Людина і Всесвіт: загадки Демокріта

Олег К. Романчук. Зоряний кристал: науково-фантастичний роман. — Львів: Універсум, 2016. — 276 с.

 

Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ,

кандидат філологічних наук,

Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка

 

Роман Олега Романчука “Зоряний кристал» (виданий за підтримки Фундації ім. Івана Багряного у США) — несподіване поєднання пригодницького детективу (окремі історії читаєш як справжній детектив) і наукової фантастики. Щоправда, така жанрова взаємодія цілком вкладається в русло літератури метамодернізму, який приходить на зміну постмодернізму. “Зоряний кристал» — твір, який залишає двояке враження після прочитання.

Привертає увагу несподівана і невластива українській прозі останнього часу філософська основа твору. Під “філософією» роману можна розуміти кілька рівнів. З одного боку, ідеться про досить нове осмислення людини як сукупності атомів, які потребують відповідного ставлення. Людині від природи даровано значно більше, ніж вона може припустити. По-друге, “Зоряний кристал» — це твір, у якому маємо “роман у романі», і одна з ліній заводить читача в далекі часи Сократа, Демокріта, Протагора, Піфагора, Геракліта… і софістів. “Чим далі вчитувався Демокріт у химерне плетиво чужих думок, тим різкіше залягали зморшки на його високому чолі. Дедалі більше нового, незвичайного і несподіваного довідувався він, всотуючи рядки санскриту.

“Всі світи народжуються і вмирають по черзі; наш також не є винятком. Йому передував інший світ, а наш, руйнуючись, дасть зародки для нового світу, і так триває творіння через подвійну вічність минулого і майбутнього».

Ці погляди збігалися з твердженнями Геракліта, що рух і розвиток відбуваються через боротьбу, що все на світі змінюється (в одну і ту саму ріку не можна увійти двічі), і його власними, Демокрітовими, поглядами. Перегукувалася з його думками і Гераклітова гадка про світобудову: “Цей космос, один і той же для всього сущого, не створив жоден бог і жодна людина, він завжди був, є і буде вічно живим вогнем, який то загорається, то гасне». Проте не могли вдовольнити Демокріта пояснення начал природних явищ, запропоновані багатьма філософами, зокрема і його земляками» (с.70).

Предмет давніх дискусій гідних мужів — людина і Всесвіт, принципи світобудови. Несподіване зникнення лоту з умовною назвою “Чаша Грааля» змушує оповідача мандрувати крізь тисячоліття. Розгадка таємниці — там, у далекому світі персів і ефіопів, еллінів і індусів. “Зоряний кристал» чимсь нагадує романи-екшени Дена Брауна: такий твір чудово надається до екранізації. Сюжет і справді захоплює з першої сторінки: загадкове зникнення-викрадання на всесвітньо відомому британському аукціоні раптом скеровує читача до скарбів Полуботка, а далі… в античність. А поряд із цим — друга ключова лінія, пов’язана з сучасними (надсучасними) дослідженнями, над якими працюють українські науковці-фізики.

Микола Олексійович Бандура, професор-дивак уже нашого часу, зовсім не заперечує знахідок Демокріта, а, навпаки, дивується тому, наскільки значний евристичний потенціал мали античні твердження філософа: “Я маю, зокрема, на увазі той факт, що його ідея неподільних атомів сьогодні більш ніж чудові узгоджується з ідеєю кварків — цих вічних і неподільних частинок, із яких складаються протони, нейтрони тощо. Саме Демокріт уперше поставив проблему простору-часу. На жаль, повністю реконструювати постановку цієї проблеми в натурфілософії знаменитого грека дуже важко, оскільки оригінальні твори відсутні. Сьогодні відомі лише тенденційно підібрані Демокрітовими противниками уривки. До нас дійшло надто мало достовірних фактів про життя славетного елліна. Відомо, наприклад, що Демокріт висловив гіпотезу про безконечність і вічність Всесвіту, про існування незчисленних світів. Був Демокріт атеїст, який з цілком матеріалістичних позицій пояснював виникнення віри в численних богів як результат нездатності пояснити явища природи — затемнення сонця, грім, блискавку. У нього природа виходить сама з себе, не залучаючи на допомогу потойбічні сили. Філософ з Абдер одним із перших почав розробляти питання стереометрії, впритул підійшов до проблеми нескінченно малих величин, уперше висловив ідею систематизації математики…» (с. 98).

Ось ця “наукова» друга лінія видається трохи романтизованою. Передусім тому, що для здійснення таких досліджень потрібні новітні лабораторії. З жалюгідним фінансуванням української науки такі експерименти видаються справді фантастикою. Хоч міркування українського професора-фізика з плином романного часу переходять від площини “наукової» до площини “гуманістичної». Такий поворот до “гуманізації науки» видається цілком виправданим. Мені не раз доводилося спілкуватися з прекрасними фахівцями в царині медицини, надпровідників або нанотехнологій, які водночас чудово зналися на творах літератури й образотворчого мистецтва. Герої роману Олега К. Романчука — з таких: вони знаються на історії, а науку сприймають як механізм привідчинення дверей до того, що часто описується в координатах метафізичних або релігійно-містичних. Описується, бо людина поки що не винайшла адекватних інструментів для аналізу таких явищ.

“Але не забувайте, Сергію, — делікатно зупинив мене Бандура, — що гомо сапієнс робить лише перші кроки у великому пізнанні і при цьому щоразу переконується в тому, що все навколо, живе і неживе, — це ті наріжні камені, які утворюють всезагальну гармонію життя, підпорядковуються Єдиному Закону Природи. Тільки ми не знаємо, як діє цей Закон.

— Сьогодні достеменно відомо, що у живій природі існує певна універсальна програма — генетичний код, — втрутився Ткачук. — У всіх організмах, від найпростішої плісняви до людини, впродовж мільярдів років використовується єдина абетка, єдина програма розвитку організму, записана в хромосомах. А чому б не припустити, що якась програма існує і в неживій природі? Скажімо, в кристалі. Можливо, справді інформація нікуди не зникає і здатна скільки завгодно зберігатися у своєрідних камерах схову на мікрорівнях кристала. За сучасними уявленнями, життя може існувати за рахунок вилучення з навколишнього середовища енергії, речовини та інформації. Щодо неї, то, як з’ясувалося, вона може нагромаджуватися, зберігатися і реалізуватись за певних умов» (с. 99).

“Зоряний кристал» — це роман про сутність людини, про межі людського розуму, його матеріалістичну і нематеріалістичну основу. Що таке “розум» — результат взаємодії випадкових атомів чи вища заданість, яка промовляє через людське тіло, яке водночас саме постає атомним зчепленням? Що означають загадки природи на кшталт кристалів із точки зору науки? Чому в давнину люди могли здійснювати складні операції й лікувати від надскладних захворювань навіть без високопрофесійного обладнання? Що потрібно для того, аби пізнати світ? Що означає Протагорове “людина — міра всіх речей»?

З огляду на ці запитання немає сумніву, що “Зоряний кристал» — це роман філософський, у якому в дусі наукової фантастики окреслено можливості подальшого розвитку науки про людину і світ. Автор ґрунтовно проштудіював новітні дослідження з астрофізики на кшталт теорії суперструнної реальності, а також штучного інтелекту (ШІ). Власне, одне з останніх філософських питань уже в епоху постсучасності — як досягнути безпечного функціонування ШІ, який у принципі може становити для людини і серйозну загрозу. “Якщо людство знайде в собі сили відмовитись від ідеї власної винятковості, то нарешті зрозуміє, що у Всесвіті можуть існувати найрізноманітніші форми організації Розуму, зокрема й такі, що містять в собі одночасно як обмеження, так і щось нове, нам не притаманне. Поєднання різноманітних форм в єдину систему космічного Розуму відкриває перед людством нові можливості пізнання реальності. Ключем до такого об’єднання є взаємна толерантність, взаємосумісність. Час зрозуміти, що саме толерантність, здатність розвинути її в собі стосовно іншого, сумісність з іншим є вищим проявом Розуму, завдання якого полягає не тільки в тому, щоб зрозуміти Реальність і прояви сутності матерії, а й знайти своє місце в цій багатоманітності, органічно вписатись у неї, при цьому не порушуючи, а, навпаки, зміцнюючи її сумісність.

Таким чином, соціальна безпека створення ШІ пов’язана з виробленням взаємної толерантності й переконаності у взаємній потребі. Знову ж таки слід акцентувати: виробленню перелічених умов має передувати встановлення (вироблення) толерантності всередині людського суспільства, оскільки без цього жодного взаєморозуміння між штучним інтелектом і людством досягнути не вдасться.

Природа мудра. Зараз не йдеться про існування чи неіснування якогось всесвітнього розуму, але не можна не констатувати, що Природа, створюючи свої закони розвитку, потурбувалася і про те, що така грізна зброя, як ШІ, не має бути надана суспільству з соціальним “вивихом» (навіть якщо цей “вивих» — залишки тоталітаризму). Це й зрозуміло: якщо таке суспільство дістане у своє розпорядження ШІ, то це буде рівносильне самознищенню цього суспільства.

ШІ — це ворота у Великий Космос, це розуміння й використання багатьох процесів, нині не доступних нашому розумові (зокрема, розуміння й використання властивостей багатовимірності простору), і цілком закономірно, що Природа ставить бар’єр перед цивілізаціями, які в своїй організації не спроможні відмовитись від принципів насильства. Цивілізація, перш ніж вийти у Великий Космос, повинна скласти іспит на толерантність» (с. 270—271).

Роман “Зоряний кристал» репрезентує альтернативні історії й пропонує науково-фантастичні наративи у стилі “а що, якби…». Проте особливість письма О. Романчука у тому, що його оповідач переходить від “наукового пояснення» явищ до гуманістично-філософського. Вірогідно, створення ШІ стане можливим тоді, коли людина змінить власне уявлення про себе, про свою унікальність і вищість? Можливо, розумне життя — це зовсім не прерогатива людини, а такі форми наявні і в “неживій» природі? Просто потрібно відмовитися від людиноцентризму, за яким сховано гіпертрофований егоїзм?

Роман читаєш на одному подихові. Твір захоплює з першої і до останньої сторінки. “Зоряний кристал» — роман, у якому наявні теми трансрелігійності, властиві сучасному світу, в якому концепція мультикультуралізму на якомусь етапі зазнала поразки. Проте тут подано спробу пояснити складні феномени: що таке розум? душа? Це проекція, біополе чи результат біохімічних і біофізичний процесів? А може, це те, що Платон називав “кволією» як певний нематеріальний феномен?

До чого ж тут кристал?

Кристал у романі постає символом загадковості природних творінь. Кристал — символ надточної супертехнології, якою володіє лише природа, а отже, є підстави думати, що наш світ (а також мільйони інших світів) творено не випадково.

Бог (хоча відчувається, що оповідач тяжіє до агностично-деїстичного бачення дійсності) таки не грає з нами кості.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment