Чесний аналіз проекту нового мовного закону

Володимир ФЕРЕНЦ,

м. Івано-Франківськ

Відверто кажучи, дуже не хочеться аналізувати проект Закону “Про забезпечення державної підтримки заходів з розвитку, популяризації та захисту російської на інших мов в Україні”, внесеного нардепом Є. В. Балицьким. Бо писав аналітику майже до кожного мовного законопроекту, але не певен, що політикам це потрібно. Суспільство стомилося від політизації мовного питання. Тому згаданий законопроект українці засуджують, але практично немає аналітики. Недавно натрапив на один такий розпачливий відгук про “чергове вкидання мовного питання у суспільну свідомість, що повністю лягає у стратегічну лінію історичного агресора, для якого України як незалежної держави “не было, нет и быть не может”. І все. Здається, українців влаштовує кліше — “проект колишніх регіоналів з метою розколоти Україну…”, щоб обуритись і потім заспокоїтися. Мовляв, такий закон ухвалений не може бути. Та в парламенті й серед впливових осіб можуть бути його лобісти. Лобістська складова законопроекту не менша, аніж мовна. Тому проект заслуговує на дуже ретельний аналіз, щоб зрозуміти реальну небезпеку для суспільства в разі ухвалення його Верховною Радою.

Подам текст двох статей повністю.

Стаття 1. Надати протягом 2017—2020 років з Державного бюджету України щорічну державну підтримку заходів з розвитку та популяризації російської мови, інших мов національних меншин в Україні.

Стаття 2. Основою державної підтримки заходів з розвитку та популяризації російської мови, інших мов національних меншин в Україні є сукупність правових, економічних, соціальних, організаційних та інших заходів спрямованих на реалізацію прав громадян на вільне використання рідної мови шляхом:

створення та забезпечення роботи шкіл, спеціальних класів, курсів, гуртків і семінарів з вивчення російської мови, інших мов національних меншин в Україні, підвищення рівня володіння цими мовами різними категоріями громадян, в тому числі державними службовцями;

створення довідників, словників різного типу і призначення, навчальних посібників з російської мови, інших мов національних меншин, їх видання масовими тиражами; підготовку і видання академічних зібрань творів класиків української літератури та українського фольклору російською мовою та іншими мовами національних меншин;

підготовку науково-довідкових видань російською мовою та іншими мовами національних меншин;

комплектування фондів бібліотек російськомовною літературою, літературою інших мов національних меншин;

організацію регулярних науково-популярних радіо- і телепередач та публікацій про російську мову, інші мови національних меншин в засобах масової інформації;

створення умов для популяризації та використання російської мови, інших мов національних меншин засобами сучасного мистецтва (театр, кіно, народна творчість);

зниження споживчої вартості інформаційної, друкованої, поліграфічної продукції, створеної з використанням російської мови, інших мов національних меншин, шляхом податкового, тарифного, митного регулювання, надання безповоротної фінансової допомоги;

здійснення заходів, спрямованих на вільний розвиток та використання російської мови, інших мов національних меншин у різних сферах суспільного життя”.

Закон обіцяє не тільки повне бюджетне фінансування збереження і розвитку основи самобутності меншин (мови) не залежно від потреб і звернень цих громад і додатково забезпечує бюджетне фінансування популяризації мов меншин, тобто публічного їх поширення в царині державної мови. Останнє до заходів збереження самобутності меншин не належить і є інтересом держав походження цих меншин. Як наслідок, державна “популяризація” російської мови заощаджує виділені на це кошти бюджету Російської Федерації і підтримує змагальність російської мови з державною мовою в публічному вжитку. Кошти на виконання цього закону визначаються в бюджеті окремим рядком і Урядові надається право змушувати місцеві бюджети теж виділяти відповідні кошти незалежно від потреби та рішення місцевої влади і всупереч ідеї децентралізації. Це навіює думку, що закон виконуватиметься “залізно” і з дня підписання. Окрім цього прикінцеві положення містять цікавий пункт: “Кабінету Міністрів України у місячний термін з дня набрання чинності цим Законом привести у відповідність із цим Законом свої нормативно-правові акти; забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади прийнятих ними нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону”. Це означає, що законові неправомірно надається статус основоположного і буде змінено всю підзаконну базу регулювання застосування мов у суспільстві. Це певним чином суперечить Конституції, яка регламентує прийняття єдиного закону про порядок застосування мов, з яким повинні узгоджуватися інші закони і підзаконні акти в царині застосування мов.

Цікаво досліджувати законопроект на предмет лобістських зацікавлень щодо його ухвалення. Самобутність меншин у сенсі самодостатнього буття є потребою і функцією конкретної меншини, здійснюється бажанням і з допомогою засобів національних громад. Це справа гідності й внутрішнє стремління представників меншин зберегти свою мову і культуру поза межами батьківщини. Держава не може це забезпечити незалежно від волі і мимо звернень меншин за підтримкою. В Україні є кілька національних груп, які успішно забезпечують власну мовну самобутність коштами громад, з допомогою батьківщини і, звісно, українського бюджету. Найуспішніші меншинні групи — російськомовне населення, єврейська, румунська, угорська меншини. Тут замість російська меншина коректніше вживати термін “російськомовне населення”, бо в Україні російську меншину ідентифікувати дуже важко, адже чимало представників інших меншин та й деякі етнічні українці воліють приймати російську самобутність і мову. Це велика проблема, адже держава не може допомогти національній меншині зберегти мовну самобутність, якщо ця меншина свою самобутність зберігати не бажає і асимілюється в так зване російськомовне населення.

Проект Закону пропонує повне фінансування платниками податків збереження і розвитку самобутності національних меншин, хоч виграють від цього лише ті меншини, які зараз можуть робити це самостійно і за допомогою держав походження. Щодо повного державного фінансування збереження самобутності гагаузів питань немає і це вже давно реалізується. Таким чином фінансовий лобістський інтерес може стосуватись саме успішних і добре фінансованих меншин них громад. Хто ж відмовиться від нагоди перекласти фінансування своїх питомих потреб на загальний бюджет? Лобістський інтерес держав-сусідів теж очевидний — вони перекладають левову частку своїх витрат з підтримки діаспор і просування інтересів в Україні з їх підтримкою на бідний воєнний український бюджет. З позиції незаможного українського платника податків це сприймається як передчасна щедрість коштом його кишені і необачне полегшення іншим державам у вирішенні своїх добрих чи недобрих справ в Україні. Росія точно в переліку цих держав.

На лобістський характер законопроекту вказує і той факт, що в державі вже існує повноцінна система підтримки і фінансування заходів меншин зі збереження самобутності, які національні меншини бажають реалізувати, але не мають достатньо власних ресурсів. Тому згаданий законопроект зайвий. До того ж він провокує відверте втручання в життя національних громад, регламентуючи повне фінансування вичерпного набору заходів, які не можуть накидатися державою, а є внутрішнім інтересом та ініціативою самих громад. Жодним чином у законопроекті не згадуються заходи держави щодо інтеграції меншин у громадянському суспільстві на грунті публічного застосування державної мови і прийняття українських культурно-гуманітарних засад державності. А від цього залежить комфортне самобутнє життя меншин них громад і добробут, спокій та захищеність усіх громадян України.

Висновки:

  1. Пропонується повністю перекласти фінансування проектів збереження і розвитку самобутності на бідний український бюджет, хоч реально переважну більшість меншин підтримується батьківщинами та ще й має достатні для цього ресурси громади. Це стосується всіх наступних бюджетів України незалежно від стану економіки, адже Конституція не дозволяє змін законодавства в бік погіршення пільг.
  2. Під брендом державної популяризації мовної самобутності меншин російській мові державно гарантується повноправне публічне застосування, що суперечить Конституції України, яка надає лише державній мові неподільний пріоритет публічного застосування. Це створює узаконену конкуренцію державної і російської мови, яка і так поширюється понад потреби збереження самобутності російської меншини. Це посилить існуючий процес звуження застосування державної мови і стимулюватиме асиміляцію національних меншин у російськомовне населення.
  3. Враховуючи аргументи, наведені в пункті 2, зважаючи на те, що прогнозоване звуження застосування державної мови, яка є мовою українського етносу також, закон матиме наслідком обмеження існуючого загроженого стану самобутності українського етносу, що становить переважаюче число населення держави. Наслідком є гальмування державотворчих процесів і слабкість українського суспільства у досягненні належного добробуту та гарантованої безпеки.
  4. З урахуванням пунктів 1, 2, 3 ухвалення проекту як Закону суперечить Конституції України, ускладнює можливості державного бюджету, створює додаткову ситуацію змагальності між великими чи впливовими меншинами і українським етносом — переважаючою більшості населення, не сприяє асиміляції меншин в єдине українське суспільство і провокує соціально-етнічний конфлікт, який в умовах зовнішньої агресії та зниження доходів населення може мати руйнівні наслідки для держави. Ухвалення цього проекту як Закон загалом суперечить інтересам українського суспільства.

 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment