Олександр Олесь. Передсмертне листування

Олександр Олесь. Передсмертне листування

(За матеріалами Архіву проф. Миколи Мушинки в Пряшеві)

 

Мґр. Олег ПАВЛІВ

керівник Товариства “Опір Західної України» в Празі (Чехія)

письменник та упорядник книги д-ра В. Горбового “Погода совісті»

спеціально для “Слова Просвіти»,

Пряшів—Прага—Київ

 

У дослідженні провідної постаті української літератури вагому роль у вивченні його життя та творчості відіграє приватна кореспонденція Олександра Олеся, серед якої до наших днів збереглася його особливо цікава прижиттєва, зокрема й передсмертна переписка, яка перебуває у власності провідного українського і словацького вченого проф. Миколи Мушинки.

Професор Микола Мушинка передав мені для досліджень зі свого архіву (в якому у нього зберігаються оригінали) копії передсмертних листів Олександра Олеся, зокрема 16 листівок, адресованих подружжю Левицьких, його останній автограф з 2.VII.1944 р., 3 сторінки спогаду на нього, 2 фотографії та машинопис вірша поета з 1925 року.

Не менш цікавою є сама історія приватної кореспонденції Олександра Олеся, яку він вів із українською скульпторкою Ніною Левицькою та її чоловіком інж. Б. Левицьким. Після війни Ніна Левицька, працюючи науковим співробітником у відділі комплектування фондів Слов’янської бібліотеки при Державній бібліотеці ЧСР (сьогодні Національна бібліотека Чеської Республіки — Слов’янська бібліотека) передсмертні листи Олександра Олеся передала на зберігання проф. Миколі Мушинці, якого вважала, не маючи власних дітей, своїм прийомним сином.

Перегортаючи сторінки приватної переписки Олександра Олеся з подружжям Левицьких, дізнаємося про життя празького поета на еміграції багато цікавого і зокрема його передсмертні думки та замітки…

Передані мені для дослідження листівки написані від руки Олександром Олесем адресовані подружжю Левицьких. Подаю, до прикладу, одну з таких листівок, яку мені вдалося розшифрувати дослівно і точно, рукопис О. Олеся цитую в оригіналі: “Дорогі Пані Ніна і Пане Борисе! Ви, певно, догадались, що зо мною щось сталось… Був два дні в ліжку, лежав тяжко хворий. Мабуть якийсь камінчик, відчувши наближення весни, захотів погрітись на сонечку і виліз, потихеньку пробиваючи доріжку з темної печінки. Ваш Олесь. 13.ІІІ.1944 (листівка написана за 4 місяці до його смерті)»…

Особливо цікавими є 3 сторінки спогаду на Олександра Олеся разом з принагідними епіграмами (жанр сатиричної поезії (прози). — Авт.), записаними інж. К. М. (ймовірно інж. К. Маркусом, який нового 1935 року був при зустрічі з Олександром Олесем). Ось вони, цитуємо в оригіналі першу з них: “Олександр Іванович Олесь і в пізніших роках свойого життя любив їдку сатиру, яка при всій своїй дотепности була, зовсім не злісна і не дратувала навіть тих “жертв», проти котрих була скерована. Одною з таких жертв був Віктор Кондратович Приходько, якого Олесь забавно викреслив між іншими особами в свойому жарті-одноактівці “Вилітали орли». (Місце дії — їдальня Українського Жіночого Союзу, по загально вжитому українському скороченню: УЖАС (по російському = жах). Цей жарт висміював невдалу спробу скликати на еміграції “Всеукраїнський Національний Конгрес», заініційовану якраз В. К. Приходьком. Виводить його Олесь на гарячу, незрівноважену темпераментну людину, що змахує скорше на якогось козачого повстанця-отамана, ніж на поважного громадянина, це б то Олесь його обернув на виворіт і надав йому риси якраз протилежні до тих, котрі він в дійсности мав. Був це в дійсности поважний симпатичний добродій років над 50 віком, середнього зросту, повненький, кругловидий, спокійний, тактовний в розмові, здається, що нікуди не спішив; терпеливо зносив усі можливі жарти й кпини, які на його часом сипались з ріжного приводу саме від Олеся. Цілою своєю поставою він нагадував розважного нашого хуторянина старих часів. Був він вдовець і можливо тому іноді в одягу поде-куди трохи занедбаний, сако (прим. Мґр. О. Павліва з чеської “сако» — піджак) в товстенькому животі не завше застібалось, було дуже натягнуте. Нічого смішного на ньому не було, але прочитавши якогось Олесевого епіграма і “приліпивши» до його якусь комічну рису, що її надавав йому Олесь, людині робилось смішно. П-ко (прим. мається на увазі Приходько) вчащав (прим. Мґр. О. Павліва зі староукраїнської “вчащав» — гостював) до родини Олесів, де любив смачно поїсти і після того відпочити на канапі. Тоді йому були байдужі усі кпини й ніякі дотепи його не дошкуляли. Олеся це ніби й дратувало і він тоді гукав: “на Вас, Віктор Конгресович, можна й дрівця колоти». — “Ну й коліть, аби лиш мене не боліло», відповідав В. К.

Раз при зустрічі Нового 1935 року, в приватному помешканні арх. А. К. зійшлись де-кілька осіб: Олесь, В. Приходько, доц. Моралевич, інж. К. Маркус, інж. Ю. Кухарський, М. Т. Остапович. Усі пили горілку, але перед Олесем на табуретці стояло барильце з пивом, з якого він сам собі наповняв шклянку завжди, як докучала спрага. Добре всі повеселились, підгуляли й геть-геть після півночі пішли гуртом проводити один одного додому. Був морозець, але снігу було мало. В. К. взяв собі в кишеню орішків і, йдучи по вулиці лускав їх, мало уваги звертаючи на нерівности дороги й на замерзлий сніг. Нараз спіткнувся й упав. Два-три чоловіка, жартуючи, помогли йому піднятися й усі пішли собі далі.

На сам Новий рік усі учасники цих гостин зійшлися в тому ж помешканні, щоб “покропити» початок року, щоб не порошило. Бачимо, що у В. К. ніс трошки ніби подряпаний. “Що це Ви, Вікторе Кондратовичу, уже встигли з кимось не погодитись що-до перспектив у Новому році?» “Та ні, — відповідає інж. Маркус, — це В. К. в ночі, що мабуть і ви бачили, — оріхи сіяв і дуже нагинався й прийшов до конфлікту з нерівністю празького бруку. А це ось Ол. Ів. (прим. мається на увазі Олександр Іванович (себто Олександр Олесь)) записав цю пропам’ятну подію “…Подає мені листок паперу, на ньому вірш:

Не штука трактором чи плугом

Пройтись, як в танцю, полем-лугом.

А ось попробуй в місті брук

З-орати носом як наш друг!

Дісталось брукові не мало,

Але… Пощербилося й рало!

Відтак цитуємо другу з принагідних епіграм, записаних інж. К. М.: “Раз десь в 1939 чи 1940 р. В. К. в Олесів після обіду заснув на канапі. Канапу тихенько відсунули, поставили над нею стіл, біля котрого присів Олесь і написав:

Грицько, як інші хлопці наші,

Борщу наїсться, або каші,

І враз на сором і ганьбу

Залізе спати під гарбу.

І ось прийшлось такому хлопу

Дістатись з іншими в Європу

Та й тут наїсться він, як віл

І зараз лізе спать під стіл.

Та не родивсь для фрака ані трохи!

Тобі не треба цих прикрас!

І чорні гудзики, як блохи

Від тебе скачуть раз-у-раз.

Тобі б штани — широкі, вибійчані

З товстим дебелим очкуром;

Тобі б сидіти на баштані

Й трощить кавун за кавуном.

1939—40 р.

Окрім того зберігся останній автограф Олександра Олеся, за неповні три тижні до його смерті. В ньому, перебуваючи (про що дізнаємося з рубу картки з автографом) у Празькій лікарні “Буловка» 2 липня (помер Олександр Олесь 22 липня) 1944 року написав свої останні прижиттєві слова подружжю Левицьких: “Дорогі пані Ніна та Борисе, дозвольте Вам подякувати за все старання, щоб вирвати мене з рук страшної відьми, до якої попав Івасик Телесик. Ваш О. Олесь». Вочевидь подружжя Левицьких усіляко намагалося порятувати прибите горем життя (через смерть сина) Олексадра Олеся, в чому він висловив їм свої останні слова подяки незадовго до смерті…

 

  1. S. Шановні українці, просвітяни та читачі “Слова Просвіти»! В місяці серпні 2016 року з нагоди 25-річчя Незалежності України у видавництві “Нова Зоря» (м. Івано-Франківськ) за кошти мої, моєї родини та редактора видавництва “Нова Зоря» о. Ігоря Пелехатого та під моїм упорядкуванням, а також упорядкуванням о. Ігоря Пелехатого вийшли друком окремою книгою довгоочікувані мемуари д-ра Володимира Горбового “Погода совісті» (див. світлину), який в 1930-х рр. на Варшавському процесі був особистим адвокатом в часі оборони Степана Бандери. Усіх охочих придбати видання просимо звертатись за електронною адресою веб-сайта культурно-просвітницького Товариства “Опір Західної України» в Празі (Чеська Республіка): www.1soukromaknihovna.jimdo.com або на e-mail упорядника книги Мґр. Олега Павліва: oleg.pavliv91@gmail.com

 

СВІТЛИНИ:

 

  1. Останній автограф Олександра Олеся з 2.VII.1944 р. — Архів Проф. Миколи Мушинки, м. Пряшів (Словаччина)

2.Фотографія дружини Олександра Олеся (крайня зліва). — Архів Проф. Миколи Мушинки, м. Пряшів (Словаччина)

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment