Богдан ЗАЛІЗНЯК,
керівник прес-центру наукової журналістики ЗНЦ НАНУ і МОНУ
У львівській книгарні «Є» відбулося (вже як сьомий захід 2017 року) спілкування письменника з читачами ― «Андрій Содомора. Афористичні етюди».
Андрій Содомора ― перекладач, письменник, науковець ― професор класичної філології Львівського національного університету ім. І. Франка, кандидат філологічних наук.
Представляв знавця античної літератури А. Содомору і вів із ним розмову доцент факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка, кандидат філологічних наук, упорядник серії «Приватна колекція» видавництва «Піраміда» письменник Василь Габор.
Зустріч, яку відкрила працівниця книгарні «Є» Галина Сафроньєва, розпочалася із читання вступного етюду А. Содомори Григорієм Шумейком, актором, народним артистом України.
То про що ж книжка? «Афористичні етюди» ― це розмова про вічне, про те, що впродовж тисячоліть зміни в світі і в людині все-таки в чомусь найсуттєвішому залишаються незмінними, що людина в античних часах і людина нині ― це близькі істоти. Врешті, надамо слово Андрієві Содоморі, який своєю книжкою, що складається з понад ста афоризмів ― з творів Вергілія, Горація, Овідія, Тібулла, Проперція та інших давньоісторичних авторів, зацікавив і пересічних мислячих читачів, так і відомих письменників, як, наприклад, Ігор Калинець…
«По-справжньому це почалося 1999 року, коли у видавництві «Літопис» з’явилася моя перша оригінальна книжка «Наодинці зі словом». Цю можна було назвати «Наодинці з афоризмом».
Я з античністю знайомився на природі. Що торкало серце? Рядки, які безпосередньо адресовані нам. У творах Горація, як і в творчості всієї античності, був більший контакт із природою. Тут фігурують дві стихії: стихія моря і стихія космосу. Пам’ятаєте ― у Шевченка: «горами хвилю підійма»?
У Гомера порівняння знамените: «Наче то листя дерев, так і людські покоління». Маємо змогу, щоб відчувати себе в тяглості. Горацій шукав читача, який відчуває разом із ним душею. Має бути тяглість людської думки. Сенека стверджував: «Хто не живе минулим, той взагалі не живе». Якщо в сучасності немє минулого, то воно порожнє. Це книжка ― про вічне: тема «життя і смерті», тема «щастя і нещастя». Це ― вічні теми.
Хотілося б, щоб вічною темою не були «війна і мир», «убогість і багатство». Два демони живуть в людині: надія і страх. Пам’ятаємо у Прешерна: волію вернути страх, а з ним ― надію.
Є теми вічні і не зовсім. Серед не зовсім вічних ― тема міста і села. Сьогодні людина роздвоєна між містом і селом. Але нині село зникає… У Сенеки був пасаж: пишу ж не для вас, сучасники, пишу для майбутніх поколінь… Тобто, повторюю: має бути тяглість ― нерозривна: думка і почуття ― від початку і до кінця…
Крайнощі сходяться. І це ― абсолютно єдине. Хто не усвідомлює своєї смертності, той не усвідомлює свого життя… Горацій хоче достукатися до читача, щоб той зрозумів, що він смертний, ― і не втратив життя… Все обплутане сіткою доріг ― і це є життя. Сьогодні людина націлена на дороги і втрачає своє життя… Є частина молоді, яка вважає, що треба бути сильним. А для мене важливо, щоб люди були душевними…
Катулл казав: люблю і ненавиджу. «Любов для всіх однакова», ― це вже Вергілій. А далі в нього: його пастух опинився на небі і споглядає хмари під ногами, зорі. Катулл був однолюб. А в Горація очі розбігалися по всіх римлянах. У Овідія: не любов, а закоханість. А закоханість ― це постійно світлий стан, який зігріває. Ось така історія з любов’ю…
Покращення освіти треба шукати в живому слові. Не «скільки», бо це ― легке, а «як», бо це ― важке. Треба зрозуміти: девальвація слова ― девальвація любові.
Не лякайтеся латинського слова. Це дивовижна мова. У кожному селі є латина. Треба, отже, ввійти в афоризм, треба його озвучити. Бо між нами і античністю пролягло мовчання…
Потрібно, щоб людина відчула ту глибину, яка в’яже нас з античністю. Для цього потрібен якийсь душевний запас. Мені допомогла природа мого села, пісня, ритми нашої мови… Сльоза ― вияв душі. Плакали козаки, січові стрільці. Але в них була сталева воля. А нині ми біжимо в той світ, де сльози немає…
Етюди ― це тільки спроби. Я етюди відтворював на гітарі. Щоб була тяглість і не було перерваності. Тоталітарна система зробила нас перервними і відірвала від античності. А ми ж усі ― єдині, незалежно від того, де це було і коли.
Останній мій етюд докінчується образом долини. У нинішньому технізованому світі затишній долині самотньо. Долини, горби, ріки втрачають свою назву. «В долині було тихо. Але це була не мертва тиша, вона дихала».
Гадаємо, думки Андрія Содомори коментарів не потребують. Лише кілька слів про побудову книжки. Автор бере конкретний афоризм конкретного давньогрецького автора і пов’язує їх, як сам висловлюється в анотації, «в есеїстичному ключі». До речі, «низка латинських сентенцій, що послужили тут заголовками для етюдів, ― уточнює письменник, ― впроваджено в обіг уперше».
Головний афоризм книжки ― «Дня не змарнуй» ― вислів із Горацієвої оди до Левконеї.
Читаймо, друзі! Вивчаймо і себе, і тих, від кого пішов світ і ми.
