«Я житом возвеличу звід строфи…»

(кілька штрихів до творчого портрета)

Петро СОРОКА
Як в літака, є в мене чорна скринька,
У ній — усе, від “гей!” до “ой!” і “ох!”
Її колись — сторінка по сторінці –
Хтось прочита.
Хотілося, щоб Бог.
М. Пасічник
Михайло Пасічник працює у літературі
не одне десятиліття, і його творчість не про-ходить поза увагою широкого читацького
загалу та професійних літераторів, у його ак-тиві десятки виданих книг, про нього писа-ли знані критики і письменники: М. Сухо-вецький, проф. П. Білоус, М. Мачківський,
М. Слабошпицький. “М. Пасічник не нале-жить до авторів, що товчуться на ярмар-ку амбіцій. Для нинішніх законодавців мо-ди він надто традиційний, якщо не патріар-хальний”, — наголошує зокрема В. Базилев-ський. І це справді так. Поет вийшов із Шев-ченківського поля, в його творчості відчу-вається вплив В. Симоненка і А. Малишка,
В. Підпалого і М. Сома, він належить до то-го коша сучасних поетів, які сповідують кла-сичну строгість і ясний контур (“У класиці не
може буть дрібниці, Усе у ній береться на при-ціл”, — зазначає він). В іменах це відбито так:
С. Бабій, Любов Пшенична, Й.Строцюк,
Любов Проць, Тетяна Яковенко, С. Бурла-ков… Ряд високий і достойний.
М. Пасічник пише про те, що любить,
знає і за що вболіває понад усе. Сільська
тематика — домінуюча в його творчості й
оповита глибокою тугою за тим, що мину-ло і не вернеться (“Солом’яне село згоріло
в часі, сплило в минуле глиняне село”), сві-том дитинства, незайманої краси і важкого,
але такого щемкого з віддалі часу щастя.
Мало хто так оспівав рідну хату, місте-рію толоки, смачну цілушку житняка, роз-биті польові путівці, половіючі пшени-ці під погідними небесами, сільський по-бут без ідилії, але в серпанку чарівної яси,
як М. Пасічник. “Я зі стріхи рідної росту”,
— задекларував він в одному вірші, й усе
написане перевіряє зірким поглядом сво-їх земляків — тих, що відійшли, і тих, що
доживають віку в патріархальній глибин-ці, перебуваючи в нерозривній єдності з
природою. Відчувається, йому байдуже, як
сприймуть його вірші авторитетні критики
і мовні пуристи, головне — не розчарува-ти земляків, братів і сестер по духу і кро-ві, друзів і колишніх сусідів, усіх отих тіток
Сонь, дядьків Василів, Никифірків і Ми-хайлів, дідів і бабусь, “схилених на осінь”,
щоб, борони Боже, не видатися смішним,
чужим і далеким в їхні очах. Бо ж разом
Ліпити стіни з глини ми любили,
А глина та людей із нас ліпила,
Переливала дивну в’язкість в нас…
Поет може дозволити собі дієслівні ри-ми, збиті й усталені епітети, він не надто ви-мисливий у формі, але охоче і не без успі-ху апробовує оду і ліричну мініатюру, бала-ду і шкіци до портретів, сюжетні розлогі ві-рші, що нагадують оповідання чи новели, а
то й невеликі поеми, оригінальні “квадра-цикли”, уривки думок, молитви-медитації,
штрихи до біографії. Поет свідомий того, що
найбільш новаторським можна бути в межах
класичного вірша, бо головне глибина дум-ки і сила почуттів, золотий запас душі.
У віршах М. Пасічника багато суму,
роздумів про смерть, навіть цвинтарних
мотивів, але немає у нього безпросвітної
темної барви, нема безнадії і безвиході, а
є незмінна духовна просвітленість, що йде
від глибокої віри у безсмертну душу і вічне
життя. Принаймні так я це відчуваю.
З двох половин у людини
Доля, життя і роки.
Друга моя половина —
То є гора навпаки.
А ще поет любить малювати свій ав-топортрет і часто доповнює його новими
штрихами:
Народивсь під знаком Марса —
Знаком воєн і вогню.
Сам горю собою часом,
Сам від себе боронюсь.
Все роблю занадто швидко:
Миттю — звідти, вмить — туди,
Тут — за свата, там — за свідка,
Зліва — злива, справа — дим….
Ці проблеми затерзають,
А можливо, і уб’ють!
Та спинюсь — і ніби зайвим
Я у цім житті стаю…
Між ліричним героєм його збірки “У
вільх цих кров моєї групи” (скажу одверто,
що небажаний збіг приголосних у цій назві
неприємно подразнює) і автором я не зна-ходжу ні демаркаційної лінії, ні розриву, ні
навіть зазору. Все, хоч би про що він писав,
— це його власна душевна сповідь, все іде
з глибини його серця. Тому часто поет на-зиває своє ім’я і вголос розмовляє з собою,
або ж фіксує такі цікаві діалоги:
…Вже й малеча з мого роду
Озирається на мене:
— Хто цей дід сивобородий?
— Міша Пасічник, письменник.
Все про мене всі узнають,
Та колись спитають в тиші:
— Хто помер? Кого ховають?
— Мішу Пасічника, Мішу…
Тому поет і залишається молодим душею
і тілом, що не забронзовів у своєму письмен-стві, не підноситься над іншими, не прикри-вається дутою солідністю, не послуговуєть-ся перед земляками отим поважним “Ми-хайло Павлович”, а залишається “Мішою”,
тобто несе в собі нерозхлюпані дива дитин-ства, мудрої простоти і граничної доступнос-ті, справжньої, а не показної рівності з усіма.
Ще одна чільна тема в його книзі —
пейзажні вірші, в яких найчастіше оспівує
ліс. Тут багато цікавих знахідок і на рівні
виражальних засобів, і ритміки.
Березневий ліс, березневий свист,
Березневий бриз, березнева слизь.
Березнева вись, крони розплелись,
Ручаї в гаї радо розплились…
Мелодійність — одна з прикметних
ознак пасічникового стилю, тож чимало
його текстів так і просяться на музику.
Не можна обминути й патріотичні мо-тиви у його творчості, вони наявні в кож-ній його збірці, ба навіть кожній газетній
чи журнальній публікації, а видана книж-ка громадянської лірики має промовисту
назву “То — біла гарячка Росії”, де зібрані
вірші-памфлети, вірші-інвективи, вірші-присуди і звинувачення, підкріплені неза-перечними фактами.
Відчувається, що Михайло Пасічник у
житті багато звідав й пережив, багато шу-кав і пройшов складний шлях духовного
становлення, але ця непроста дорога по-шуків привела його туди, куди він одчай-душно прагнув — до життя з високим сен-сом і смислом. Усе це є у його віршах і так
наснажує під час уважного, неупереджено-го і вдумливого прочитання. І нас, читачів,
він закликає не зупинятися на півдорозі,
шукати, думати, боротися, докладати зу-силь, щоб не загубитись у вічності…
Петриківський Ліс

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment