*Твої плоди зриватимуть нащадки. — Верґілій.
Не слово при людині, щоб бути словом,
а людина при слові, щоб бути людиною.
Андрій Содомора
Поетичне, прозове й перекладне слово Андрія Содомори — скромного, інтелігентного, вдумливого українського літератора, який заохочує на малому зосереджуватися не тільки оком, а й душею, спонукає до глибинного роздумування. Яке воно те слово? Передусім — воно з тих слів, які треба читати не лише фізичним оком, а й оком думки, духом людського єства, серцем: “Життя людини, за Сенекою, — це життя думки” (“Діалоги”):
Слова мудрих — немов оті леза в ґірлизі і мов позабивані цвяхи,
складачі ж таких слів — вони дані від одного Пастиря.
Екклезіаста 12:11
Взявся я за непосильну працю — малим осягнути велике, але це моє розуміння, хай і незначне, як зеренце, має надію прорости і вирости в міцне й крислате дерево пізнання обріїв та глибин творчої особистості, якій так пасують слова Миколи Руденка:
Я в Слові свої володіння здобув —
У Всесвіті-Слові, де Божі закони.
Недбале читання без осмислення — це марнування часу, і якщо ми нарікаємо, що живемо від миті до миті, то в тому наша провина: “Чому ж нарікаємо на природу? Вона — прихильна до нас: життя, якщо вмієш користати з нього, — довге” (Сенека, “Діалоги”).
Сприймаємо як аксіому: “Кожен поет намагається вчити або звеселяти” (Горацій). Андрій Содомора своїм життям, творчістю доводить: усі його літературні здобутки — задля розвою української літератури, адже не новина те, що “…геніальне відкриття чи поява мистецьких шедеврів є співпрацею обраних Богом з-поміж смертних і Творцем” (Ольга Слоньовська, “Слід невловимого Протея”).
Слово здатне розбудити приспану побутом людську душу і змусити її трудитися. Однак слово це має бути особливе — наснажене душевним теплом та мудрістю його автора. Слово Андрія Содомори справляє особливий вплив на читача. До письма він підходить як турботливий садівник, кожне слово у нього — наче доглянуте дерево: на своєму підсонні, обтяжене соковитим овочем, — “Кожне дерево казку шепоче” (Богдан Лепкий).
І знову Горацій: “Тільки в знанні — джерело й запорука справжнього вірша”. Поет, який у творчому житті Андрія Содомори посідає особливе місце: застерігає його від слів, які лише дзвенять, а не важать.
Часто гортаю сторінки його книжок (маю в цьому душевну потребу), не раз гублюся в розмаїтті думок, у загадковій простоті й глибині слова, але намагаюся вловити якомога більше тепла думки-життя, продовжуючи своє духовне життя, затримати в пам’яті бодай дещицю, радію, коли вдається, забуваю таке звичне нарікання: “Та скільки того життя?”
Хто може більше сказати про поезію, аніж сам її автор?! Насамперед — фактом її появи на папері… “По світло йду до темного покою”, а після того першого просвітлення — “На перелаз ступивши, завагаюся: // Що там?… Що там?..”, а відтак:
Старий ставок і пісня над селом,
І тиша, й скрегіт жаб — навперемінно.
Вічно теплі спогади дитинства, туга за тим, що не повернути із незабутнього минулого, що гріє серце й душу:
Яке ж сумне те місце, де був сад!
Хоч би пеньок, горбочок — геть нічого…
Тут п’явся по веранді виноград,
Снувався там рівчак уздовж дороги.
Та ось знову світло з покою, власне, його кришталеве звучання:
Старий фортеп’ян і туги плав —
У віхолу погляд мами…
Розлучник-час так прозоро став
Зимовим склом поміж нами!..
Але ще не пора, не пора — ще не “загладжує метіль дороги й межі”. І чи варто так уже сумувати, чи не краще — пильніше придивитися до чуда Божого творення, розвою й побачити?.. “Але чи вгледиш, як із бруньки — лист?.. // А сонце розімлілу землю гріє “…І раптом збагнути:
Зігнулася під краплею роси
травинка лугова, життя основа:
тремтить на ній, до посвисту коси,
в травинці тій, — уся світобудова.
“Я вдячний стежці, по якій ішов: // Земного неба й досі бачу шовк!..” — це і про мене, за що складаю поетові щиру вдячність. Така стежина неминуче приведе до джерел, що із земних глибин витікають й дарують свіжість і творчу снагу, до тієї води, що
…перша спонукала до прозріння:
Хто в люстро глянув, плесо голубе, —
Твою пораду вчув: “Пізнай себе!”
Це лише прохід текстами кількох віршів. А кожний же рядок — завершена думка, яка може слугувати темою для окремого есею: “Душа неначе пригадала крила…”, “Прощаюсь, а душа болить”… Поет розмовляє з читачем, з природою, з тими, кого вже немає серед нас, зі своєю пам’яттю, з любою йому античністю; вслухається у мову дощу й шурхіт листя, веде душевні розмови зі Львовом; блукаює замжиченими вуличками рідного міста, наснажується ним…
А люди часто біжать-поспішають, нічого такого не зауважують, і сірий камінь, в якому дух віків, краплі сліз та поту будівничого, не зворушує їх… марнота марнот… Не бачать, що “на сірім — світла тінь так дивно грає”…
Коли читаю Андрія Содомору, поринаю у плин думок-образів, живу відчуттям, що крок за кроком, немовби тінь, ступаю стежками його молодості та зрілого життя, дослухаюся до його спогадів, до сліз речей, до всього забутого…
Блукає Львовом осінь-листоноша,
Забуте щось нашіптує мені…
У вітру барокового розкошах
Купаються фігури кам’яні.
Але пам’ять людська в парі з серцем зберігають це, у слушну мить виявляючи словом, фіксують на папері для прийдешніх поколінь, плекають, передають йому енергію добра, любові. Нечутні кроки, непомітні сліди на бруківці — тих, хто залишив нам так багато, миж воліємо не помічати… Та ні, інколи відчуваємо їхній подих за нашими плечима, у тиші й німуванні наших дум… І тоді час скликає нас у гомінкі студентські коридори дзвоником нашої молодості, який насправді вже давно мовчить, але постійно про щось нагадує… “Кого ми втратили — вслід за тими йдемо” (Сенека) — ступаємо тим самим часопростором, де витає їхній дух, дух життя і мрій, дух недоговореного, недочитаного, недоспіваного, недожитого, недомріяного, недописаного, — ступаємо, пам’ятаючи: нам належить дещо зробити за них, щоб не перервалася нитка, щоб ми, “у куряві тій сивій — порошина”, не загубили дороги, “…простуючи додому, як до Ітаки — впертий Одіссей”, знайшли себе, відшукали свій шлях до себе, шлях, де немає дороговказів: “Ціну живим визначає їхнє ставлення до тих, кого вже немає, як і до тих, кого ще немає. Покоління, стрімко чергуючись, мають одне одному подати руку, щоб відчути живе тепло, неперервну тяглість зігрітої почуттям людської думки” (“Лініями долі”).
Справді, роздуми поета дуже часто мають позачасовий вимір. Але чую вже інші звуки, трохи інший голос — “хтось до мене промовляє, бесідує зі мною — про самотність сивого вітру”.
“Сивий вітер” Андрія Содомори — це книга й про наше життя. Тут кожен образ торкається нашого серця. Кожну книжку Андрія Содомори, а цю зокрема, потрібно читати серцем, щоб вловити, запам’ятати все те, що його живить. Щоби писати про “найтоншу енергію” оригінальної прози, в яку “перемандрувала античність — у своїх помислах, настроях, мелодиці вислову”, — треба відчувати однією з автором душею. Тому я радо спираюся на тексти письменника, роздумую над ними, не раз наважуючись наслідувати Монтеня, який писав свої твори, цитуючи античних мислителів — філософів та письменників і роздумував над тим, що прочитав; він зізнався: “Якщо я цитую інших, то лише для того, щоб краще висловити власну думку”.
Теплий сонячний, день з останнім весняним спогадом надії та краси. Діти, молодь у вишиванках — яка краса, яке розмаїття взорів та кольорів! Вишиванка у глибшості буття й коду нації — щось значно більше за традицію. Вишиванка — духовна спадщина України. Краса цвітіння нашої молоді у вишиванках. Серце й душу заполонила велика надія.
А вдома беру до рук книгу “Наодинці зі словом” із совою на обкладинці, яка “не плаче й не співає”. Ця книга завжди на часі. Автор вчить нас слухати слово, бачити те, що за словом, “бо лише подих Слова, його аура, несе найдорожчу для людини інформацію — почуттєву”, й це допомагає нам утверджувати свою ідентичність: “У 1954 р. в еміграції – у цьому, за його влучним висловом, “антракті” української історичної драми – Є. Маланюк висловив справді неперехідну за значенням тезу: “Може, найважливішим із наших завдань, як національної спільноти, було, є й буде: пізнати себе”” (Оксана Забужко, “Філософія української ідеї та європейський контекст: франківський період”).
Проте слово — це і меч, хоча ніколи, зазвичай, не притуляємо “душі до сталі” (за поезією Богдана Смоляка). Слово настільки всесильне, що саме з нього все почалося: “На початку було Слово…” (“Новий Завіт” перекладений Рафаїлом Турконяком), і Бог показав, як його енергія матеріалізується в дії:
І сказав Бог: “Хай станеться світло!” І сталося світло.
Буття 1:3
Увесь світ — перед нами. Ось прості слова, з якими часто залишаємося наодинці: дума, сльоза, хата, палиця, квітка, травинка, росинка… Як уві сні, припадаємо до них, немовби й близьких, зрозумілих, але здебільшого не зауважуваних, — не бачимо глибинної їхньої сутності, хоча давня мудрість навчає: людині призначено бачити те, що за словом. Натомість за клопотами буття не бачимо ані слова, ані що за ним, як і книжки у своїх руках. Пригадую слова Івана Франка: “У нас єдиний кодекс естетичний — життя”. А що ж життя без слова, без книжки? Не випадково Каменяр редагував вісник літератури, історії й фольклору під назвою “Житє і слово”.
Андрій Содомора у книзі “Наодинці зі словом” наголошує, що “душевна бездіяльність, байдужість до головного — до світу, що у нас самих, що у слові”, призводить до смерті нашої душі, а далі — й завмирання мозку. Світ — у слові, світ — у нас самих, бо слово оживає в думці, як жива й розумна істота. Мало того, — “Слово — принципово розумне та ідейне, тоді як образ і картина принципово споглядальні, зорові” (Оксана Забужко, “Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу”)…
Наше життя, на жаль, перестає бути вдумливим (в античних вдумлива сова); не квапимося уважно приглянутися до тієї чи тієї речі, події, явища, зрозуміти їх, осмислити натомість недбало торкаємося клавіатури комп’ютера — й увесь віртуальний світ перед нами, з готовою формулою чужих думок і образів. “Догідна мить швидкоплинна”, як і мить наших думок перед безмежжям зоряного неба:
Нехай же одне це не буде заховане від вас, улюблені, що в Господа
один день — немов тисяча років, а тисяча років — немов один день!
Друге послання ап. Петра 3:8
Своєю життєвою силою слово письменника промовляє до нас із кожної сторінки. У вступі до роману-есе “Під чужою тінню” А. Содомора наголошує, — пише “те, що зберегла пам’ять. Саме пам’ять, а не папір…” Кому ж ми вдячні за збережене нашою пам’яттю? Творцеві і здобуткам, що їх залишили нам ті, хто йшов перед нами. Бути під тінню нашого Творця — велике блаженство для людини:
Господь — то твій Сторож, Господь — твоя тінь при правиці твоїй, —
удень сонце не вдарить тебе, ані місяць вночі! Господь стерегтиме
тебе від усякого зла, стерегтиме Він душу твою…
Псалом 120(121):5-7
Під чужою тінню усвідомлюємо, що ми залежні від Творця, від натхнених наших попередників, тих, хто збагатив систему правдивих цінностей, хто залишив знання, на які можемо опертися, які допомагають нам іти своєю дорогою поміж системних речей, не порушуючи доцільності. Доречно зацитувати кілька слів “Від видавця” з об’ємного тому вибраного “Поезія. Проза” про цей автобіографічний твір “Під чужою тінню”: “І саме тут проакцентована наскрізна думка автора, перекладача і письменника: у творчих зусиллях людини від найдавнішої, гомерівської доби виражене її прагнення спілкуватися з іншими людьми — з тими, які були, які є і які будуть, — у єдиному, зігрітому й освітленому одвічним Словом духовному просторі”. Тож ідеологія життя митця —спілкуватися з іншими людьми…
У пам’яті оживає й фраза із прикінцевого тексту книжки “Під чужою тінню”: “Тут наче Сенека втрутився своїм міркуванням, недарма ж говорив, що веде діалог із прийдешніми поколіннями”.
Ця книжка про тих, на кого опирається майстер слова у своїй творчості, з ким ішов і йде в житті, в роботі; це теплі спогади про рідних, викладачів університету, про сприйняття світу через діалог та порозуміння з античністю: “Хоч і не так я тебе наставляв. Та вже йди куди хочеш” (Горацій).
Йди куди хочеш… І серцем горнуся до іншої книжки — “Жива античність”. “Під пером Андрія Содомори античність і справді оживає”, — пише Віктор Неборак, а далі наголошує на величі слова, його впливі на наше життя: “Саме слово, пробуджуючи вічне в наших душах, єднає нас з античністю і з усіма поколіннями смертних людей…” (“Жива теперішність Андрія Содомори”. Андрій Содомора, “Жива античність”). Так, слово єднає нас зі здобутками людей, які відійшли, наснажує до праці самовиховання, примноження й дарування іншим дарованого нам, себе, бо такою є потреба людської душі.
Тут нагодилися слова Овідія з його “Любовних елегій”, які дуже делікатно і правдиво відтворюють стан душевних переживань автора: “Я не в одне щось закоханий, не на одне задивився: // безліч усяких дрібниць будить любов у мені”.
Якби ж ми вміли ось так любити слово, своїх близьких і знайомих, якби кожна дрібниця, кожна подія так глибоко зворушувала наше серце любов’ю, — то й ми могли б описати лінії нашої долі (“Лініями долі” — це ще одна книжка Андрія Содомори)! З якою щирістю й теплотою автор веде мову про своїх близьких і знайомих, тих, які були перед нами й залишили глибокий слід у його пам’яті.
“Лініями долі” — це портрети, зігріті спогадами, а водночас — цілий пласт історії ХХ століття в образах. Це історії людей на тлі доби комуністичної системи. Це живі історії душ, до яких чутливо доторкнувся митець своїм живим і влучним словом. Читаючи й перечитуючи цю книгу, я ніби прожив життя справжніх героїв надскладної для людських взаємин епохи, яка й досі не вкладається в жодне розуміння. Боляче, коли переживання охоплює серце, і воно, зрошене невидимою гарячою сльозою, сприймає чуже життя за своє; колосальна енергія слова змушує до чуттєвого осмислення туги й печалі, які з такою силою й очевидністю знову оживають в ХХІ столітті, на наших очах. Враження таке, що історію ніхто не вивчає, що історія нікого нічого не вчить, особливо ж — через добру книжку. Рудимент сатанинської системи на свій лад трактує сльози речей…
Відчуттям всесильності слова переймаюсь, коли беру до рук іще одну книгу А. Содомори “Студії одного вірша”. Тут промовляє, дихає кожна сторінка. “Живе — побіч вічного”. У книжці Андрій Содомора підсумовує свої здобутки, творчість оригінальну й перекладацьку: вона є великою допомогою для всіх, хто любить слово, читає і перебуває в ньому. “Студії…” — для читача, якого “цікавлять барви й тони художнього слова”. Слова, яке в більшості з нас ніяк не знайде притулку, яке запрошує пізнати його сутність, закарбувати у своїй пам’яті, — щоб ми пробудилися для добрих справ та помислів, а відтак ми втішалися добробутом в нашому загадковому, надскладному, але прекрасному житті рідного слова.
А ось книжечка, яка “є спробою прочитання Шевченкового <<Садка вишневого…>> і Франкового <<Безмежного поля…>> у контексті античної і загалом європейської літератури”. Шевченків 2014 рік висвітлив цілу добу його пророчих дум… Тож Андрій Содомора помандрував рядками “Садка вишневого…”, не оминаючи жодної букви, щоб ми могли пригорнутися душею до Шевченкової поезії. Услід за автором мандруймо “стежками слова”, а натомившись чи зажурившись, чуймо, мовби до кожного з читачів звернений, тихий голос Кобзаря:
Поїдеш далеко,
Побачиш багато;
Задивишся, зажуришся, —
Згадай мене, брате!
Є книжки, які можна переповісти, а виважені, перевірені життям та досвідом, писані душею й серцем книги Андрія Содомори треба читати-перечитувати, насолоджуючись плином авторських думок, читаючи серцем, щоб черпати почуттєву інформацію. Та не розпачаймо у своєму часовому проминанні, а радше працюймо, пам’ятаючи, що “час не тільки забирає, а й дає, він і лікує, і, хоч який стрімливий, — тихо налягає на весло…”
Знаходжу велику розраду в читанні прози Андрія Содомори. Радо поділяю висновок, що є-таки сльози речей — всього, що смертне, і всього, що серцю любе. Бо все поза серцем — мертве. Ця проза правдива, щира, здатна до сліз зворушити душу читача, а, за Миколою Руденком, “Світ крізь сльозу — то зовсім інший світ: // Адже ж сльоза — не скельце і не лупа”.
Поезія, оригінальна проза митця щира і правдива, бо він намагається правдиво відтворювати життя: “Художник повинен любити життя і довести нам, що воно прекрасне” (Анатоль Франс).
Іван Дзюба сказав, що Шевченка розуміємо настільки, наскільки розуміємо себе. Ці слова з певністю можна достосувати й до творчості Андрія Содомори: вона тим більше ставатиме нам зрозумілою і близькою, чим глибше проникатимемо, читаючи, у світ власних духовних потреб, пізнаватимемо себе й автора, творчо ідентифікуватимемо себе з ним.
Щоб оцінити працю Андрія Содомори як перекладача античної літератури, передовсім варто вчитатися у перелік виданих ним томів спадку старожитніх авторів, тоді й відкриється нам, яка це титанічна праця — численні переклади з грецької й латини.
- Менандр. Відлюдник : комедія : [пер. із старогрец.] / Менандр. — Львів: Вид-во Львівського ун-ту, 1962. — 97 с.
- Бидлоо Н. Наставление для изучающих хирургию в анатомическом театре / Н. Бидлоо; под ред. М. В. Даниленко; [пер. с латин. рукоп. А. А . Содомора при участии М. И. Дубового; пояснит. ст., комент. и прил. к пер. Н. А. Оборина]. — М. : Медицина, 1979. — 592 с.
- Арістофан. Комедії : пер. із старогрец. / Арістофан — К. : Дніпро, 1980. — 506 с.
- Горацій. Твори / Квінт Горацій Флакк ; [пер. з латин., передм. та прим. Андрія Содомори]. — К. : Дніпро, 1982. — 253 с.
- Овідій. Метаморфози / Публій Овідій Назон; [пер. з латин., передм. та прим. Андрія Содомори]. — К. : Дніпро, 1985. — 299 с.
- Лукрецій. Про природу речей : поема / Тіт Лукрецій Кар; [пер. з латин., передм. та прим. Андрія Содомори]. — К. : Дніпро, 1988. — 189 с.
- Софокл. Трагедії / Софокл ; [пер. з давньогрец. Андрія Содомори та Бориса Тена; передм. та комент. Андрія Білецького]. — К. : Дніпро, 1989. — 301 с.
- Есхіл. Трагедії / Есхіл ; пер. з давньогрец. Андрія Содомори та Бориса Тена ; [передм. Андрія Содомори; комент. Володимира Литвинова]. — К. : Дніпро, — 316 с.
- Евріпід. Трагедії / Евріпід; пер. з давньогрец. Андрія Содомори та Бориса Тена ; [передм. та комент. Андрія Содомори]. — К. : Основи, 1993. — 446 с.
- Сенека. Моральні листи до Луцілія / Луцій Анней Сенека; пер. з латини Андрій Содомора ; [передм., покажч. імен А. Содомори]. — К. : Основи, 1996. — 608 с.
- Овідій. Любовні елегії ; Мистецтво кохання ; Скорботні елегії / Публій Овідій Назон ; пер. з латин., передм. Андрія Содомори. — К. : Основи, 1999. — 299 с.
- Арістофан. Комедії : пер. із старогрец. / Арістофан. — Харків : Фоліо, 2002. — 509 с.
- Боецій С. Розрада від філософії : пер. з латин. Андрія Содомори / Северин Боецій; [вступ. сл. А. Содомрри] — К. : Основи, 2002. — 145 с.
- Сенека. Моральні листи до Луцілія / Луцій Анней Сенека ; [пер. з латин., передм. А. Содомори]. — Львів : Апріорі, 2007. — 324 с.
- Гусовський М. Пісня про зубра : [поема] : [пер. з латин.] / Микола Гусовський. — Рівне : Волинські обереги, 2007. — 126 с.
- Поезія вагантів / пер. [з латин.] Мирона Борецького та Андрія Содомори. — Львів : Світ, 2007. — 264 с.
- Гоффманн Г. Петер-Нечесаха / Гайнріх Гоффманн ; пер. з нім. Андрія Содомори. — К. : Грані-Т, 2007. — 36 с.
- Овідій. Метаморфози / Овідій ; пер. з латин. Андрія Содомори ; [передм. та прим. Андрія Содомори]. — Харків: Фоліо, 2008. — 381 с.
- Anno Domini = Року Божого : латинські написи Львова / Андрій Содомора, Маркіян Домбровський, Андрій Кісь Андрій ; [пер., передм. Андрія Содомори та Маркіяна Домбровського]. — Львів : ЛА “Піраміда”, 2008. — 282 с.
- Дистихи Катона / [пер. з латин., післямова, комент. Андрія Содомори]. — К. : Грані-Т, — 320 с.
- Римська елегія / Ґалл, Тібулл, Проперцій, Овідій ; з латин. пер. А. Содомора ; [передм. та комент. А. Содомори]. — Львів : Літопис, 2009. — 577 с.
- Верґілій. Буколіки. Георгіки. Малі поеми / Верґілій ; [пер. з латин., передм., упорядкув. та комент. Андрія Содомори]. — Львів : Літопис, 2011. — 403 с.
- Арнольд де Вілланова. Салернський кодекс здоров’я / Арнольд де Вілланова ; [пер. з латин., передм. та комент. Андрія Содомори]. — Львів : ЛОБФ “Медицина і право”, 2011. — 56 с.
- Відлуння золотого віку : антол. пізньої латин. поезії в перекладах Андрія Содомори. — Львів : ЛА “Піраміда”, 2011. — 293 с.
- Теогнід. Елегії вигнанця : [пер. з давньогрец.] / Теогнід ; [передм. та комент. Андрія Содомори]. — Львів : ЛА “Піраміда”, 2012. — 109 с.
- Сапфо. Пісні з Лесбосу : [пер. з давньогрец.] / Сапфо ; [передм. та комент. Андрія Содомори]. — Львів : ЛА “Піраміда”, 2012. — 137 с.
- Алкей. Пісні застольні і повстанські / Алкей ; [пер. з давньогрецької, передм. і примітки Андрія Содомори]. — Львів : ЛА “Піраміда”, 2013. — 152 с.
- Сто загадок Симфосія ; пер. з латин., коментарі-есеї Андрія Содомори. —Львів : “Срібне слово”, 2013. — 216 с.
- Архілох. Хліб на списі : Фрагменти віршів ; пер. з давньогрецької, передм., комент. Андрія Содомори. — Львів : ЛА “Піраміда”, 2014. — 196 с.
- Anno Domini = Року Божого : латинські написи Львова / Андрій Содомора, Маркіян Домбровський, Андрій Кісь Андрій ; [пер., передм. Андрія Содомори та Маркіяна Домбровського]. Вид. 2-ге, допов. і переробл. — Львів: ЛА «Піраміда», 2016. — 336 с.
- Сенека Луцій Анней. Діалоги / Луцій Анней Сенека ; пер. з лат., передм., комент. Андрія Содомори. — Львів : Апріорі, 2016. — 320 с.
- Грецька епіграма в перекладах Андрія Содомори; [передм. Маркіяна Домбровського і “Від перекладача” — Андрія Содомори; комент. Андрія Содомори і Маркіяна Домбровського]. — Львів : Апріорі, 2016. — 200 с.
Переглянувши цей список, пересічний читач може розгубитися. А я нагадаю слова Антуана де Сент-Екзюпері: “Моя духовна культура базується на культурі Людини в кожній окремій особистості… Тепер я краще розумію образ сліпця, який іде до вогню”. Щоб усвідомити, чому людина йде до прихованого вогню давньої літератури, мусимо пізнавати самих себе. В тому й “…сила античної літератури, що вона будить бажання іти саме своїм шляхом”. Андрій Содомора робив і робить все для того, щоб наблизити нас до розуміння життя через античне письменство, щоб ми, долучаючись до скарбів світової культури, могли пізнавати й себе.
Солідаризуюся зі влучним у слові Віктором Небораком: “Якщо я присвячую свій час на читання і перечитування <<Живої античності>> та всіх книг, що їх написав і переклав Андрій Содомора, я здобуваю дорогу до сяйливої Дійсності Слова, яка стає частиною мене самого. Так можна причаститися Вічністю, а це варте всього золота світу!” (“Жива теперішність Андрія Содомори”. Андрій Содомора,”Жива античність”).
Щоб осягнути неосяжне, запрошую до співпраці з цим творцем власних і перекладних високих текстів! Пізнання не має меж. Усе залежить від наших зусиль та глибини душевного дослідження високохудожніх речей, які виходять з-під його пера.
Андрій Содомора сповнений сили й енергії і ще не раз подивує нас своїми шедеврами, бо живе за принципом: що Бог дав — треба віддати сторицею…
Люди потребують високохудожньої правди, простоти й щирості. А така література є, і ми маємо щастя читати її, бо “Не здобутки техніки, а вага Слова в суспільстві визначає рівень його цивілізації” (газета “День”, 8 грудня, 2000).
Читаючи ці рядки, довідався, що автор завершив роботу над трьома новими книгами…
Всі барви й звуки скошені —
лиш срібло де-не-де:
Струна найтонша осені
мелодію веде…
“Пригорща хвилин”
Осінь прекрасна плодами своїми… Як і людина — своїми добрими ділами, особливо та, яка усіма силами підтримує в собі, плекає, Божу іскру… “Твої плоди зриватимуть нащадки”.
Список книжок оригінальної прози і поезії Андрія Содомори
- Жива античність. — К. : Молодь, 1983. — 227 с.
- Наодинці зі словом. Львів : — Літопис, 1999. — 476 с.
- Під чужою тінню. Львів : — Літопис, 2000. — 336 с.
- Сивий вітер. — Львів : Літопис, 2002. — 270 с.
- Жива античність (друге видання). — Львів : Срібне слово, 2003. — 184 с.
- Лініями долі. — Львів : Літопис, 2003. — 376 с.
- Наодинці зі Львовом. Поетичні проходи. — Львів : Літопис, 2005. — 208 с.
- Студії одного вірша. — Львів : Літопис, Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2006. — 364 с.
- Пригорща хвилин: образки, мініатюри, катрени. — Львів : Видавництво “Срібне слово”, 2007. — 160 с.
- Жива античність (перевидання). — Львів : Срібне слово, 2009. — 180 с.
- Сльози речей: Новели, образки, медитації. — Львів : ЛА “Піраміда”, 2010. — 172 с.
- Від слова до серця, від серця — до слова. — Львів : Літопис, 2012. — 52 с.
- Пригорща хвилин (друге доповнене видання). — Львів : Срібне слово, 2012. — 186 с.
- Поезія. Проза (вибране) — Львів : Літопис, 2012. — 720 с.
- Шевченків садок і Франкове поле. Спроба прочитання. — Львів : Апріорі, 2014. — 104 с.
- Батькова рука. Земна й духовна ниви отця Олександра Содомори / Зібрав і зредагував Андрій Содомора. — Львів: видавництво Львівської Політехніки, 2014. — 300 с.
- Жива античність (перевидання). — Львів : “Срібне слово”, 2016. — 200 с.
- Афористичні етюди. — Львів : Апріорі, 2016. — 360 с.
Богдан ДЯЧИШИН, Львів.
