Валерій ШВЕЦЬ
“Разом ми знову зробимо Америку величною» — сказав у своїй інавгураційній промові 45 президент Сполучених Штатів Америки Дональд Трамп. Це сильні і правильні для Америки слова, це слова надії для людей усього світу, що пов’язують з світовим лідерством цієї держави свої сподівання на краще життя і справедливіший світ. Перемога Сполучених Штатів у холодній війні і саме існування цієї економічної і політичної надпотуги зробили можливим існування незалежної Української держави ось уже протягом чверті століття. Ми, як ніхто інший в світі, зацікавлені, щоб і надалі Америка нікому не поступилася своїм лідерством. Тим паче, що альтернативних варіантів зовсім небагато: Китай — другий за військовими витратами після Сполучених Штатів, який навіть за дуже великого бажання не можна назвати демократичною державою, та Московія — третя за військовими витратами країна, що була пострахом всього цивілізованого світу протягом ХХ сторіччя і залишається таким і надалі. Але чому Дональд Трамп відніс можливу велич Америки до майбутнього? Хіба тепер Америка вже не є величною державою? Більшість пересічних людей абсолютно переконана, що Америка не тільки була, але і сьогодні є такою.
Щоб зрозуміти слова Трампа, порівняймо річні внутрішні валові продукти (ВВП), тобто кількість матеріальних благ, створених за рік, у Сполучених Штатів і, наприклад, у Китаї. ВВП США 2016 року склав 17 трильйонів 419 мільярдів доларів (22.37 % світового ВВП), а у Китаї лише 10 трильйонів 355 мільярдів доларів (13 % світового ВВП). Здається, що в Америки немає підстав для великого неспокою. Але подивімось на структуру ВВП у США 2016 року: промисловість 15 % ВВП, сільське господарство — 1 % ВВП. У Китаї доля промисловості у ВВП приблизно втричі більша, а в сільському господарстві вдев’ятеро більша за відповідні показники в США. Тобто вже сьогодні вартість виробленої промислової продукції Китаю більше як у півтора рази, а сільськогосподарської продукції більше як уп’ятеро перевищують відповідні показники для США. Але перевага США порівняно з Китаєм у загальному обсязі ВВП також ілюзорна.
Розглянемо приклад. Вартість проїзду в Київському метро — 4 гривні, в Московському метро 55 рублів, в Лондонському метро на максимальну відстань — 6 фунтів. Обмінявши рублі на гривні, ми отримаємо 22 гривні, що рівноцінно чотирьом з половиною поїздкам на метро в Києві. Обмінявши фунти на гривні, ми отримаємо 200 гривень, або 50 поїздок на метро в Києві. Отже, одна і та сама послуга або товар коштує по-різному в різних країнах. Тому за загальними величинами ВВП ще не видно конкретного обсягу послуг або товарів, які цим числам відповідають. Об’єктивнішим показником економічної діяльності країни є не ВВП, а ВВП (ПКЗ) — це ВВП, перерахований за паритетом купівельної здатності різних валют щодо долара. Починаючи з 2014 року, ВВП (ПКЗ) Китаю почав перевищувати ВВП (ПКЗ) Сполучених Штатів. За даними МВФ 2014 року ВВП (ПКЗ) Китаю склав 18 трильйонів 228 мільярдів доларів, а США лише 17 трильйонів 393 мільярдів доларів, 2015 року — 19 трильйонів 696 мільярдів і 18 трильйонів 37 мільярдів відповідно. Якщо перерахувати ці показники у фізичний обсяг промислової і сільськогосподарської продукції, то розрив між Китаєм і США збільшиться ще більше на користь Китаю. Так, президент Трамп має рацію: Сполучені Штати сьогодні вже не є промисловим лідером світу.
Знову слово Дональду Трампу: “Американці бажають якісних шкіл для своїх дітей, безпечних районів для своїх родин і пристойної роботи для себе. Але для надто великої кількості наших громадян реальність зовсім не така. В наших містах матері і діти животіють у злиднях, розкидані по країні заводи нагадують надгробки на цвинтарях, а система освіти, хоча і переповнена грошима, не дає нашій молоді належних знань. Злочинність, банди, наркотики зіпсували багато життів і вкрали у нашої країни великий нереалізований потенціал». (Нібито це і про Україну сказано). І ще: “Одна за одною зачинялись фабрики і пливли за океан. І ніхто навіть не думав про мільйони американських робітників, їх просто забули. Наш середній клас розорили, відібравши його багатства і роздавши їх всьому світу». (І це майже про Україну, правда наші заводи і фабрики різали на брухт.)
Вам ця картина нічого не нагадує? Мені нагадує. Велику депресію початку тридцятих років. На мій погляд справжньою причиною тої депресії була фантастично швидка модернізація (індустріалізація) економіки Радянського Союзу. Тоді американські заводи також знімали з підмурків і вивозили до Радянського Союзу, тоді також американський середній клас скоротився до мінімуму і багато фахових робітників, інженерів, представників творчої інтелігенції стояли в черзі за безкоштовною юшкою. Хто це зробив? Той, хто мав владу в Америці, не формальну владу, пов’язану з виборними державними посадами, і не фабриканти, для яких ця депресія мала катастрофічні наслідки, а ті, хто отримав владу разом з грошима. Чи назвав цих людей Дональд Трамп? Назвав, але досить невиразно: “Надто довго невелика купка людей у столиці насолоджувалась лаврами влади, а народ за це платив». Навіть в Америці складно називати речі своїми іменами.
Для чого була сплачена така ціна? Для того, на мою думку, щоб створити на Сході Європи озброєний до зубів осередок агресії, спрямований проти Західної Європи. І створили. На момент початку Другої світової війни кількість сучасного озброєння у Радянського Союзу в рази перевищувала кількість озброєння решти світу. Чому ж перебіг війни був таким трагічним для Радянського Союзу? Лідери країни, що мали лише початкову освіту, інакше воювати не вміли, а народ, який цих лідерів переважно ненавидів, помирати за них не хотів. (Сталін мав лише незавершену середню духовну освіту: чотири роки духовної семінарії, перед тим шість років учився у чотирирічному духовному училищі. Предметами там були: закон Божий і священа історія, читання за книгами громадянської і церковної печаті, письмо, перші чотири дії арифметики, церковний спів. Думаю, що дій з дробами він не знав. Його улюбленець-маршал Жуков мав лише три класи церковно-приходської школи, близький соратник-маршал Будьоний до школи не ходив, близький соратник і член політбюро, перший маршал Радянського Союзу Ворошилов мав два класи церковно-приходської школи. Цей перелік можна продовжувати довго. Спадкоємець Сталіна на посаді генерального секретаря комуністичної партії Радянського Союзу — Микита Сергійович Хрущов до школи не ходив. Слова партійного гімну: “Кто был никем — тот станет всем» не були просто словами.
Тоді цивілізований світ дорого заплатив за модернізацію Радянського Союзу. Сили, що модернізували і озброїли Радянський Союз перед Другою світовою війною, років через тридцять після неї вдруге здійснили ту саму акцію, але вже щодо Китаю. Модернізація Китаю в принципі не змогла б відбутися без максимального сприяння хазяїв світових грошей, без експорту в Китай цих грошей і сучасних західних технологій. Цього разу індустріалізація Китаю нібито не мала таких катастрофічних наслідків для Західного світу. Просто ту лихоманку, що стрясала Європу і США на початку тридцятих років, розтягнули на півстоліття. ВВП США й інших провідних держав Заходу весь цей час нібито зростав. Але як тільки почалася модернізація Китаю у сімдесяті роки минулого сторіччя, це зростання стало символічним у межах 1—2 %. І чи було воно взагалі реальним? Але це нібито зростання мало приховати від громадськості той простий факт, що реальне виробництво у США і деяких європейських країнах всі ці роки швидко скорочувалось. Американські і європейські заводи масово перекочовували в Китай. На підтвердження знову слова Дональда Трампа: “Десятиліттями ми збагачували іноземну промисловість на шкоду американській. Ми витрачали трильйони доларів за океаном, поки американська інфраструктура занепадала. Ми робили інших багатими, тоді наше власне багатство, сила і впевненість випаровувались».
Чому це було зроблено? Один з варіантів відповіді — для стримування Радянського Союзу, який після Другої світової війни не збавив своєї агресивності, перенісши її на весь світ. Спочатку була модернізована Японія, думаю, з цією ж метою. Але вперте небажання Японії ставати військовою потугою Азії, мабуть, змусило розглянути інші варіанти. Китаю, здається, роль військової потуги вже не тільки Азії, а й цілого світу, подобається і він швидко нарощує свій військовий потенціал. Причому темпи зростання військових витрат навіть за офіційними даними значно перевищують темпи зростання ВВП. Китайська армія тепер найчисельніша в світі і добре оснащеною. Формально військові витрати Китаю в кілька разів менші за військові витрати Сполучених Штатів, хоча і значно перевищують російські, але коли це яка-небуть комуністична країна світу повідомляла про свої реальні військові витрати? Краще було б сказати, що ми не знаємо військових витрат Китаю. Якщо ВВП Китаю десь уп’ятеро перевищує ВВП Московії, армія вдвічі, мобілізаційний потенціал вдесятеро, то про який баланс сили між Китаєм і Московією може йтися? До того ж області Московії, прилеглі до території Китаю, переважно економічно депресивні. Як і чим їх захищати? Хоч би як цього хотіла уникнути Московія, але остаточно її доля вирішуватиметься саме на Сході і навряд чи на її користь.
Чи сучасна Московія є загрозою для Сполучних Штатів? Безумовно, є, і не тільки для них, а й для будь-якої країни світу, що становить для Московії хоча б який-небуть інтерес або складає конкуренцію. Але чи Московія є найбільшим у світі викликом для Сполучених Штатів? Про це не прийнято говорити, але найбільшим викликом для США, безумовно, є Китай. Саме він може позбавити Америку ролі світового лідера, забравши у неї друкарський верстат для світових грошей і залишивши її наодинці із залишками колись колосального власного матеріального виробництва.
У зв’язку з цим зрозуміле бажання Дональда Трампа домовитись із Московією. Правда, не тільки американський президент, а й більшість провідних західних політичних діячів не розуміють, що домовитись з Московією неможливо. Це країна, де слово традиційно нічого не варте ні на рівні державних діячів, ні на рівні пересічних громадян. Якщо до розпаду Радянського Союзу Сполучені Штати намагались його стримати за допомогою Китаю, то тепер є сенс спробувати стримати Китай за допомогою Московії. Оскільки ліки (Китай) виявились небезпечнішими за хворобу (Московію), то доцільно їх поміняти місцями. Тому США однозначно не зацікавлені у подальшому демонтажу Московії на етнічно однорідні нові незалежні держави. Крім того, надто багато матеріальних і політичних ресурсів вони інвестували в цю країну протягом ХХ сторіччя, щоб легко погодитись на її політичне банкрутство. Я б ще додав, що, на мою думку, сьогодні саме Сполучені Штати є головним гарантом територіальної цілісності й державної незалежності Московії. Налагодження стосунків з Кремлем — не відкриття Дональда Трампа. Попередня адміністрація Білого дому виступала не проти Московії, або за її демонтаж, а проти конкретного лідера цієї країни і її правлячої еліти, в основі якої спецслужби і силові структури. Саме така структура влади була характерна для Орди, з якої вийшла Московія. Тепер, вважаю, Московія просто повернулась до свого природного стану.
Чи вплине позиція США на долю Московії? А чи вплинула позиція США 1991 року на долю України? Адже 41-й президент Сполучених Штатів Джордж Герберт Вокер Буш у своєму виступі перед українським парламентом 1991 року закликав українську правлячу еліту і український народ не йти на розрив з Московією, не проголошувати незалежність України. Але ми відчували свою силу і не послухали порад. Україна стала незалежною, і тепер саме Сполучені Штати надають Україні найбільшу економічну, політичну і військову підтримку на цьому шляху. Правда, після закінчення Першої світової війни, коли країни Антанти на чолі зі США вирішували долю післявоєнної Європи, точніше, на чолі з американським президентом Вудро Вільсоном, і створили низку нових незалежних держав за принципом: один народ — одна держава, незалежній Українській державі не знайшлось місця на політичній мапі Європи. Думаю, що не знайшлось би місця і для незалежної Польської держави, але поляки зуміли відстояти себе у війні з Московією, а українці — ні. Власна сила є вирішальним аргументом у всіх політичних колізіях, решта ж відіграє лише допоміжну роль. Україна і Польща були економічно і культурно найрозвиненішими частинами Російської імперії. Перша світова війна знищила Німецьку, Австро-угорську і Османську імперії. Легко було поставити крапку і в існуванні Російської імперії. Для цього достатньо було утворити такі незалежні держави, як Україна, Білорусь, надати незалежність народам Кавказу і Середньої Азії. І ми б назавжди забули про імперію, яка з приходом в ній до влади більшовиків перетворилася на імперію світового зла, за висловом американського президента Рональда Рейгана, в прокляття людства — це вже мої слова. Саме для того, щоб зберегти економічну потугу цієї імперії, їй зберегли її економічне серце — Україну. Так я думаю. А щоб зрозуміти таке ставлення до збільшовиченої Російської імперії, наведу таку цитату непересічного представника ділових кіл Америки і цілком типового у своїх поглядах на Московію. “Шановний пане президенте, я симпатизую радянській формі правління як найбільш підходящій для російського народу» — з листа президенту США Вудро Вільсону від 17 жовтня 1918 року, тобто напередодні післявоєнного облаштування Європи, від Вільяма Лоренса Саундерса, президента корпорації “Інгерсолл-Рендл», директора корпорації “Америкен Інтернейшен» і віце-голови правління Федерального резервного банку Нью-Йорка. Банку, без якого індустріалізація Радянського Союзу, на мою думку, була б неможливою.
Другою можливістю сприяти переродженню Радянського Союзу у нормальну державу була б неучасть Західного світу в індустріалізації Радянського Союзу. Остання була б неможливою у тих нелюдських формах, у яких вона відбувалась, без сприяння фінансового капіталу Західного світу, без інформаційного прикриття Радянського Союзу західними засобами масової інформації (за винятком ЗМІ Німеччини). Зокрема саме західні засоби масової інформації приховували від світової громадськості правду про голодомор в Україні і масовий терор по всьому Радянському Союзу. Зауважу, що ці засоби непідконтрольні державі у жодній державі Західного світу. І тому не на держави слід покладати відповідальність за таку інформаційну політику..
Індустріалізація була не єдиним внеском у створення військової над потуги — Радянського Союзу. Широковідомий у світі американський науковець Ентоні Саттон у своїй книзі “Національне самогубство» наводить документ Державного департаменту США під номером 800.51 W89 USSR/247. Документ є звітом посла Джозефа Е. Девіса від 17 січня 1939 року про завершення робіт з підготовки таємної угоди. У США про існування таємного договору знали тільки чотири людини. Знайдений Саттоном документ ніколи не був спростований і навіть підданий сумніву. Але щоб не виникало навіть найменших сумнівів, Саттон надає читачу масу супутніх договорів, починаючи з документа Держдепартаменту США N 711.00111, — угоди, підписаної в березні 1939 року про участь США в будівництві радянських підводних човнів. Далі він наводить нескінченні списки американських стратегічних поставок у СРСР. Цей список передвоєнних американських стратегічних постачань можна порівняти тільки з нескінченним списком стратегічних постачань у ході війни. Напрошується припущення, що довоєнний Радянський Союз виплекали Сполучені Штати. Тому не варто сподіватись, що США сьогодні свідомо зрадять своє дітище. Але варто бути абсолютно впевненими, що вони ніколи не зрадять і свого головного союзника — об’єднану Європу. Якщо ми і далі прямуватимемо до Європи, при цьому зовсім не обов’язково належати до неї формально, то вони не зрадять і нас. Я думаю, що вони ніколи не дозволять просування кордонів так званого “руського міра» далі на Захід.
Третьою можливістю покінчити з кривавою більшовицькою імперією було б не заважати Німеччині зробити це самостійно у часи Другої світової війни. Цікаво, що ця війна формально почалася через небажання Франції і Англії погодитись з окупацією Німеччиною Польщі, а закінчилась передачею Польщі у мирний спосіб у зону впливу Радянського Союзу.
Четвертою можливістю прискорити розвал Радянського Союзу могло б бути ненадання Сполученими Штатами продовольчої допомоги Радянському Союзу у вигляді продажу зерна за вкрай низькими цінами. Причому це відбувалось і тоді, коли йшла в’єтнамська війна, і Радянський Союз був головною діючою силою, що протистояла США, у тій війні. Я пам’ятаю ті часи, коли в Радянському Союзі при випічці хліба до пшеничної муки почали додавати горох. Радянське сільське господарство на той час повністю збанкрутувало і годувати власний народ у Радянському Союзі вже було нічим. Так що стосовно Радянського Союзу з боку Сполучених Штатів ми стикаємось з системним підходом, що не пов’язаний з конкретною адміністрацією у Білому домі.
Дональд Трамп у своїй промові сказав: “Ми нікому не бажаємо нав’язувати свій спосіб життя. Нехай краще наш приклад стане для всіх сяючим маяком. Ми засяємо провідною зіркою і нехай інші йдуть за нами». Досконалі слова правого лідера правої сили і у якому контрасті вони з діями іншого лідера сусідньої держави, який намагається просувати кордони “руського міра» за допомогою танків і установок залпового вогню і при цьому клянеться в любові до братнього народу. У Дональда Трампа не прозвучало жодного загравання з етнічними меншинами Америки. Замість цього прості й упевнені слова: “Неважливо, який у нас колір шкіри, чорний чи білий, у наших жилах тече однакова червона кров патріотів. Ми усі маємо ті самі свободи і ми шануємо той самий великий прапор Америки. І коли народжуються діти, чи в Детройті, чи в Небрасці, вони дивляться на одні й ті самі зорі у небі, вони мріють про одне й те саме. І в них вирує життя одного й того всевишнього творця».
А наступні його слова могли б прозвучати і вустами нашого президента, як програма його дій, як дороговказ для України: “Я буду боротись за Вас кожним своїм подихом, і я ніколи не підведу Вас. Америка (Україна) знову почне перемагати, причому так, як ніколи раніше. Ми повернемо робочі місця, повернемо наші кордони, повернемо наше багатство і наші мрії. Ми побудуємо нові дороги, шосе, мости, аеропорти, тунелі і залізничні шляхи через всю нашу прекрасну країну. Ми заново відбудуємо нашу країну руками американців (українців) і американською (українською) працею».
“20 січня 2017 року ввійде в історію як день, коли народ знову стане правителем нашої нації. Сьогодні ми передаємо владу від Вашингтона Вам — народу».
Чи може такий президент зрадити Україну? Моя відповідь — ні, бо Московія не зупиниться на кордонах України: ні на східних, ні на західних. А це вже і буде Третя світова війна. Путін і Московія — це війна, що не омине нікого.
