Легендарний 61-й мобільний шпиталь

С. МАСЛОВСЬКА,

Війна породжує ненависть,
жорстокість, братовбивство. Але
нерідко стає нагодою проявити
велич людського духу і насампе-ред — небайдужість. Саме ця ри-са ось уже понад два роки не по-кидає “Заставнівську волонтер-ську сотню”. І коли про нашу ді-яльність дізналися у 61-му вій-ськовому мобільному шпиталі і
запросили навідатися до них, рі-шення ухвалили одноголосно:
їдемо! Тим паче, це саме той ле-гендарний шпиталь, фахівці яко-го рятували життя героїв Іловай-ського котла.
Курс — на Маріуполь та
Волноваху
Поспішаємо до військово-го шпиталю ще й тому, що начме-дом там служить наш земляк із се-ла Погорілівка Віктор Дупешко.
Він закінчив Чернівецький медін-ститут, працював у Одеській об-ласті. Ми пишаємося, що заставні-вець-доброволець — відповідаль-ний за медицину в легендарному
госпіталі. А ще — нас чекали і вій-ськові лікарі, і поранені та хворі
воїни. Отже, отримавши фінансо-ву та продуктову підтримку від За-ставнівської ЦРЛ (головний лікар
В. Липка), парафіян церков сіл До-рошівці (о. Віталій) та Юрківці (о.
Петро), наколядувавши трохи гро-шей, ми придбали певний рема-нент (на замовлення начмеда) для
шпиталю, приготували святу вече-рю, і, частково заправивши авто-мобіль дизпальним від ТОВ “Хре-щатик-Агро”, волонтери Олек-сандр Прядун, Михайло Сябров та
автор публікації напередодні Водо-хреща вирушили в дорогу. Не вель-ми приязно нас зустрічала на блок-постах нацгвардія, ретельно пере-віряючи бус. Але нам  приховува-ти нічого: із відкритою душею ми
заїхали на землі Донбасу. Приві-тно зустрів нас Віктор Дупешко,
супроводжуючи до бази військо-во-лікувального об’єкта. Там одра-зу попередили, що фотографувати
та вести відеозйомки можна тіль-ки з дозволу командира військової
частини.
Перше, що радувало, — це
єдиний красивий, яскравий си-ньо-жовтий прапор на старій
споруді з вікнами, оббитими
плівкою та маскувальним папе-ром. А ще вразила велика кіль-кість військових машин із чер-воним хрестом — це і є лікарня
на колесах і кожне авто має своє
призначення: операційна, реані-мобіль, рентгенавто, стоматав-то, перев’язувальна тощо. Хоча,
пройшовши з 2014 року усі гаря-чі точки бойових дій, зараз час-тина 61-го шпиталю базується на
зруйнованому та понищеному,
але “віджатому” у бойовиків при-міщенні. Всі, хто там служить, са-мотужки облаштували кімнати
для військових, кухню, їдальню,
палати для хворих тощо. Умови
спартанські, але ніхто не скар-житься.
На рахунку шпиталю —
десятки тисяч врятованих і
вилікуваних
— 61-й військовий шпиталь
сформований на базі Військо-во-медичного клінічного цен-тру Південного регіону (Одеса)
2007 року, а в травні 2014-го пе-реведений у зону АТО, — розпо-відає командир військової час-тини, підполковник Олександр
Перестюк. — Відтоді місце дис-локації мінялося, але незмінним
залишилося головне наше при-значення і обов’язки — надава-ти допомогу постраждалим у зоні
АТО. Не один десяток тисяч вря-тованих життів на рахунку нашо-го госпіталю. А легендарним 61-й
назвали тоді, коли до нас безпе-рервно надходили поранені з Іло-вайського котла. Ось лише один
із багатьох фактів. За три дні че-рез рентген-лабораторію про-ходило близько 300 бійців. У
перев’язувальній машині за годи-ну надавали і готові надати допо-могу не менше ніж 12 людям. За-вдяки високому професіоналіз-мові, мобільності та злагодженос-ті в роботі медичних працівників
ми, як завжди, ставимо на ноги
бійців із різних регіонів, зокрема
і вашої Чернівецької області. Ми
перебуваємо у населеному пунк-ті, більшість мешканців якого ко-лись проголосували за ДНР, тому
особливої довіри до них немає,
але і вони отримують нашу ме-дичну допомогу. Саме задля то-го, щоб уникнути провокацій від
ненадійної частини населення,
ми просили вас привезти систему
відео спостереження, за що щиро
вдячні. Усі військовозобов’язані
— лікарі, медсестри, обслугову-ючий персонал служать за контр-актом. Щоправда, наразі ката-строфічно не вистачає водіїв та
санітарів (33 вакансії). Тому про-симо буковинців до нас на служ-бу. Заробітна плата висока, ко-лектив дружний, професійний.
Обійшовши територію шпи-талю, захищену металевою ого-рожею, кімнати, більш-менш об-лаштовані під медично-військо-ві, переконалися, що тут панує
надзвичайна атмосфера взаємо-розуміння і суворої дисципліни.
— А як інакше? Ми — вій-ськові, тим більше, перебуваємо
найближче до передової, — роз-повідає заступник командира з
медичної частини, підполковник
медичної служби Віктор Дупеш-ко. — Наше головне завдання —
якомога швидше надати допомо-гу постраждалому. Тут проживає
особовий склад. Я — відповідаль-ний за медичне забезпечення та
медичний процес. Зона відпові-дальності доволі велика. Ми пе-ребуваємо у шпитальному відді-ленні, де надаємо лікарську до-помогу хворим, а поранені — у хі-рургічному, яке розмістили в од-ній із районних лікарень Доне-цької області. Є реанімаційне й
сортувально-евакуаційне відді-лення. Хворого чи пораненого
доправляють із зони бойових дій
своїм транспортом, але буває, що
й наші бригади виїжджають на
передову. Надавши допомогу во-їну, не маємо права довго трима-ти у наших відділеннях. Завжди
повинні бути вільні місця, бо у
будь-який момент можуть при-везти поранених. Евакуацію про-водимо оперативно і в різні ме-дичні установи України. Легко-поранених чи хворих доправля-ємо автобусами чи залізницею,
важких — гелікоптером до Дні-пра, Києва, Запоріжжя, Одеси.
Маємо зв’язок і з різними науко-вими інститутами, якщо потріб-но — веземо постраждалих і ту-ди. Ліками та медичними препа-ратами більш-менш забезпечені
(у межах фінансування). Є запаси
борошна, картоплі, крупів, цукру,
овочів, сухофруктів, щодня свіже
м’ясо. У їдальні харчуються всі на
однакових умовах — від команди-ра до солдата чи хворого…
Лікарі і сестрички —
ангели-охоронці, а дитячі
малюнки — обереги
І справді, у цьому ми пере-свідчилися в їдальні, де за одним
столом командир частини, нач-мед, солдат, хворий…
— Як вас звати і як потрапили
сюди? — запитуємо юнака, який
щойно пообідав.
— Олександр, — відповідає
хлопець. — Я кілька місяців у ар-мії, зі скаргами на болі в шлун-ку, доправили сюди. Наразі ліку-юся, почуваюся краще. За якийсь
час знову — на службу. Я з Чер-нівців, а мій тато з Малого Ку-чурова. Прізвище не називатиму,
бо мама хвилюватиметься… Рані-ше працював на будівництві, але
думки про війну не давали спо-кою. Контракт підписав без ві-дома батьків. Пізніше повідомив.
Вони мене зрозуміли.
Виходячи з їдальні, пройшли-ся коридором, стіни якого бук-вально “вдягнені” у дитячі ма-люнки… Хворий Іван поспішав
на перев’язку, а коментар його
буквально вразив:
— Лікарі і сестрички — наші
янголи-охоронці, а малюнки —
це такий позитив, наші обереги,
а ще — мотивація — нам є за ко-го воювати!..
Далі побачили відчинені две-рі до кімнати, облаштованої під
церкву. Це — каплиця Святого
Пантелеймона-Цілителя.
— Тут ми молимося, дякуємо
Господу за прожитий день. Сюди
приїздять капелани, переважно із
Західної України — церков Київ-ського Патріархату. На сході хра-ми тільки Московського патріар-хату, — продовжує Віктор Само-ілович. — До цієї кімнати щоран-ку і щовечора заходжу і я, прошу
Бога вберегти мене та моїх побра-тимів. Коли затишшя там, на пе-редовій, як, приміром, сьогодні,
то і в нас спокійно. Але так буває
не часто. На жаль…
Єдине бажання — мир
і щоб швидше обняти
кохану
У хірургічному відділенні, що
за кілька кілометрів від госпіталь-ного, нині також не вельми люд-но. Військовий хірург Віталій
Мельник каже, що війна “скли-кала” до госпіталю найкращих
спеціалістів. Тож у їхньому відді-ленні висококваліфіковані вій-ськові хірурги з Одеси, Дніпра,
Києва. Місцеве населення ста-виться позитивно, адже люди ма-ють змогу отримати медичну до-помогу найвищої кваліфікації.
Оперують не тільки поранених у
бою. Війна оголила слабкі місця
цивільної медицини, тож на лі-карняне ліжко чи й операційний
стіл нерідко потрапляють воїни із
задавненими хворобами.
Лікарі визнають ще одну про-блему — алкоголь у зоні бойових
дій, через що маємо кожну шос-ту втрату в бою (дані військових
експертів). Безумовно, така слаб-кість вояків компрометує держа-ву. Багато залежить від команди-рів на місцях, але те, що на війні
потрібні психологи та капелани,
— це факт.
Контрактник Дмитро із
Кам’янця-Подільського неохоче
розповідає про своє поранення.
Наразі одне бажання — мир і щоб
скоріше обійняти кохану дівчи-ну, яка його чекає вдома. У реа-німаційному відділенні Андрій із
Кіровоградської області, хлопець
ще дуже кволий після операції,
але оптимістично заявляє:
— Тут такі хороші лікарі, що
за день-два бігатиму і про трав-му скоро забуду. Вміють швидко
на ноги поставити і психологічно
допомогти.
Дівчат-бійців болить, що
молодь байдужа до війни
Коли повернулися на базу, за-питала начмеда, чи не можна де-що поліпшити умови проживан-ня на базі жінок. Нам, громадя-нам із великої землі, звиклих до
домашніх умов, відчувати такий
контраст важко. Пан Віктор від-повів, що перейшли сюди не так
давно і самотужки роблять усе
можливе, адже держава не пе-редбачила фінансування ремонту
об’єкта тимчасового перебування
військових. Не сьогодні-завтра
може надійти наказ про зміну
місця дислокації. Саме тому ке-рівництво шпиталю звертається
по допомогу до волонтерів, бо та-ки ж намагаються створити ком-фортніші умови. Та яким було
моє здивування, коли про це по-говорила з дівчатами-медсестра-ми. Щойно повернувшись із ро-боти, вони, втомлені, не відчува-ють прохолоди в кімнаті, задово-лені тим, що мають дах над голо-вою (хоч і деінде протікає), теплу
воду та дзеркало… Веселі і життє-радісні, чепуряться і дякують нам
за смаколики до Йорданського
святвечора, за супутникову анте-ну, адже віднині мають змогу ди-витися українське телебачення.
— Нас усе влаштовує,— каже
Альона, яка люб’язно поділилася
зі мною ковдрою, аби я не змерз-ла вночі у так званій казармі.
— Ми звиклі до екстремальних
умов. Крім обов’язків медсестер,
ходимо на полігон, на стрільби-ще. Ось там справді зимно. Але
ж іншим дівчатам, котрі у блінда-жах, ще важче.
— Так, справді, — каже Віка з
Кіровоградщини. — Моя подруга
Яна вже півроку у землянці. Во-на досвідчений медик, тому бійці
просять не покидати їх.
Дівчата готувалися до сну, по
черзі чекали на “душ”, якщо йо-го можна так назвати, розповіда-ли, як минув день, і розміркову-вали, яким буде життя після ві-йни. Цікаві думки дівчат-воїнів,
які насамперед хочуть сім’ю, до-брого чоловіка й дітей, перенесли
нас на якусь мить у інший вимір.
Бо чи не всі переймаються май-бутнім, зважаючи на те, що ни-нішня молодь байдужа до війни.
Розваги й соціальні мережі — все,
що цікавить більшість. Як не по-годитись із думками Насті білявої
та Насті смуглявої (з Донецької
та Запорізької областей) і Вікто-рії? Їм ледь за 20, а роздуми — до-рослі та виважені. Ось так, спіл-куючись допізна про рідну мову,
культуру, церкву, ми разом шука-ли шляхи розвитку нової країни,
яка переживає війну.
Воїни, лікарі, волонтери
єдиним фронтом повернуть
українські території
З самого ранку зустрілися і з
медиками, які повернулися з пе-редової, де робили щеплення бій-цям проти грипу. На запитання,
як там наші хлопці, відповідали:
тримаються відважно, дух — бо-йовий.
Ось і настав час прощання.
Особовий склад вишикувався на
ранкову перевірку. А ще, щоб по-дякувати “Заставнівській волон-терській сотні” за допомогу і за
духовну їжу: просвітницькі жур-нали “Українська ластівка” та ча-сописи “Слово Просвіти” і “Го-лос краю”, передплачені для во-їнів АТО товариством “Хреща-тик-Агро”. Військові дякували
за спілкування і просили приїха-ти ще. Зворушені такою увагою
людей, котрі працюють на поря-тунок наших воїнів у екстремаль-них умовах, не нарікаючи на до-лю, ми також дякували В. Ду-пешку за можливість перейня-тися проблемами війни в шпи-талі, кланялися всім за силу, ви-тримку, професіоналізм, за вря-товані життя. Ми поспішали, бо
від’їжджали до добровольчого ба-тальйону “Айдар”, а ще розумі-ли, що не маємо права забирати
час у начмеда-земляка та його ко-лег, для яких дорога кожна хви-лина. Тим паче, на територію вже
виїхав автобус для евакуйованих,
які мають доліковуватися в запо-різькій лікарні. Ще не зовсім здо-рові хлопці обіймалися з побра-тимами, котрі тут залишаються,
дякували лікарям і нам, волон-терам, запевняючи, що це саме
той тандем, який не дає зневіри-тись бійцям, а об’єднавшись єди-ним фронтом, Україна поверне
втрачені території. Дай Боже! Хай
справдиться наша найзаповітні-ша мрія — мир.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment