Сто років першій українській гімназії!

Сто років першій українській гімназії!

 

1 березня 1917 року була урочисто відкрита Перша Українська гімназія імені Т. Г. Шевченка. 100 років тому. Вікопомна дата. І на неї відгукується “Слово Просвіти”, бо її творці були просвітянами за покликом, відроджувачами України і української мови.

Подаємо спогад Надії Шульгиної-Іщук (1889—1979), дочки Любові Шульгиної (Устимович), відомої громадської діячки. Успадкувавши талант від матері, вчительки від Бога, яка мала мужність стояти при витоках українського шкільництва ще в часи досвітніх вогнів (у 80-х роках ХІХ ст. в с. Сохвино Хорольського повіту Полтавської губернії та в 1914р. у двох дитячих притулках Києва), Надія Іщук-Шульгина теж присвятила своє життя шкільництву і була в когорті тих, хто 1917 р. брав участь в організації українських шкіл. Вона працювала в Педагогічній Математичній комісії, яка розробляла математичну термінологію і шкільні програми, стала автором першого задачника з арифметики на Наддніпрянщині.

Дослухаймося до живого голосу з минулого.

 

Надія ШУЛЬГИНА-ІЩУК*

Організування першої гімназії імені Т. Шевченка**

На початку 1917 року створились обставини, коли можна було мати загальну українську школу. Тоді Товариство Шкільної Освіти за співучастю нашого свідомого громадянства, вирішило негайно організувати українську середню школу в Києві. Програми до цього вже були підготовані Педагогічними Комісіями. Учнями могли бути і діти нашої інтелігенції, і діти з наших притулків, які були вже досить підготовані.

І ось у березні 1917 р. відбувся молебень з приводу відкриття Першої Української Гімназії ім. Т. Шевченка в Києві. Який це був радісний для нас день!

Спочатку навчання відбувалося в другу зміну в приміщенні приватної жіночої гімназії А. В. Жекуліної (нині вул. Січових стрільців, 27 — О. Л.). Потім недовго було якесь приміщення на Львівській вулиці (тепер вул. Січових Стрільців — О. Л.) І нарешті виклопотане чудове приміщення в колишній амбулаторії лікарні при Покровському монастирі на Львівській вулиці.

Спочатку головне ядро учнів становили діти з наших притулків, як також діти нашої київської інтелігенції. Потім прибувало щораз то більше учнів, а також дітей міщан та селян з околиць Києва.

Спочатку було відкрито тільки дві підготовчі кляси і три перші кляси гімназії.

Першим директором гімназії був Петро Іванович Холодний, що до того був професором фізики в Політехнічному Інституті і директором Комерційної школи в Києві, а пізніше прославився як видатний маляр. Це був прекрасний педагог і дуже добра людина. Він створив дуже добрі відносини в школі, але був директором цієї школи недовго, бо зайнявся працею українського шкільництва в державному масштабі, став генеральним секретарем Відділу Шкільної Освіти при нашому Уряді. Після того директором нашої гімназії став Володимир Федорович Дурдуківський, який з самого початку нашої гімназії викладав українську мову і літературу. В. Ф. Дурдуківський, ставши директором нашої гімназії, також зумів створити дуже добрі відносини; учні його дуже шанували і любили.

Тут загально вичислю викладачів цієї школи. Релігію викладав Митрополит Василь Липківський, що в той час був ще протоієреєм. Він викладав не шабльоново, при тім дбав про те, щоб закласти в душах учнів основи християнської моралі. Молодшу підготовчу групу вела Любов Миколаївна Шульгина. Вона дбала також і про харчі для учнів та про організацію бурси (гуртожитку — О. Л.). Пізніше зайнялась дитячим садком. Тоді молодшу підготовчу групу вів Юрій Трезвінський, старшу підготовчу групу — Юрій Слуцький. Українську мову та літературу викладав В. Ф. Дурдкувський, окрім того, деякий час Леонід Білецький, потім викладали ще Володимир Дога і Д. Дудар. Історію — Володимир Прокопович, але недовго, на його місце прийшов Йосип Гермайзе. Математику, окрім мене, викладали Вадим Шарко і Омелян Гнатевич. Природознавство — Левко Чикаленко, пізніше — Володимир Вовчанівський, географію — Володимир Гребінецький; латинську мову — Катерина Лазаревська, потім Освальд Бургардт (псевдо Юрій Клен) і С. Гончаров; французьку мову — короткий час Софія Русова, потім Марія Прохорова, яка була також секретарем гімназії і взагалі брала активну участь в організуванні школи; російську мову — Катерина Бухановська, спів — Пилип Козицький, малювання — Юхим Михайлів, потім Юрій Павлович; руханку — Марія Юркевич, лекції музики на фортепіяні (чи й акомпанімент під час імпрез) — Мар’яна Лисенко (дочка Миколи Лисенка).

Це такий учительський склад остався в моїй пам’яті. Всі працювали з великим ентузіязмом.

В нашій гімназії було дуже розвинене самоврядування і самодіяльність. Цим умів невидимо керувати директор Дурдуківський. Учні ставилися до нього як до доброго батька, в усьому з ним радились. Самоврядування дуже допомагало утримувати порядок і дисципліну.

Дуже корисну ролю відігравали самоосвітні гуртки. З ініціятиви викладачів та учнів зорганізовано самоосвітні гуртки з різних предметів. Володимир Федорович провадив літературний та драматичний гуртки. В цих гуртках обговорювано різні твори, підготовлялись вистави,інсценізації, деклямування віршів (потім були виконувані на котримсь шкільнім святі). Пам’ятаю, як одна учениця талановито драматизувала “Наймичку” Шевченка (потім відіграла на Шевченківському святі). При організуванні вечорів і вистав завжди дуже активна була Марія Павлівна Юркевич. В зв’язку з обговоренням літературних творів були улаштовані “літературні суди”. Пригадую, як був улаштований “суд” над Чіпкою — героєм з повісті “Хіба ревуть воли, як ясла повні” Панаса Мирного. Пригадую також, як учитель В. Дога улаштував “суд” над дівчинкою з [оповідання] “Украла” Б. Грінченка. На цих “судах” були і “прокурор, і “адвокат”, і “судді”.

Йосип Юрійович Гермайзе вів історичний гурток. В його гуртку діти пробували писати історичні оповідання та драми. Він заохочував їх до цього, бо потім, як він окреслював, “вони вживалися в епоху”. Пригадую, одного разу Й. Гермайзе уладив “суд” над Алківіядом. І тут були і “прокурор”, і “адвокат”, і “судді”. До цих ролей діти мусіли багато підготовлятись, багато прочитати.

Малярський гурток провадив Юхим Спиридонович Михайлів — наш видатний маляр. У цім гуртку давалась змога учням, що мали талант до малювання, розвивати цей талант. Члени цього гуртка завжди виконували всякі написи для школи, плякати, програми та ін.

Хор розкішно провадив тоді молодий композитор Пилип Козицький. Він не тільки вмів керувати хором, надавати відповідний вираз виконуваним творам, пісням, але також дуже любив молодь, умів зацікавити, заохотити молодь до співу. В. Ф. Дурдуківський теж і сам добре співав і вмів диригувати, тож співпрацював з ним. Отож, наш хор співав надзвичайно гарно. Це теж, можна сказати, був ніби співочий гурток.

Я провадила математичний гурток, в якім учні, які мали зацікавлення до цього предмета, працювали з великою охотою. В цім гуртку писались реферати з історії математики, розв’язувано складніші, цікавіші задачі, роблено різного роду графіки, діаграми. Учні робили примітивні прилади з геодезії і ними виконували поміри. Іноді ми йшли на прогулянку і там здіймали пляни, міряли висоту дерев і будинків, ширину річки, провалля. Гурток видавав математичний журнал.

Наша гімназія була Шевченківською не тільки за назвою. На ознайомлення з творами та ідеями Шевченка була звернена особлива увага. В. Ф. Дурдуківський навіть склав і видав книжку з творами Шевченка, підібраними спеціально окремо для кожної кляси, для ознайомлення і деклямацій.

Роковини Шевченка відзначалися Шевченківськими днями. Задовго до шевченківських днів велась підготовка до них. Всі вчителі й учні підготовляли щось. Гурток, кожний зокрема, підготовляли свої номери. Літературний і драматичний підготовляли вистави, інсценізації, деклямації; малярський гурток приготовляв чудові програмки для свята, робив різні великі написи з уривками з творів Шевченка. Тут додам, що в школі на стінах завжди висіли великі плякати з “золотими словами”, як називав це наш директор Дурдуківський, і з творів Шевченка, і з творів інших письменників. Пам’ятаю, на третьому році існування нашої гімназії Шевченківські дні були особливо святково і гарно проведені. Математичний гурток не хотів відставати від інших і придумав хоч щось зробити для Шевченківських днів. Ми надумали зробити діяграми про життя і творчість Шевченка, розбивши на періоди його життя і творчість. Діяграми були естетично виконані на великих шматках картону і вивішені на стіні поміж іншими плякатами. Також уміщено такі діяграми в числі математичного журналу, присвяченого Шевченкові.

Улаштовувались й інші святи. Пам’ятаю, як усі гуртки хотіли щось зробити до дня улюбленого директора Дурдуківського. Всі дали свої письмові привітання. Математичний гурток зробив діяграму в зв’язку з біографією В.Ф. Дурдуківського. Всі гуртки також присвятили числа своїх журналів.

Пам’ятаю, як відзначало трилітній ювілей нашого хору. Тоді всі гуртки виступали з привітами. Математичний гурток теж вітав хор, при чім привітання було маленьким рефератом про зв’язок математики з музикою.

Раз улаштовано виставку всіх учнівських творів. Тоді виставлено дуже багато цікавого. Літературний, історичний, драматичний гуртки дали оповідання, вірші, драми, реферати авторства учнів; свої журнали. Вчитель географії виставив праці своїх учнів: моделі різних географічних об’єктів, різні колекції. Математичний гурток — свої геодезичні прилади, протоколи своїх геодезичних помірів з гарними рисунками, діяграмами і журнали.

На цю виставку приходило дивитися і громадянство, і багато вчителів, в тім не тільки з Києва. Взагалі, наша гімназія, яку звали часто “школою Дурдуківського”, стала широко відомою на Україні, і часто приїздили відвідувати лекції й ознайомлюватися з програмою та працею школи учителі з різних міст України.

На жаль, із зміною влади — з нашої на радянську — програма і праця цієї школи (яка, до речі, була тоді переіменована з “гімназії” на “трудову школу” ) — поступово, але швидко мінялась, і, кінець кінцем, була знищена. І яка то безмежно велика шкода!

Я працювала в цій школі до 1922 року. В1923 р., через особливий збіг обставин, виїхала на Захід (до Галичини, на батьківщину Романа Августиновича Іщука, чоловіка Надії Яківни — О. Л.), тому не знаю дальшого ходу праці цієї нашої школи. Але відомо, що багато учителів цієї школи (з того періоду, про який тут згадую), включно з незабутнім В. Ф. Дурдуківським, було заарештованно аґентами ҐПУ в зв’язку з процесом СВУ (Союз Визволення України) і знищено. Тим більше вважаю своїм обов’язком розповісти про цю школу та про підготовчі етапи до неї. Може, ця моя стаття буде тільки початком, може, відкликнеться ще хтось із співробітників і доповнить ці сторінки нашого шкільництва”.

 

Р. S. Дослухаймося і до “Спомину про Шевченківську школу”***. Валеріана Ревуцького, учня вже “трудшколи”, як назвали гімназію за радянщини (закінчив її у 1925 р.), в яких висвітилися її особливі риси. Але зупинимось на трагічному, бо, мабуть, мало хто із сучасників знає про долю людей, які на чолі з В.Ф. Дурдуківським, ідейним натхненником, творили українську неповторність гімназії імені Т. Шевченка: “Ніхто не сподівався, що катастрофа зовсім близько. [1929 р.] Володимира Дурдуківського було заарештовано. Він попав на лаву підсудних штучно організованого процесу СВУ з разом з учителями своєї школи Олександром Гребінецьким, Йосипом Гермайзе, Григорієм Холодним, Вадимом Шарком, Андрієм Заліським, Ніною Токаревською, Юрієм Трезвінським. Пізніше викладач школи, артист-маляр Юхим Михайлів загинув на засланні. Учитель природознавства Володимир Вовчанецький заподіяв собі смерть. Зникли Оксана Степанишина та Домнікія Дудар. (…) Школа залишилася без свого мозку. Уряд спрямував свій головний наступ на школу як колиску молодого українського громадянина, вирвавши з неї учителів-співробітників Дурдуківського. Школа обескровилася”.

Неможливо не сказати і про те, про що пише у своєму “Спогаді про школу Дурдуківського”**** Ганна Михайлова, дружина Ю. Михайлева, а саме, що з учнями цієї гімназії пов’язане створення Союзу Української Молоді, який був викритий, а члени його засуджені.

Не можу не додати, що так само була заарештована і відправлена на 5 років до концтаборів моя двадцятилітня тітонька Марія Леонтович, що теж закінчила школу Дурдуківського, як член “Комітету визволення України”, на той час уже студентка.

Підготувала до друку Олена ЛЕОНТОВИЧ

 

_________________

* Шульгина- Іщук Надія  До сторінок історії українського шкільництва// Збірник 125 років київської української академічної традиції. — Нью-Йорк, 1993. — С. 559—563.

** Правопис збережений.

*** Ревуцький В. Спомин про шевченківську школу // 125 років київської української академічної традиції. — Нью-Йорк, 1993. — С. 571—580.

**** Михайлова Г. Спогади про школу Дурдуківського // Там само. — С. 565—569.

 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment