на печерських пагорбах своїм босам точить, в один голос скандують, що тільки знання англійської враз ощасливить нас та ще на якийсь там крок наблизить до Європи.
Одначе дивна й зовсім не зрозуміла з цього питання позиція багатьох державницьких структур, зокрема Міносвіти. Відомо, щодо цьогорічної ДПА (Державної підсумкової атестації), тобто випускних іспитів у школах, ввійшло складання англійської мови за нормативами ЗНО (зовнішнє незалежне оцінювання). А ось вже з наступного, 2017 року, англійська на ЗНО буде обов’язковою нарівні з українською (мова і література), а також математикою чи історією на вибір. Та за умови теперішньої, вкрай поганої обізнаності школярів із рідною мовою, підвищувати рівень вимог щодо знання будь-якої чужинської зовсім безглуздо. І хоч як це прикро усвідомлювати, ми самі допустили, щоб якийсь там, як пише Ліна Костенко, “злиденний дух, прикутий до корита” купки шулерів і аферистів нав’язував усьому суспільству свою маячню.
А чи не краще було б розділити складання ЗНО з української на два окремі заліки — з мови і літератури, щоб школярі бігали, можливо, з останньою копійкою не до англомовних репетиторів, а як належить вчили рідну мову й літературу. А заодно і стимулювати в загальноосвітніх закладах відповідно до вимог ЗНО гідний рівень викладання національної мови. Не завадило б ще узгодити у високих кабінетах програму з англійської — шкільну і для ЗНО, бо ці програми, як стверджують фахівці, між собою ніяк не дружать.
Пригадайте, як колись повсюдно заохочували насаджування мови північного окупанта. Та й кому могла спасти на думку настирлива ідея, що після подібних ноу-хау наші учні хором защебечуть англійською? А от що геть заблукають поміж рідного слова — то факт. “Чужому научайтесь, й свого не цурайтесь”, — учив Великий Кобзар “славних прадідів великих правнуків поганих”, себто нас із вами. Не дослухалися! Бо на шиї ярмо, а перед очима — лише доляри… І в яких світах чувано, щоб значимість будь-якої іноземної мови в навчально-виховному процесі підносилася до рівня національної?!
На превеликий жаль, це не остання новація керманичів МОН. Бо вже який рік поспіль нашим випускникам пропонують чи то вступити до вишів і затим здебільшого поповнити лави дипломованих безробітних, або ж, як кажуть, волам хвости крутити. Подібний стан речей викликаний нездатністю Міністерства освіти і науки вже не перший навчальний рік сформулювати і профінансувати державну програму з підготовки робітничих спеціальностей в галузі профтехосвіти. Від такої чиновницької незграбності вітчизняні ПТУ змушені жебракувати, або ж самоліквідовуватись. А місцевим органам влади, на яких тепер покладено утримання ПТУ, витрачатись на освіту робітничої молоді нема ніякого сенсу, бо з отриманням фаху всі вони роз’їдуться по своїх домівках. Очевидна нерозторопність у нашому Міносвіти! А між тим вже сьогодні нікому довірити сільгосптехніку, верстат, будматеріал чи слюсарний інструмент.
На продовження теми неадекватного управління навчальним процесом загалом і вищою школою зокрема, додам, що за останніми статистичними даними число вишів з українською мовою викладання невпинно зменшується і становить лише 17 %. Натомість англійською викладають у 25 % вишів і, зверніть увагу, понад 50 % — мовою воюючої з нами країни. Хіба не фахівці відповідного Міністерства покликані відслідковувати і ліцензійно регулювати це ганебне для України явище?! Проштовхування владою англійської сприятимуть ще інтенсивнішому відтоку з країни молодого інтелектуального потенціалу, вже навіть навченого і пристосованого для підняття добробуту чужої країни. Щоби вдома лишились тільки плугатарі та міські мануфактурники.
Звернувши увагу на лексичні уподобання політичного бомонду, зразу видно (та, напевне, і ви всі чули), як вони вміють хизуватися англійською. Бач, навчились же “цвенькать”, коли захотіли, і це, зауважте, без усякого там ЗНО.
Але ж, на щастя, далеко не всі згодні тільки піаритися заморським слівцем. Хтось вже готується “велику руїну” піднімати. Вочевидь тільки не сьогоднішні пустодзвони, які зовсім випадково потрапили на політичний олімп. Певно, саме про таких, наче зазираючи в українське сьогодення, зазначав ще Ф. Рузвельт: “У річках та у поганих урядах на поверхні плаває найлегковажніше”.
Мабуть, усі доморощені чиновники й депутати, зокрема і ті, що носяться з англійською, та інші, кому не вистачає клепки здолати ази державної, якось раз впхнувшись до затишних паркетних кабінетів, мріють перебувати в номенклатурному шкарлупинні довічно. Тому і відсиджують крісла не заради суспільної користі, а переслідуючи власні або ж корпоративні інтереси.
Мавпуючи тих, що нагорі, тужиться і інша сірома. До прикладу, обгортка карамелі “Молочна краплинка” ПАТ “Кременчуцька кондитерська фабрика “Рошен” розцяцькована винятково англійським текстом і без тлумача не читається. Де б ви ще побачили товари й продукти, призначені для внутрішнього споживання, марковані іноземною мовою?! Це не просто порушення прав споживача — це брутальне приниження громадянської гідності й презирство до всього українського! І це не єдине порушення “Рошена”. Ми ж із вами, шановні читачі, дозволяємо вітчизняним блюдолизам подібні речі і разом із цукеркою мовчки проковтуємо зневагу до нас самих.
А гляньте на мову реклами усіляких там генделиків і забігайловок! Переважно чужинська. Мабуть, наші новоспечені бізнесмени, перебуваючи на Канарах, Туманному Альбіоні або в Штатах, вгледіли там відповідні афішні рідною українською, як-то “Полтавські галушки”, “Львівська кава” чи, можливо, “Поліський бурштин”. Та це — хіба що уві сні. Бо кожен народ, який себе шанує, пропагує виключно національні цінності і пріоритети. Чому ж тоді, ступивши знов на батьківський поріг, “онучата голі” не переймаються сакральністю Скіфії, Трипілля і Кам’яної Могили, а бач, їм більше до снаги тамтешня латина? Видно, за дзвеньканням монет не чутно їм Шевченкового: “Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя”.
А в теле- і радіо просторі — суцільна низькопробна москвинська попса із зарубіжною естрадою. А де ж вітчизняні шлягери, від яких шаленів увесь світ? Не чути.
Тим часом небожителі з Грушевського цьогоріч тільки й спромоглися на встановлення аж 20 % квоти щодо українськомовного продукту. “Дожились українці в своїй одвічній країні! І ради Бога — нікого не виніть, не спитавши спочатку з себе”, — констатує відомий археолог і публіцист Юрій Шилов. Зізнаюсь, дуже важко з ним не погодитися.
Можливо, нас запрошують приєднатися до Британських островів чи стати 51, уже заокеанським штатом, якщо декому так дуже не терпиться зі шкіри вилізти, щоб тільки догодити лордам і сеньйорам? Та де там, ми їм не потрібні!
Знову ж кричущий приклад: у моєму рідному шеститисячному українськомовному селі, де дві середні школи з викладанням національною, поштові відділення Державного підприємства “Укрпошта” на 90 % завалені періодикою з мовою зовсім не дружнього сусіда. І певно, так скрізь. Складається враження, що ця державна структура фінансується не з бюджету України, чи, вірніше, з наших із вами податків, а з відповідних програм усім відомого ФСБ. Загалом же ставлення до рідної мови, як до меншовартісної, є проявом невігластва і рабської психології. Думаю, кожен сам для себе вирішить, хто він насправді.
А я цілковито впевнений, що відтанцювавши декілька століть під балабайку потатарщеного угро-фіна, свідома частина суспільства вже нізащо не стане вибрикувати під саксофон заморського дядька Сема. Вочевидь, саме національного мовного спрямування і якомога швидше очікує від нас шкільна молодь.
Тож згуртуймося, браття мої українці, та разом дамо відсіч усім зайдам та посіпакам, підступно зорієнтованим як на північно-східного “брата”, так і на західного “демократа”!
Своя країна і своя мова понад усе!
