Маріупольська лінія оборони

Маріупольська лінія оборони

 

Кілька днів тому в Музеї книги і друкарства  України відкрилася цікава художня виставка «Знаки життя». Представлені тут сорок живописних полотен маріупольських художників Сергія Баранника і Володимира Харакоза свідчать, що як і наші бійці на передовій, так і вони надійно, впевнено тримають культурну лінію оборони. І має вона не менше стратегічне значення у захисті територіальної цілісності і незалежності України, ніж панівні висоти навколо цього приазовського фронтового міста. Що ж стосується безпосередньо маріупольських «десантників», то обидва художники-побратими мають чимало спільного і водночас не менш індивідуального. Але найголовніше те, що обох Всевишній гладить по голові, як кажуть про талановитих художників в арабському світі.

Сергій Баранник у десятирічному віці разом з батьками переїхав з Сахаліну на Донеччину. Кияни знайомі з його творчістю вже не перший рік. Гурмани образотворчого мистецтва можуть пригадати його прізвище ще з 1979 року, коли він уперше взяв участь у республіканській виставці «Олімпіада-80». Наприкінці 1990-х він створив серію графічних робіт з історії Київської Русі (16 аркушів) під назвою «Радіючи і сумуючи». Уже за незалежної України його живописні твори експонувалися в Польщі (Хожов, Катовіце, Краків), Латвії (Рига), Італія (Бібіоне), Франція (Париж). А на замовлення Палестинського руху опору Сергій створив серію графічних робітна на тему «Земля Палестини».

У жилах Володимира Харакоза, як він жартома зізнається, нуртує грецько-українська кров. Народився на Донеччині, хоча частину життя, як і Бараннику також довелося провести за кордоном. Близько десяти років він жив, навчався і працював у Латвії, в Ризі. Але поклик рідної землі з часом став непереборним і Володимир повернувся додому. У його творчій біографії теж нараховується не один десяток персональних і колективних виставок в Україні і за її межами.

Свій шлях у мистецтві Сергій Баранник розпочинав як графік. Це наклало відбиток на подальшу роботу уже як живописця. Творчий почерк його оригінальний, глибоко індивідуальний. Цікаво те, що з натурою він взагалі не працює. Володіючи розвинутим асоціативним мисленням, образи автора насичені символами, які попри все виростають з реального світу. Твори Баранника, як зазначає мистецтвознавець Тамара Лі, – фігуративні композиції, побудовані на округлих об’ємах, лаконічних і завершених. У них відбувається гра фактури, переповнених  різноманітними ритмами, декоративних за характером.  Характерною рисою творів є рух через силуетну лінію, яка вибудовує і з’єднує усі елементи композиції. Завдяки цьому створені образи яскраві у виразі почуттів і легко прочитувані глядачем.

Три роки тому, на УІ Всеукраїнській художній виставці  «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників»» автор дебютував полотном «Знак часу І». У цьому творі – ніби пророцтво. Він написав його у рік початку Революції Гідності. На жовто-блактино-світлобузковому фоні широкораменний хрест, за ним ще один. У горизонтальне рамено вписано лежачого воїна, силует якого водночас нагадує верхню частину розпяття. Під ним профільне зображення вершиника на коні, виліплене нібито в стилі української народної кераміки. Чий то образ: скіфа? запорозького козака? козака часів Української революції і національно-визвольної війни 1917-1921 рр.? Чи то може образ нинішніх воїнів з добровольчих батальйонів і Збройних сил, які виступили на оборону споконвічної землі нашого народу від диких монголо-татарських-московських орд? Прочитання символів тут багатопланове, змістовно-насичене.

На торішньому, сьомому бієнале Баранник представив уже два полотна: «Знак натюрморту ІІІ» і «Знак подолання». І в першій, і другій картині глядач безпомильно бачить український донецький степ, наповнений низкою символів козацького духу і розділений («Знак подолання») на дві частини – білу, з зеленими барвами життя і криваво-червону, де й сьогодні ллється  кров України…

До речі, до побіжної характеристики творчого обличчя Баранника треба зауважити, що він прихильник тематичної серійності картин. Про це свідчить і попередня, написана десять років тому і широко відома серія його робіт «Знак жінки». На суд глядача цього разу автор представив різні роботи – від натюрмортів до тематичних за жанром, різних за рівнем втілення задуму, але всі просякнуті високим філософським звучанням.

Творчість Володимира Харакоза тяжіє до традиційної чистої живописної мови, але від того вона не менш яскрава і індивідуальна. Ясність, точність, емоційна врівноваженість проступає в кожній деталі. Зміст форми завжди логічно вибудуваний. У своїй палітрі він надає перевагу грі кольору, спокійно-стриманого, в окремих полотнах навіть холоднуватого.  Мазки його пензля густі, широкі. І це тільки підсилює виражальність образів. Споглядаючи манеру художника в різних жанрах, які він представив на виставці, нерідко відчуваєш непомітний вплив мистецтва прибалтійських майстрів. Воно і не дивно, адже Володимир навчався в Естонії, випускник факультету Таллінського університету.

Що ж до спільних рис творчості наших художників-мелітопольців, то це прагнення залучити глядача до мандрівки їхнім, а, отже, і нашим світом. Він наповнений  світовідчуттям різноманіття спільної і рідної кожному із нас Батьківщини, її прадавнього і животворно-незнищенного духу, заглибленням у власне Я. Маріупольські митці, як і ми, прагнемо тісніших звязків не лише творчих, а й духовних, інформаційних. Можливо для них, які змушені жити у безпосередній близькості до Східного фронту, творити у середовищі, де не так просто впірнути в українську стихію, зачерпнути, втамувати духовну, мовну спрагу з національних джерел, такі контакти є просто життєво необхідними. Це те, чому противилася попередня влада і не досі не зрозуміла нинішня. І тому маріупольську лінію оборони мусять тримати кияни і одесити, львівяни і вінничани – всі ті, у кого не зашкарубло почуття єдиної країни, одного народу з багатою, розмаїтою, національною культурою.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment