Факт електронного декларування майна і доходів у світлі концепції чотирьох рівнів духовного розвитку людини

Електронне декларування високопосадовців засвідчило не лише кількість, ціну майна і розмір статків, а й рівень моралі та спонукань нашої політичної еліти. В останьому, можли во, більший смисл, ніж у тому, що суспільство побачило їхні “захмарні” прибутки. “Еліта” суспільства в умовах двадцятип’ятирічної боротьби українського народу за утвердження державності України не забувала дбати про власні кишені й сумлінно грабувала державу та всіх нас, створюючи загрозу національній безпеці України. Утім, ще Конфуцій говорив, що соромно бути багатим, коли народ бідує. Нашим високопосадовцям і депутатам, мабуть, не соромно. Їхні статки підтверджують їхню низьку мораль. Постає питання: за умов відсутнос ті міри в здобуванні матеріальних благ і моралі чи буде людина особистістю? Для пошуку відповіді звернімося до класиків філософії. І. Кант, Г. Геґель, Ф. Ніцше обґрун товано стверджували, що особистість виростає з моралі. Особистість у Канта — це людина, яка не лише дотримується абсолютного морального закону, а й діє відповідно до нього. Геґель на полягав на тому, що особистість має підпорядкувати свої особисті потреби об’єктивним пот ребам суспільства. Найбільш нещадним до покидьків суспільства був Ніцше, який назвав посе редню людину паразитом, який прагне жити з любові, але не здатний творити любов. Отже, з одного боку, здатність спонукатися інтересами суспільства, а з іншого — висока мораль — це необхідні ознаки особистості. На основі надбань класиків можна без вагань зробити висновок: наша політична “еліта”, частина держслужбовців і високопосадовців однозначно не сягають рівня особистості. Утім, від Платона відома думка, що на державні посади можна призначати лише осіб із золотими здібностями, тих, хто не розмінюється на вигоду, а спонукається інтере сами суспільства, є взірцем справедливості, говорячи сучасною мовою — особистостей.

Степан ВОЛКОВЕЦЬКИЙ, голова ІваноФранківського об’єднання ВУТ “Просвіта”, ім. Т. Шевченка, народний депу тат України I—II скликань; Володимир САБАДУХА, канд. філос. наук, доцент, член Правління Луганського об’єд нання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, Луганськ—ІваноФранківськ Що робити? Вічне питання. Чекати від “еліти” прозріння й морального очищення — це ви являти дитячу наївність. Тримати їх при владі — це значить створю вати умови для подальшої дегра дації України. Ці люди пограбу вали мільйони громадян, яким присягали вірно служити, довели їх до зубожіння, а частину з них, здібних і енергійних, примусили шукати кращу долю за кордоном. Скільки було програмпроек тів щодо відродження України? Горереформатори запевняли, що в нас є все для відродження: при родні ресурси, земля, працьовиті люди. Але економічне чудо не від бувається. Чому? Земля, ресурси, економічний потенціал, робоча сила — це все передумови. Голов ний чинник відродження — осо бистості, здатні діяти відповідно до інтересів суспільства. А кри тичної маси особистостей серед політичної “еліти”, високопоса довців у нас досі немає. Це засвід чило електронне декларування, яке слід сприймати як соціологіч не дослідження. Як бачимо, серед них переважають посередності. Ситуація після оприлюднення результатів декларування — ви пробування для громадянського суспільства на наявність у ньому критичної маси особистостей, яка не лише поведе боротьбу з коруп ціонерами, а має змінити соціаль нополітичну й моральну ситуа цію в суспільстві. Аналізом факту електронного декларування ма ють займатися не лише відповідні органи в умовах всеукраїнської підтримки, а й філософи. А чи не на часі переглядати егалітарну, ан тинаукову концепцію особистос ті, яка стверджує, що кожна лю дина особистість. У суспільній свідомості й досі панує міф про те, що кожний є особистістю. Особ ливо ця точка зору культивувалася в радянські часи. Згадаймо вислів Горького: “Людина — це звучить гордо”. Ідеологічна машина у ті часи працювала потужно, і це аб солютно ненаукове твердження укорінилося не лише у свідомості пересічної людини, а й стало одні єю з комуністичних догм. Кому ністи, як і в усьому іншому, бажа не видавали за дійсне. Вважаємо, теза про те, що кожна людина — особистість, не тільки не наукова, а й шкідлива. Прокоментуємо ці уявлення з позиції сучасних філо софських теорій про людину. У 80х рр. минулого сторіччя в умовах занепаду радянської імпе рії у викладача кафедри мар ксистськоленінської філософії Луганського машинобудівного університету (нині Східноукраїн ський національний університет імені Володимира Даля, м. Сівер ськодонецьк) Олександра Фено геновича Гречаного (1934—2002) народилася “антигуманна” кон цепція, згідно з якою людина мо же перебувати на одному з чоти рьох рівнів духовного розвитку: 1) залежна людина (раб власних не розвинених потреб, або тілесна людина); 2) посередня (діє відпо відно до власної економічної, по літичної, правової вигоди, що дозволило відомим філософам і письменникам назвати її хамом (В. Липинський, Д. Мережков ський), бісами (Ф. Достоєвський) і навіть Антихристом (В. Солов йов); 3) особистість (вчиняє від повідно до потреб іншої людини, держави, суспільства); 4) геній (керується ідеалами добра, краси й справедливості). Ця концепція доводила, що найглибша суть лю дини — її спонукання до життєді яльності, і поставила під сумнів панівну точку зору, що кожна ра дянська людина — особистість. Колегифілософи як один почали горлати, що це не просто антигу манна концепція, а фашистська ідея і автор не має права класифі кувати людей. Концепція зустріла емоційний, професійний, полі тичний та адміністративний опір, можливо, тому що вона наочно продемонструвала правдивий пор трет радянської держави: країни рабів і посередностей, де особис тостей уважали за ворогів і перес лідували. Автора концепції вик лючають із лав КПУ й достроково відправляють на пенсію, щоб не заважав процесу комуністичного виховання молоді. Безумовно, у контексті взає мовідносин, у психологічному, со ціальному, правовому й політич ному аспектах до кожної людини слід ставитися як до особистості — це закон життя. Утім, ставлення не слід змішувати з людською сут ністю, яка полягає в моральних і духовних якостях. Проте нам тре ба зрозуміти, що за своїми якостя ми не кожна людина сягає осо бистості, а тому обирати нардепів і призначати на посади в органи державної влади, на посади керів ників державних підприємств, ус танов, організацій можна лише особистостей. Реформи в Україні гальмуються не в останню чергу і тому, що філософи не пояснили суспільству й зокрема політичній еліті, що будьякі зміни мають по чинатися з морального й духовно го очищення, яке має передувати економічним, політичним і пра вовим реформам. Відмова філосо фів від ієрархічного розуміння людської сутності дорого кошту ють і самим філософам: вони втратили статус носіїв істини, ду ховних та інтелектуальних лідерів. Якщо шукати “крайнього”, то в цій ситуації винні філософи. Це вони не сформулювали критеріїв: хто є хто? Проте відома істина, як що сліпці ведуть сліпих, то… Порозмірковуємо над проб лемою: звідки може взятися кри тична маса особистостей? Їхній брак в українській нації можна списати на те, що російська, а по тім радянська (як різновид росій ської) імперія планомірно їх зни щувала, бо розуміла їхнє значен ня в життєдіяльності нації. Вра ховуємо цей факт, але досліджує мо проблему далі. Особистості з неба не падають, їх виховують у школі. Сьогодні школа в стані ре формування, однак з позиції про понованої концепції вона про довжує виховувати посереднос тей. Висновок: треба починати зі школи. А звідки візьметься вчи тельособистість, якщо кандида ти й доктори педагогічних, пси хологічних і філософських наук не визнають ієрархічного харак теру людських здібностей. Під виглядом гуманізму вчені запере чують концепцію чотирьох рівнів духовного розвитку людини і це в той час, коли немає жодної праці, яка б доводила, що кожна люди на особистість. Це твердження має суто ідеологічне походження. Воно виникло на вимогу мас і по середньої людини, є продуктом колективного несвідомого, яке сформувалося в епохи Просвіт ництва й Великої французької революції. З іншого боку, кон цепція рівнів духовного розвитку висвітлює те, що далеко не всі фі лософи спонукаються істиною й інтересами суспільства. Філософи мали б сказати, що принцип “кожна людина — осо бистість” є не наукове, а ідеоло гічне гасло. Треба розрізняти гу манне ставлення до людини з на уковим розумінням людської сут ності. Наш досвід пропагування ієрархічної концепції особистості засвідчує, що науковці не мають аргументів для її заперечення: во на їх шокує. Окремі з них відвер то запитують: “А до якого рівня ви себе зараховуєте?” Виходить зовсім подитячому. Наукова проблема перетворюється на психологічне протистояння. Пропонована ієрархічна кон цепція не суперечить християн ським поглядам на людську сут ність, бо християнство стоїть на ієрархічних позиціях і виділило тілесну, душевну (зовнішню) й духовну (внутрішню) людину, яку назвало досконалою й особистіс тю. Сенс життя людини ця кон цепція бачить у наближенні до досконалості. Отже, з позиції християнства особистість — це морально досконала людина. За християнською традицією духов не начало є первинним, отже, ті лесна людина (людина маси) не мала права вирішального голосу. А тому під час Великої французь кої революції колективне несві доме всіх оголосило особистостя ми і зроблено це було руками фі лософів. Це відповідь на запитан ня: чому в філософії немає праці й філософа, які би доводили, що кожна людина особистість. Ан тинаукове й водночас антихрис тиянське твердження “кожна лю дина — особистість” прийшлося до вподоби й марксистській фі лософії. Ця егалітарна концепція надала можливість свинарці й ку харці стати при владі. За цим же “гуманним” принципом і сучасні українські аморальні посеред ності отримали легітимне право бути народними депутатами й обіймати державні посади. Марксистська філософія під виглядом “едино верного уче ния” зруйнувала в гуманітаріїв критичне ставлення до істини, людини й самих себе зокрема. Часи змінюються, а міф і далі па нує в суспільній свідомості. На віть ті, хто намагаються реформу вати ту чи ту галузь, не розумі ють, з чого починати. Що ми ма ємо сьогодні? Судова система прогнила, економічна, політична й інформаційна — підпорядкова ні олігархампосередностям. Усі сфери суспільного життя прони зує корупція. Суспільство обплу тали аморальні посередності в умовах незрілості громадянсько го суспільства. Посередності — це ракова пухлина частини пос традянських республік. Цю пух лину можна подолати лише від родженням моралі та новими фі лософськими уявленнями про сутність людини. І тут своє слово мав би сказати Інститут філософії НАН України імені Григорія Ско вороди. (Для довідки зауважимо, що Сковорода, український Сок рат, визнавав ієрархічний харак тер людських якостей і виділяв три рівні духовної зрілості люди ни). Проте філософи мовчать, бо стоять на “гуманістичних” пози ціях і так “люблять” людину, що не можуть їй сказати, хто вона за своєю сутністю. Філософи відцу ралися людської сутності, піз нання якої може похитнути їхні ілюзорні уявлення про самих се бе. Утім, на зорі української неза лежності колишній заступник ди ректора Інституту філософії, доктор філософських наук Сергій Крим ський (02.06.1930—30.06.2010) зас терігав, що будьякі реформи не роблять тільки економічними чи політичними засобами. У глибині реформ мають лежати морально духовні чинники. На жаль, навіть філософи не почули цих виснов ків, не кажучи про політичну елі ту. Доки чекати? Суспільству сьогодні не вистачає особистос тей, які спонукаються інтересами суспільства, а ми й далі стоїмо на популістичногуманістичній по зиції: “Кожна людина — особис тість”. Цей “науковий принцип” дає червону вулицю посереднос тям і популістам усіх політичних кольорів. Під їхньою “орудою” Україна втратила свій потужний інтелектуальний, науковий, еко номічний потенціал і опинилася на межі виживання. Ось ціна твердження, що кожна людина — особистість. Розуміємо, що концепція рів нів духовного розвитку не лише зачіпає амбіції політичної еліти, а й багатьох інтелектуалів. Вона по вертає до життя ієрархічну кон цепцію розуміння людської сут ності, яка лежала в основі погля дів Конфуція, Платона, Аристо теля, апостола Павла, Отців хрис тиянської Церкви Григорія Бо гослова, Аврелія Августина, Томи Аквінського, християнських мис лителів, але була розтоптана тре тьою верствою під час Великої французької революції не без участі філософів. До речі, пробле ма панування посередностей — не лише українська проблема. Останні вибори в США, поява “центрів”, що розповсюджують фейкові новини та їхня роль у пе ремозі Трампа, зухвала кремлів ська пропаганда говорять про те, що посередня людина, ці сучасні “біси” за допомогою інтернету отримали додатковий ресурс у маніпулюванні суспільною свідо містю й пішли в наступ. Схожа ситуація була в Європі у 20— 30 рр. ХХ сторіччя, що заверши лася приходом до влади Муссолі ні, Гітлера, Сталіна. Посередня людина на початку ХХI сторіччя пішла в новий наступ на мораль, особистісні й демократичні цін ності людського буття. Але філо софи і психологи не поспішають заперечувати антинаукову кон цепцію про те, що кожна людина — особистість. Переконані, що концепція рівнів духовного роз витку людини зможе створити світоглядне підґрунтя для подо лання панування посередностей у людській спільноті, поставивши перед кожним питання: хто є хто за своїм духовним потенціалом і результатами діяльності, або як сказано в Святому Письмі: “По плодах їхніх пізнаєте їх”. Запрошуємо гуманітаріїв, фі лософів, інтелектуалів, політиків, громадських діячів до дискусії. Вважаємо, що вона сприятиме мо ральному очищенню суспільства й усвідомленню необхідності обран ня до влади шляхетних громадян.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment